03.11.10 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2010 р. справа № 2а-4482/10/0470
м. Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Барабаш М. В., < Текст >
при секретаріШенкунісі А.О.,
за участю:
позивача
представника відповідача ОСОБА_3,
Зими В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 (далі – позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій просить: зобов’язати Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області зарахувати до вислуги років військової служби ОСОБА_3 у календарному обчисленні період навчання з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року у Київському Суворовському військовому училищі, внести відповідні зміни до особової справи офіцера, визнати ОСОБА_3, відповідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98 від 24.03.1998 року (далі – Закон №203/98) , ветераном військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу» та зазначає, що він з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року навчався у військовому-навчальному закладі – Київському суворовському військовому училищі, та зазначено, що термін навчання повинен бути зарахований до загального безперервного трудового стажу у відповідності до ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі, пояснюючи що звертався до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області із заявою про зарахування строку навчання у Київському суворовському військовому училищі до загальновійськового строку служби у календарному обчисленні, однак йому було відмовлено. Позивач наголошує на ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, проти позову зарперечував та просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування заперечень представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що навчання у військовому ліцеї не може відноситись до військової служби, оскільки Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачалося одночасне проведення допризовної підготовки та проходження військової служби. Під час навчання ліцеїсти не мали статусу курсантів та фактично отримували загальну середню освіту у віці 14 – 18 років, з певними особливостями підготовки до майбутньої військової служби, але при цьому не мали військових знань, не приймали військову присягу, на них не поширювалось законодавство про проходження військової служби. Час навчання у військовому ліцеї не зараховувався як строкова військова служба, а якщо його випускники до досягнення 18 років не поступали до вищих навчальних закладів, то вони підлягали призову на строкову військову службу на загальних умовах, по закінченню навчання в ліцеї випускникам видавався атестат про повну загальну середню освіту. Обґрунтовуючи свої доводи, представник відповідача наголошував на ч.3 ст.38 Конвенції «Про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 року, яка є чинною згідно ст.3 Закону України «Про правонаступництво», відповідно до якої держави-учасниці утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15 – річного віку на службу до Збройних Сил.
Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши чинне законодавство та заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Судом встановлено, що відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України позивач навчався в Київському суворовському військовому училищі з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року у званні «суворовець». Після навчання в Київському суворовському військовому училищі ОСОБА_3 був зарахований до Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ наказом № 394 від 01.08.1098 року. Після закінчення навчання позивач продовжив військову службу та 05.12.2009 року був звільнений з військової служби за станом здоров’я, виключений з списків військової частини та направлений на військовий облік до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області. Особова справа офіцера ОСОБА_3 спрямована для зберігання по місцю військового обліку - Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області.
25.12.2009 року позивач звернувся до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області з заявою про зарахування йому строку навчання у Київському суворовському військовому училищі до загальновійськового строку служби, а також визнати за ним статус ветерана військової служби.
Однак, листом №55/11/4700 від 20.01.2010 року відповідач відмовив ОСОБА_3 в задоволенні його вимог, мотивуючи це тим, що відповідно до п.1 ст.5 Закону №203/98 ветеранами військової служби визначаються громадяни України, які прослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні і звільненні у запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього СРСР чи країн СНД.
Суд вважає такі дії Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області неправомірними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232, в редакції від 25.03.1992 року, (далі – Закон №2232) одним із видів військової служби визначається військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів.
У відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону №2232 (в редакції, яка діяла на час зарахування позивача до Збройних Сил України) та п.4 Тимчасового положення про проходження служби солдатами, матросами, сержантами та старшинами, початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників і військовослужбовців.
Право позивача на зарахування навчання у військово-навчальному закладі до військової служби також надає і ст. 25 Закону №2232, якою визначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.
З дослідженої в судовому засіданні архівної довідки випливає, що позивач при вступі до Київського Суворівського військового училища був відібраний окружною комісією військового округу. Отже, він мав припис, виданий відповідною установою для допризовників.
Як зазначено в послужному списку позивача, він був призваний на проходження подальшої військової служби саме з Київського Суворовського військового училища.
Крім того, ч. 2 ст. 25 Закону №2232 передбачено, що курсанти користуються правами, пільгами та перевагами і на них покладаються обов'язки згідно з діючим законодавством і статутами Збройних сил України.
Як видно з послужного списку позивача, з вступу до Київського Суворовського військового училища та до моменту звільнення, позивач перебував на безперервній військовій службі. В 1992 році позивача переведено зі Збройних Сил Радянського Союзу в розпорядження Міністерства Оборони України. В 1992 році позивач прийняв присягу на вірність народу України.
В цей період (1992 рік) діяла редакція ч.1 ст. 24 Закону №2232, яка передбачала, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу.
Таким чином, при зарахуванні позивача до розпорядження Міністерства Оборони України, до його особової справи повинні були бути внесені зміни щодо початку перебування на військовій службі з дня вступу до Київського Суворовського військового училища. Проте, такі зміни внесені не були.
Згідно зі ст.8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії, а ст. 58 передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту чи обсягу існуючих прав і свобод.
Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю, що встановлюється ст. 8 Закону №2232.
01.09.2009 року позивачем було подано до Управління ВКР Служби Безпеки України у Південному регіоні рапорт про внесення відповідних змін до особової справи офіцера з врахуванням терміну навчання у Київському Суворовському військовому училищі з 01.09.1984 року по 26.06.1986 року у загальний строк військової служби. Відповідне звернення не було виконане, у зв’язку з чим календарна вислуга років склала 23 роки 4 місяці.
В 2003 році під час прийняття позивача на військову службу до Служби Безпеки України був укладений контракт з начальником Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області, відповідно до п. 2 якого Служба Безпеки України зобов'язується забезпечити позивачеві додержання соціально-економічних та особистих прав і свобод, іншого забезпечення відповідно до норм та порядку, встановлених законодавством України та нормативно-правовими актами Служби Безпеки України. До таких видів забезпечення входить кадрове забезпечення.
ОСОБА_3, з метою захисту своїх порушених прав, 25 грудня 2009 року звернувся до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області, як органу, в якому позивач перебуває на військовому обліку, та якому надано право прийняття рішення стосовно звільнених військовослужбовців про визнання їм статусу "Ветеран військової служби", із заявою про внесення змін до особової справи офіцера ОСОБА_3 та зарахування до вислугу років ОСОБА_3 у календарному обчисленні періоду навчання у Київському Суворовському військовому училищі з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року, а також визнання ОСОБА_3, у зв'язку із складанням вислуги років в результаті вчинення зазначених дій більш ніж 25 років, як "Ветерана військової служби".
На звернення позивача 20 січня 2010 року, відповідач надав письмову відповідь про відмову у вчиненні значених дій.
З матеріалів справи вбачається, що Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області безпідставно відмовило позивачу у зарахуванні до вислуги років ОСОБА_3 у календарному обчисленні періоду навчання у Київському Суворовському військовому училищі з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року, внаслідок чого безпідставно відмовило в наданні йому статусу «Ветеран військової служби», тим самим позбавивши останнього можливості бути соціально захищеним згідно Закону №203/98 та користуватися встановленими пільгами.
Наказом Голови Служби Безпеки України від 07.11.2009 року ОСОБА_3 було звільнено в запас Служби Безпеки України на підстав п.п. «а» п.61 та п.п. «б» ст.63 «Тимчасового Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу» за станом здоров’я з правом носіння військової форми та вислугою років 23 рік 4 місяців в календарному і пільговому обчисленні.
Статусу ветерана військової служби на час звільнення ОСОБА_3 встановлено не було.
Відповідно до Указу Президента України № 335/94 від 4 липня 1994 року (який був чинний на день звільнення позивача), ветеранами військової служби визнавалися військовослужбовці Збройних сил України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ Цивільної оборони України, внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, які мали вислугу на військовій службі 25 і більше років.
Зарахування до встановленої відповідачем вислуги років 23 рік 4 місяців часу навчання позивача у Київському Суворовському військовому училищі з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року призводить до встановлення позивачу вислуги років на військовій службі більше 25 років.
Пунктом 3 рішення Конституційного суду України № 4-рп від 27 лютого 2003 року передбачено, що служба в Міністерстві Внутрішніх Справ (Збройних Силах України) має специфічні властивості і повинна компенсуватися підвищеними гарантіями соціальної захищеності, як під час служби, так і після звільнення в запас або в відставку. Згідно пункту 4 статус ветерана при наявності підстав надається незалежно від часу виходу в запас або в відставку.
Відповідно до ст. Закон №203/98, ветеранами військової служби і ветеранами органів внутрішніх справ визнаються громадяни України які бездоганно прослужили на військовій службі і в органах внутрішніх справ 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав.
Відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України» від 15 червня 2004 року №1763-IV військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку з реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні або 25 та більше років у пільговому обчисленні. При цьому саме у зв'язку з прийняттям даного Закону, статтю 5 Закону №203/98 з послідуючими змінами і доповненнями доповнено пунктом 5 аналогічного змісту.
Так, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень є правомірним.
Досліджені в судовому засіданні письмові докази підтвердили незаконність дій Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області щодо позбавлення позивача права на зарахування до вислуги років військової служби у календарному обчисленні період навчання з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року у Київському Суворовському військовому училищі, внесення відповідних змін до особової справи офіцера, визнання за ОСОБА_3 статус ветераном військової служби.
Подібної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.04.2010 р. у справі № К-43505/09.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Отже, сума судових витрат, понесених позивачем має бути стягнута на користь позивача з Державного бюджету України у розмірі 3,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Зобов’язати Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області зарахувати до вислуги років військової служби ОСОБА_3 у календарному обчисленні період навчання з 15.08.1984 року по 23.06.1986 року у Київському Суворовському військовому училищі, внести відповідні зміни до особової справи офіцера та визнати ОСОБА_3 відповідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», як „Ветерана військової служби”.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Постанова в повному обсязі виготовлена 04 жовтня 2010 року.
Суддя < (підпис) >
< Текст >
< Список >
< Список >
< Список > М.В. Барабаш
< Текст >
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >