У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.07.07 Справа №20/344д/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М. , Зубкова Т.П."(переведений)" , Шевченко Т. М.
при секретарі: Шерник О.В.
за участю:
представник позивача: не з'явися;
прокурор - Хорунжий С.М.- посвідчення № 261 від 08.08.2006 року;
представників відповідача 1: Бабков Д.Ю., довіреність № б/н від 15.05.2007 року;
представників відповідача 2: не з'явився;
представників третьої особи: ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1;
ОСОБА_2 довіреність № 691 від 22.02.2007 року;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольпродмаш”, м. Мелітополь Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2007 року у справі №20/344д/06
за позовом: Прокурора м. Мелітополя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Фонду державного майна України, м. Київ
до відповідача-1: Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольпродмаш”, м.Мелітополь Запорізької області
до відповідача-2: Приватного підприємства “Регіон-Сервіс”, м. Мелітополь Запорізької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: гр. ОСОБА_1, м. Мелітополь Запорізької області
про визнання недійсним договору купівлі - продажу
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2137 від 16.07.2007р. справа № 20/344Д/06 передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий - Яценко О.М., суддів - Зубкова Т.П., Шевченко Т.М..
Колегія суддів прийняла справу до провадження.
За згодою присутніх представників сторін та прокурора, у судовому засідання 17.07.2007 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
05.02.2007 року господарським судом Запорізької області прийнято рішення по справі № 20/344д/06 (суддя Гандюкова Л.П.). Зазначеним рішенням у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При прийнятті рішення суд послався на положення ст. ст. 48,49 ЦК УРСР. Зазначив, що позивач не довів всупереч положенням ст. ст. 33,34 ГПК України правомірність заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду, Відкрите акціонерне товариство “Мелітопольпродмаш”, м. Мелітополь Запорізької області (відповідач-1 у справі) оскаржує його до апеляційної інстанції, звернувшись із апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального і процесуальною права. Суд не прийнявши до уваги норми матеріального права, дав невірну оцінку обставинам справи, не здійснив всебічного розгляду.
Із посиланням на п. 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» та пп. 6.2. п. 6 Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затвердженої постановою Верховної Ради України № 1767 від 31.10.1991 року, зазначає, що оскільки будівля гуртожитку, що розташована по пр-ту. 50 річчя Перемоги 28 у м. Мелітополі є об'єктом житловою фонду то дія Закону України «Про приватизацію державного майна» на приватизацію вказаного об'єкту не поширюється. Будівля зазначеного гуртожитку в контексті Закону України «Про приватизацію державною майна» та інших актів не є об'єктом соціально-побутового призначення. Крім того, гуртожиток було введено до експлуатації ще 1970 році, тобто вказане майно не могло бути створено за рахунок коштів фонду соціально-побутового призначення або аналогічних фондів відповідача -1. Окреме рішення КМУ щодо безоплатної передачі будівлі гуртожитку відповідачу-1 не приймалося. З огляду на вищевикладене, будівля гуртожитку не була, і не могла виступати в якості майна, переданого засновником у власність товариству відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про господарські товариства». Просить прийняте рішення у справі скасувати повністю, прийняти нове рішення яким позовні вимогу задовольнити у повному обсязі.
Повноважний представник у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, зазначає, необхідність подання апеляційної скарги визначена комітетом кредиторів в справі про банкрутство ВАТ “Мелітопольпродмаш”, м. Мелітополь Запорізької області для формування як найбільшої ліквідної маси.
Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягає на скасуванні рішення господарського суду з підстав зазначених в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні присутнім не був, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причина неявки невідома.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні присутнім не був, згідно відповіді на запит Запорізького апеляційного господарського суду підприємство виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ще у 2005 році на підставі рішення господарського суду.
Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу та повноважний представник у судовому засіданні зазначив, що рішення винесене судом з врахуванням усіх фактичних обставин справи. Суд правильно застосував норми матеріального права до даної спірної ситуації. Згідно ст. 36, ст. 43 ГПК України судом дотримані при винесенні рішень принципи всебічності і повноти дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Зазначає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, право власності набула на підставі договору купівлі - продажу з третьою особою, не стороною по даній справі. Просить рішення суду залишити без задоволення, а апеляцій скаргу без змін.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, прокурора та третьої особи суд
ВСТАНОВИВ:
11.12.2002 року між ВАТ "Мелітопольпродмаш" ( продавець за договором відповідач-1 за даною справою) та ПП "Регіон -сервіс" (покупець за договором та відповідач-2 за даною справою) укладено договір № 9/8 купівлі-продажу гуртожитку з вбудованими приміщеннями, що розташований по пр-ту 50-річчя Перемоги 28 (попередня адреса - вул. 4-а Продольна 28) у м. Мелітополі. (а.с. 13).
Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких обставин:
Колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції норм ЦК УРСР. Спірний договір укладений сторонами в 2002 році та діяв до повного виконання сторонами всіх зобов'язань по даному договору (пункт 6.1). Як свідчать матеріали справи, сторонами взаємні зобов'язання виконані у повному обсязі: майно передано та оплачено шляхом проведення взаємозаліку на підставі договору від 24.09.2002 року (а.с.60). Тобто договір припинив свою дію у 2002 році, тому до спірних правовідносин необхідно застосувати положення ЦК УРСР.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись із позовними вимогами, прокурор в якості підстав для визнання договору недійсним зазначив статі 48 ЦК УРСР та ст. 49 ЦК УРСР.
Відповідно до п. 1 Роз'яснення ВГСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 року загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися у всіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
У відповідності до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Колегія суддів наголошує, що право відчужувати майно належить власникові (ст. 225 ЦК УРСР). Право власності набувається, в тому числі, шляхом укладення договорів купівлі-продажу. Продавець за спірним договором ВАТ "Мелітопольпродмаш" набув право власності на підставі договору купівлі-продажу № КП-175 від 05.10.1993р., укладеного між Фондом державного майна України (продавець) та Організацією орендарів "Мелітопольпродмаш" (правонаступником якого є відповідач-1 по справі) (покупець), продавець продав, а покупець купив майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Мелітопольпродмаш", що знаходиться в м. Мелітополі, вул. Фрунзе, 57, на земельній ділянці 27 га. Згідно з п.5 зазначеного договору право власності на майно, що приватизується, переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу (а.с.16 зв. бік). Зазначений договір у встановленому законодавством порядку недійсним не визнаний, а відтак, на момент укладення спірного договору, відповідач-1 у справі набув право власності на майно, що було предметом купівлі-продажу у встановленому законодавством порядку. Процес приватизації не оскаржений.
У відповідності до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Звертаючись із позовом про визнання договору недійсним прокурором було зазначено, що при укладенні оспорюваної угоди сторонами за договором було порушено положення статей 4,9,127 Житлового Кодексу України.
Так, стаття 4 ЖК України визначає які об'єкти належать до житлового фонду. Стаття 9 зазначеного Кодексу визначає житлові права громадян. Правовий статус з гуртожитків визначений у статті 127 ЖК України.
Колегія суддів наголошує, що зазначені норми Житлового Кодексу не визначають підстав визнання договору недійсним, у разі невідповідності їх положенням та не регулюють цивільні правовідносини, а відтак відсутні підстави задовольняти позовні вимоги по визнанню договору недійсним на підставі статі 48 ЦК УРСР.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника позовної заяви та апеляційної скарги при наведенні аргументів стосовно того, що зазначена угода була спрямована на використання всупереч закону державного майна з корисливою метою, яка полягала для ВАТ «Мелітопольпродмаш»- у можливості погасити заборгованість перед ПП "Регіон-Сервіс", а для останнього у можливості займатись підприємницькою діяльністю, використовуючи при цьому об'єкт нерухомості , що розташований у центральній частині міста.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона с недійсною. Виходячи зі змісту зазначеної статті обов'язковими умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідома суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Суд першої інстанції цілком правомірно зазначив, що всупереч вимог ст.ст. 33,34 ГПК України прокурором та заявником апеляційної скарги не надано належних доказів у підтвердження наявності умислу у однієї із сторін спірного договору чи обох сторін за спірною угодою. Листом №10-21-14890 від 04.12.2002р. на запит Мелітопольської міської ради Фондом державного майна України надано підтвердження права власності на будівлю, передану-у власність покупцю, відповідно до якого згідно з договором купівлі-продажу від 05.10.1993р., Фонд державною мийна України, в інтересах якого прокурором подано позов, передав покупцю організації орендарів орендного підприємства "Мелітопольпродмаш" будівлю гуртожитку за адресою: м. Мелітополь, пр.50-річчя Перемоги, 28.
Крім того, прокуратурою м. Мелітополя проводилась перевірка за фактом відчуження будинку гуртожитку, за результатами перевірки відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину.
Колегія суддів, вважає безпідставними доводи прокурора, які викладені в позовній заяві стосовно того, що спірний договір купівлі-продажу порушує конституційні права мешканців гуртожитку на житло.
За звичайних обставин, за своєю правовою природою правовідносини пов'язані з проживанням у гуртожитку, (користування житловою площею гуртожитку) є різновидом договору оренди.
Згідно статті 268 ЦК УРСР договір оренди зберігає силу у випадку переходу права власності на передане в оренду майно від орендодавця до іншої особи. Тобто ПП "Регіон -сервіс" після придбання гуртожитку є орендодавцем з усіма покладеними на нього усіма правами та обов'язками за договором оренди.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеними обставинами, а також наступним:
Відповідно до ст.4 Закону України “Про власність”, що діяв на момент укладення спірного договору, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.
Уклавши договір купівлі-продажу відповідач 1, як власник гуртожитку, використав своє законне право щодо розпорядження майном.
Відповідно до абзацу 2 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” N 02-5/111 від 12.03.1999р. вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити що у відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" проведення двосторонньої реституції при визнанні договору недійсним є не правом, а обов'язком суду. Згідно даних державного реєстратора, і цей факт не заперечується сторонами, покупець за спірним договором ПП "Регіон-Сервіс", ще у 2005 році був виключений з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, є ліквідованим, а відтак не є можливим проведення реституції. До того ж майно, що було предметом спірного договору, внаслідок укладення низки договорів, знаходиться на правих власності у добросовісного набувача, третій особи по даній справі - ОСОБА_1. повноважний представник ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що остання після набуття права власності здійснила невід'ємні поліпшення приміщень.
Колегія суддів встановила, що договір купівлі-продажу № 9/8 від 11.12.2002 року укладено уповноваженими представниками сторін, його умови відповідають чинному законодавству України, ніяких противоправних дій відповідачів не встановлено.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог про визнання договору купівлі-продажу № 9/8 від 11.12.2002 року недійсним, на підставі ст.ст. 48,49 ЦК УРСР, не вказав якому закону спірний договір суперечить, тобто не виконав вимог ст.33 ГПК України, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками господарського суду Запорізької області щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольпродмаш”, м.Мелітополь Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2007 року у справі № 20/344д/06 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2007 року у справі №20/344д/06- без змін.
Головуючий суддя Яценко О.М.
судді Яценко О.М.
Зубкова Т.П."(переведений)" Шевченко Т. М.