А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
04.11.10 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів Гошовського Г.М. (головуючий), Машкаринця І.М., Марчука О.П., за участі прокурора - Сирохман Л.І., засудженого – ОСОБА_3, захисника - адвоката ОСОБА_4, перекладача ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією підсудного ОСОБА_3 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.09.
Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Словацької Республіки, уродженець і мешканець АДРЕСА_1 з середньою спеціальною освітою, що має на утриманні двох малолітніх дітей, не судимий, засуджений за ч.2 ст. 332 КК України на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією легкового автомобіля «Шкода Фабія» НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1, як засобу вчинення злочину.
Ухвалено запобіжний захід щодо підсудного змінити на утримання під вартою, строк відбуття покарання обчислювати з 25.02.09, стягнути з підсудного 1095,25 грн. судових витрат на проведення експертизи, паспорт на ім’я ОСОБА_7 та свідоцтво про реєстрацію автомобіля «Шкода Фабія» НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1 передати до Генерального консульства Словацької Республіки в м. Ужгороді.
ОСОБА_3 визнаний винним в організації за попередньою змовою з невстановленою слідством особою незаконного переправлення через державний кордон України громадянки Молдови ОСОБА_9 за таких обставин.
Вступивши у Словацькій Республіці з невстановленою особою в змову про незаконне переправлення особи з м. Ужгорода на територію Угорщини з чужим паспортом, ОСОБА_3 на автомобілі «Шкода Фабія» НОМЕР_2 через пункт пропуску «Ужгород» 13.08.08 о 5 годині 44 хвилині перетнув кордон зі Словаччини в Україну, прибув до заздалегідь обумовленого місця - на автовокзал в м. Ужгороді по вул. Станційній, 2, де зустрівся з ОСОБА_9, яка прибула туди з м. Чернівці і мала намір виїхати в Угорщину, а звідти – до Італії. ОСОБА_3 посадив її до автомобіля, надав їй паспорт громадянки Словацької Республіки на ім’я ОСОБА_7 та наказав вивчити зазначені в ньому відомості про особу. Через те, що ОСОБА_9 не змогла цього зробити, ОСОБА_3 наказав їй вдати, що вона спить, о 7 годині 55 хвилин доставив її до пункту пропуску «Тиса» і на лінії прикордонного паспортного контролю надав разом зі своїм паспортом паспорт на ім’я ОСОБА_7.
Свого наміру переправити ОСОБА_9 через державний кордон України до Угорщини ОСОБА_3 до кінця не довів з причини, що не залежала від його волі.
В апеляції ОСОБА_3 вказує, що кримінальна справа щодо нього сфальсифікована працівниками УСБУ з метою заволодіння його автомобілем і просить пом’якшити йому покарання до непов’язаного з позбавленням волі з огляду на його громадянство, погане володіння українською мовою, наявність у нього на утриманні двох малолітніх дітей.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, промови підсудного і захисника, які підтримали апеляцію, прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляції і просила залишити вирок без змін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд вважає, що апеляція підлягає до задоволення з таких підстав.
З показань підсудного вбачається, що він свою причетність до організації незаконного переправлення особи через державний кордон України заперечив і пояснив, що перевозив ОСОБА_9 в Угорщину за її проханням, з яким вона звернулась до нього в черзі до пункту пропуску в м. Чопі.
Проте, винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин встановлених судом першої інстанції доведена доказами обвинувачення, які суд дослідив у судовому засіданні, проаналізував і правильно оцінив у вироку.
З досліджених у судовому засіданні показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що в липні 2008 року в м. Чернівці вона познайомилась з жінкою на ім’я «ОСОБА_2», яка запропонувала їй за винагороду в 3000 євро допомогти працевлаштуватись в Італії. Отримавши її згоду, «ОСОБА_2» при зустрічі на автовокзалі в м. Чернівці 12.08.08 пояснила, що документи їй оформлять у м. Ужгороді, де на автовокзалі у червоному легковику на неї буде чекати чоловік з дитиною, і дала їй білет на автобус до Ужгорода. 13.08.08, в Ужгороді водій червоного легковика, який зрозуміло для неї розмовляв українською мовою з додаванням іншомовних слів, дав їй паспорт з зеленою обкладинкою, сказав, щоб вона вивчила дані про особу, на ім’я якої він виданий, і повіз її, як виявилось, до пункту пропуску через кордон. Переконавшись, що паспорт видано на ім’я іншої жінки, вона попередила водія, що не може запам’ятати зазначених у ньому даних про особу. Водій запропонував їй виключити мобільний телефон, лягти спати і сказав, що влаштує все сам. Розбудила її співробітниця прикордонної служби, після запитань якої з’ясувалось, що паспорт їй не належить.
Ці показання перевірені судом шляхом перегляду відеозапису допиту ОСОБА_9, оголошення протоколів її пояснення (т.1 а.с.12-15), допиту ( т.1 а.с.129-133), очної ставки з ОСОБА_3 (т.1 а.с.56-57), відтворення обстановки і обставин події на автовокзалі в м. Ужгороді (т.1 а.с.158-160), проаналізовані в сукупності іншими доказами. Вони є належними, допустимими, об’єктивно підтверджуються речовими доказами: виданим ОСОБА_9 квитком на рейсовий автобус сполученням «Чернівці – Ужгород», що прибув до Ужгорода о 4 годині 45 хвилин 13.08.08 (т.2 а.с. 38,39,81), паспортом громадянки Словацької Республіки на ім’я ОСОБА_7 (т.1 а.с.65), повністю збігаються з послідовними показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 - співробітників прикордонного контролю КПП «Тиса» про обставини затримання ОСОБА_9 о 07 годині 55 хвилин цього ж дня і про поводження при цьому ОСОБА_3, які вони підтвердили на очних ставках з ним (т.1 а.с.161-166, 173-175), рапорту ОСОБА_10 (т.1 а.с.17), і обґрунтовано покладені в основу висновків суду.
Твердження підсудного про те, що кримінальна справа щодо нього сфабрикована працівниками УСБУ з метою заволодіння його автомобілем є голослівним, спростовується сукупністю наведених доказів, а тому визнається неспроможним.
Юридична кваліфікація діяння за ч.2 ст.332 КК України, як організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, вчиненої за попередньою змовою групою осіб, є правильною. Призначене ОСОБА_3 покарання є найменшим з передбачених цією нормою кримінального закону. Обговорюючи питання про його відповідність ступеню тяжкості даного злочину та особі підсудного, апеляційний суд відзначає наступне.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що щиро шкодує про вчинене, ніколи не дозволить собі порушувати закони України і просив надати йому можливість присвятити себе утриманню своєї сім’ї та вихованню своїх дітей, менший з яких народився в той час, коли він вже перебував під вартою.
У матеріалах справи немає підстав стверджувати, що ОСОБА_3 відіграв в організації незаконного переправлення ОСОБА_9 через державний кордон України провідну роль. Проте з них убачається, що він має в Словаччині постійне місце проживання, місце роботи, де позитивно характеризується, утримує дружину і двох малолітніх дітей, є їх єдиним годувальником.
На день апеляційного розгляду кримінальної справи ОСОБА_3 відбув під вартою 1 рік 8 місяців і 13 днів.
З огляду на ці обставини апеляційний суд визнає, що в даний час виправлення ОСОБА_3 є можливим без відбування покарання в вигляді позбавлення волі, з випробуванням.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
апеляцію підсудного ОСОБА_3 задовольнити, вирок Ужгородського міськрайонного суду від 25.02.09 щодо нього змінити.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання в виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину. Іспитовий строк встановити тривалістю 3 роки.
Засудженого ОСОБА_3 негайно звільнити з-під варти.
В решті вирок залишити без змін.
Судді :