Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2007 року Справа № 21/229-07
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Олійника В.Ф.
судді Гончар Т.В.
судді Кравець Т.В.
при секретарі -Бігун О.В.
за участю представників сторін:
позивача -Перепелиці Д.М. (дов. № 121 від 11.06.07р.), Скоромного В.В. -дирек- тора
відповідача 1. -не з'явився
відповідача 2. -ОСОБА_3 (дов. б/н від 15.03.06р.)
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 (вх. 3002 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківької області від 11.09. 2007 року по справі № 21/229-07
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вперед», с. Сінне Богодухівського району Харківської області
до 1. ОСОБА_1, с. Сінне Богодухівського району Харківської області
2. ОСОБА_2, м. Харків
про визнання договору купівлі-продажу недійсним
встановила:
В квітні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу майнового паю № 206 від 26.05.06р. на суму 25162,77 грн., що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення при цьому його переважного права купівлі та нікчемність правочину.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.09.2007 року (суддя Пелипенко Н.М.) позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнового паю № 206 від 26.09.06р. (далі -Договір), що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд мотивував своє рішення тим, що договір укладено з порушенням норм чинного законодавства та статуту товариства, у зв'язку з чим його слід визнати недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Громадянка ОСОБА_2 з зазначеним рішенням не згодна, надіслала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції від 11.09.2007 р. і постановлення нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
СТОВ «Вперед»у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення, вважає прийняте рішення винесеним без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги -безпідставними.
ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлений про місце, день та час розгляду справи, свого представника 23.10.2007 р. у судове засідання не направив, про неможливість прибуття у судове засідання з поважних причин суд не повідомив.
Колегія суддів вважає за можливе розгляд справи за апеляційною скаргою здійснити у відсутність відповідача 1. за наявними в справі документами, оскільки ухвалою суду від 01.10.07 р. він був попереджений, що у разі нез'явлення сторін у судове засідання апеляційної інстанції справа може бути розглянута за наявними в матеріалах справи документами.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, приймаючи до уваги наступне.
Як встановлено судом першої інстанції згідно з протоколом № 2 від 22.01.2000р. уповноважених співвласників КСП "Вперед", 57 громадян співвласників, в тому числі ОСОБА_1, були виведені з членів КСП "Вперед" зі своїм майновим паєм. Згідно з вказаним протоколом, рішенням загальних зборів учасників створено СТОВ "Вперед" (далі -товариство) .
Передача майна засновникам товариства була визначена актом прийому-передачі майна від 22.01.2000р. Майновий пай ОСОБА_1 склав 25162,77 грн. згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільгосппідприємства (майновий сертифікат). Згідно довідки товариства до статутного фонду товариства станом на 2000р. ОСОБА_1 внесено 488,00 грн., що склало частку учасника у статутному фонді 2,64%.
Рішенням загальних зборів, протокол № 8 від 12.03.2005р. затверджена нова редакція статуту товариства, частка ОСОБА_1 склала 1219,00 грн., що становить 3,75 %.
12.03.2006р. між товариством в особі директора Скоромного В.В. та учасниками товариства, в тому числі ОСОБА_1 укладено договір оренди, згідно з вимогами якого співвласники передали належні їм на праві власності основні засоби товариству в оренду строком на 5 років.
Розмір частки ОСОБА_1 згідно додатку № 1 до цього договору визначено в сумі 23943,77 грн., що складає 3,76%.
Пунктом 8.3 договору оренди від 12.03.2006р. передбачено, що товариство має виключне право на придбання орендованих основних засобів.
26.09.2006р. між громадянином ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу майнового паю № 206 від 26.05.06р., номінальна вартість майнового паю продавця становить 25162,77 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступних підстав.
Товариство відповідно до ч.5 ст.63 Господарського кодексу України є корпоративним підприємством, яке створено більше ніж двома засновниками за їх спільним рішенням у формі господарського товариства та діє на основі об'єднання майна.
Частиною 1 ст.139 Господарського кодексу України визначено, що майно - це сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовується у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших, передбачених законом формах обліку.
При цьому суд зазначив, що у відповідності до п.л.5.6.,6.1 Статуту майновий пай ОСОБА_1 є майном товариства, порядок розпорядження яким визначено відповідним Статутом.
Крім того відповідно до п.4.2. Статуту та ст.53 Закону України „Про господарські товариства" кожний учасник (засновник) товариства має право відступити за згодою решти учасників свою частку або її частину одному чи кільком іншим учасникам Товариства або третім особам після повного внесення свого вкладу до Статутного фонду товариства. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки або її частини учасника, а також згідно з вимогами п. 4.4 Статуту та ч. 1, 2 ст. 148 ЦК України мають право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлено статутом. Однак доказів повідомлення ОСОБА_1 про вихід з товариства суду не надано. Громадянин ОСОБА_1 продав свій майновий пай третій особі ОСОБА_2, яка не була засновником товариства, без повідомлення інших учасників, отримання згоди інших учасників та виходу з товариства, що є порушенням діючого законодавства.
Також Договір укладено в порушення п. 8.3 договору оренди, за яким сторони дійшли згоди про те, що господарство має виключно перше право на придбання орендованих основних засобів у власність протягом дії цього договору. Доказів на підтвердження направлення позивачу пропозиції про придбання майнового паю у відповідності до вимог статуту та п.8.3 договору оренди, першим відповідачем до суду не надано.
При цьому господарський суд Харківської області послався також на ст. 368 ЦК України згідно з якою спільна власність двох або більше осіб без визначення часток в натурі кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Враховуючи те, що розпорядження майном, що є у спільній власності на підставі ч. 2 ст. 369 ЦК України здійснюється за згодою всіх співвласників, суд констатував, що до матеріалів справи не надано доказів отримання згоди співвласників на продаж майнового паю ОСОБА_1 при укладенні Договору. Крім того укладанню Договору купівлі-продажу майнового паю має передувати, насамперед, виділення майна в натурі та оформлення відповідних документів про право власності на це майно у встановленому законом порядку.
З урахуванням вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Договір укладено з порушенням вищевказаного законодавства та статуту товариства, у зв'язку з чим визнав його недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Однак колегія суддів вважає, що викладені вище висновки господарського суду не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для задоволення апеляційної скарги.
У відповідності зі ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно приписам ст. 15 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Між тим нормою ст. 41 Конституції України гарантовано, що "Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності".
Аналогічні норми містить ст. 321 ЦК України, відповідно до якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. А згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний Договір між відповідачами був укладений ОСОБА_1, як самостійною фізичною особою, як власником належного йому на праві приватної власності майнового паю, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективу сільськогосподарського підприємства «Вперед»(майновий сертифікат) від 06.07.01р. в сумі 25162,77 грн. В той же час відповідач 1. є засновником товариства, розмір його внеску до статутного фонду складає 1219,00 грн. Відповідно відповідач 1. є власником корпоративних прав в товаристві на суму 1219,00 грн., а в жодному разі в сумі 25162,77 грн. ( повної вартості майнового паю).
Частка відповідача 1. у статутному фонді товариства була сформована майновими правами, що належали відповідачу 1. ( а саме правом користування майном, що було розпайоване в ході реорганізації КСП). Зазначений факт підтверджується ст. 14 Установчого договору про створення та діяльність товариства від 22.01.2000р., змінами та доповненнями до цього установчого договору, протоколом № 8 від 12.03.05р.
Згідно тих самих документів (установчий договір про створення та діяльність товариства, протоколи загальних зборів засновників (учасників) товариства, тощо) майнові паї в якості засобу формування частки відповідача 1. до статутного фонду не вносились. Право власності відповідача1. на майновий пай ані позивачем ані іншими особами не оскаржувалось, судом незаконність набуття відповідачем 1. права власності на майновий пай не встановлена.
Положення пункту 1 абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України „Про власність" у контексті частини першої статті 41 Конституції України колегія суддів розуміє так, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Право приватної власності-набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Таким чином на момент укладення оскаржуваної угоди майновий пай відповідача 1. перебував у вільному цивільному обігу і міг бути предметом цивільно -правової угоди. До такого висновку колегія суддів дійшла враховуючи наступне.
Пунктом 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України 14.03.01р. № 62 ( далі -Порядок) у відповідності до Указу Президента України № 62 від 29.01.04 р. передбачено, що кожен з співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів:
- об'єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу;
- об'єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду;
- відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.
Таким чином передати до статутного фонду майновий пай власник такого майнового паю не має можливості, оскільки він зобов'язаний самостійно або спільно з іншими власниками отримати майно в натурі та передавати до статутного фонду вже не майновий пай, а окремо визначене майно. В той же час зазначений нормативний акт передбачає можливість здійснювати цивільно-правові угоди саме з майновим паєм, а не тільки з отриманим в натурі майном.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт послався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги поняття «майновий пай»який не передбачає переліку індивідуально визначеного майна, що входить до паю конкретної особи, а це лише можливість отримати в натурі майно відповідної вартості.
Майновий пай згідно п. 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.01р. № 177 -це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду. Співвласники -члени підприємства, в тому числі реорганізованого, за яким зберігається право на майнові паї у пайовому фонді підприємства, але які не отримали його в натурі чи не передали як внесок до статутного фонду правонаступника.
Порядок виділення майна в натурі визначений п. 15 Порядку, яким передбачено наступне.
При виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі.
Підприємство -правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання -передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у Свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою.
Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.
Тобто стверджувати, що особа реалізувала своє право власності на майновий пай шляхом отримання в натурі майна можна лише у випадку виконання нею вищезазначених вимог, а також вимог чинного цивільного законодавства щодо державної реєстрації прав власності на окреме, індивідуально визначене майно. В разі виділення майна в натурі навіть групі співвласників, в свідоцтвах кожного з них робиться відповідна відмітка, засвідчена підписом та печаткою підприємства, після чого співвласники мають оформити своє право власності на набуте майно, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, права власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Таким чином законодавець чітко визначив повноваження та порядок придбання права власності на майно.
Однак позивач жодним належним та допустимим доказом не підтвердив свого права власності на майно у вигляді майнового паю (або його частки) відповідача 1., оскільки установчими документами товариства та чинним законодавством не передбачено можливості формування статутного фонду підприємства майновими паями. А статтею 14 Установчого договору про створення та діяльність товариства не передбачено внесення майнового паю в якості внеску до статутного фонду. Статут товариства передбачає формування статутного фонду виключно майном чи грошовими коштами -жодного слова про майнові паї. Отже учасники товариства майнові паї до Статутного фонду товариства не передавали, документів що підтверджують внесення відповідачем 1. прав на майновий пай до статутного капіталу товариства позивачем не надано. Спірний договір укладений між відповідачами як між самостійними фізичними особами, майно відповідачу 1. належить на праві приватної власності і воно не має відношення до частки відповідача 1. у статутному капіталі товариства. Тому посиланням позивача на порушення його першочергового права на придбання майнового паю в сумі 25162,77 грн. спростовуються нормами чинного законодавства, оскільки право привілейованої купівлі частки, що продається в даному випадку має не товариство, а учасник спільної часткової власності.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи товариство, як юридична особа публічного права відповідно до ст. 329 ЦК України не набувало права власності на майно у вигляді майнового паю відповідача 1., так як воно не передавалось їй у власність та не набувалось нею у власність на підставах, не заборонених законом. Оскільки право власності на частку майна у вигляді майнового паю належить ОСОБА_2, тому вона, як власник майна, може вимагати усунення будь-яких порушень її права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків (ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність")
Водночас слід звернути увагу на те, що до господарського суду вправі звернутися кожна з наведених в ст.1 ГПК України осіб, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. За змістом цієї статті Кодексу порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Однак порушене право позивача відсутнє, оскільки продаж відповідачем 1. свого майнового паю відповідачу 2. ніяким чином не зачіпає прав і обов'язків товариства.
Колегія суддів при цьому вважає за необхідне відмітити, що право звернення до суду з вимогою визнання правочину недійсним можуть лише сторони, між якими він укладений, та інші особи, права яких порушено безпосередньо. Як свідчать документи позивач у визначеному законом порядку право власності на майновий пай або його частку не набув, безпосередньо його права в даному випадку не зачіпаються, тобто він не є стороною в цьому Договорі, що взагалі виключає можливість його звернення до господарського суду.
Співвласники майнових паїв колишнього КСП, які забезпечують управління та контроль за використанням майна, що перебуває в спільній частковій власності, свої вимоги, про визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ч.1 ст. 203 ЦК України не заявляли. Поза увагою суду залишилась і та обставина, що позовна заява позивача про визнання Договору недійсним подана товариством в інтересах співвласників майна КСП «Вперед»без достатніх на те повноважень.
Також слід зазначити, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник, відповідно до п. 4 ст. 362 ЦК України, може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.
Щодо характеру правовідносин між суб'єктами по справі, то слід зазначити, що згідно ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником), а також між учасниками (засновниками) товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства.
Корпоративне право -це, перед усім, право брати участь в управлінні господарським товариством (брати участь в загальних зборах, приймати рішення щодо управління підприємством). Таке право виникає на підставі участі особи в статутному фонді підприємства. Майновий пай КСП такого права не передбачав, відповідно й купівля ОСОБА_2 майнового паю не давала їй можливості брати участь в управлінні товариства. Відповідно, цей спір не може бути спором про корпоративні права.
Однак товариство в обґрунтування позовних вимог посилався на порушення саме корпоративних прав, не обґрунтувавши своїх вимог належними та достовірними доказами, а суд першої інстанції встановивши характер правовідносин, як корпоративні не взяв до уваги таких юридичних явищ, як майновий пай та майнові права, виділення в натурі майна КСП, частка в статутному капіталі, що призвело до невірної оцінки наданих документів і невірних висновків. Тому вимоги позивача про визнання Договору недійсним не обґрунтовані і безпідставні.
Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Аналіз вищевикладених фактів та обставин, а також аналіз вище приведених положень відповідних норм законів у їх системному зв'язку приводить до висновку про те, що є підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 11.09. 2007 року, тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції -скасуванню з постановленням рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю та необґрунтованістю.
На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.п. 1, 3 ст. 104, ст. 105, ГПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2007 року по справі № 21/229-07 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову СТОВ «Вперед»відмовити.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вперед»( 62122 с. Сінне Богодухівського району Харківської області, вул. Леніна, 18, код ЄДРПОУ 00705516, п/р 260063001885 в АКБ «Меркурій», м. Харків, МФО 351663) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 42,50 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя В.Ф.Олійник
Суддя Т.В. Гончар
Суддя Т.В.Кравець