печерський районний суд міста києва

Справа № 2-3548-1/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого -         судді     Степанової О.С.,

при секретарях -           Соколенко М.В., Судейкіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в м. Києві цивільну  справу  за позовом ОСОБА_1 до  Держави України в особі глави Держави та особи, яка виступає від її імені  Президента України про стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1   звернувся до суду з позовом до відповідача Держави України в особі глави Держави та особи, яка виступає від її імені  Президента України, в якому просить:  

- Визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди завданої Державою України ОСОБА_1 (ст.ст. 16, 23, 1167 ЦКУ та Постанова Пленуму ВСУ№4 від 31.03.1995 року) в результаті порушення Київським апеляційний адміністративним судом розумних строків розгляду апеляційних скарг і справ, прийняття неконституційних нормативно правових актів та в результаті бездіяльності Держави Україна щодо незабезпечення дотримання конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколі до неї, незабезпечення дотримання державними органами розумних строків розгляду справи в суді і порушення ст.ст. 1,6 та 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших;

 - Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 700, 00 грн. – грошового відшкодування моральної шкоди завданої в результаті порушення Київським апеляційний адміністративним судом розумних строків розгляду апеляційних скарг і справ, прийняття неконституційних нормативно правових актів та в результаті бездіяльності Держави Україна щодо незабезпечення дотримання конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколі до неї, незабезпечення дотримання державними органами розумних строків розгляду справи в суді і порушення ст.ст. 1,6 та 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших або у визначеному судом розмірі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у серпні-вересні 2009 року позивач подав три адміністративні позови до Чернігівського окружного адміністративного суду відносно порушення його прав Бердянською районною державною адміністрацією Запорізької області, що стосувалися відмови в наданні інформації та документів, щодо вільних земельних ділянок для ведення садівництва, особистого селянського господарства та індивідуального дачного будівництва на території Луначарської сільської ради. Постановами від 02.11.2009 року, 02.11.2009 року та 26.11.2009 року, в задоволенні вказаних позовних вимог позивачу було відмовлено. В листопаді 2009 року було оскаржено всі три вказані постанови. Ухвалами  Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 року, 14.09.2010 року та 16.09.2010 року позивачу було відмовлено в задоволенні апеляційних вимог без належного обґрунтування.

Запитуваної інформації від Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області і по сьогодні позивач не отримав. Позивач не зможе претендувати на вільні на момент звернення земельні ділянки. Позивач надсилав не одну заяву і звернення до Бердянської  райдержадміністрації, органів прокуратур та інших, але марно.

Наведеними діями, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, позивачу завдано моральну шкоду, яка виражається у моральних стражданнях (душевних хвилюваннях, стражданнях) через затягування процесу розгляду, дискримінацію – одні справи розглядалися раніше, хоча скарги направлені пізніше, через неналежне виконання завдання судової гілки влади, створення перешкод у реалізації права безперешкодного набуття права приватної власності на землю, неможливості використання землі для задоволення власних потреб… На думку позивача мало місце надання привілеїв одним особам та обмеження відносно нього. Одні апеляційні скарги розглядалися в коротші строки, а позивача, в довші. Фактично, за якихось обставин та ознак мало місце привілеювання та обмеження, що також завдало позивачу моральних страждань, адже думки про те, що хтось має привілеї, а та обмежений у своїх правах викликає і гнів, і розчарування і інші емоції, які так чи інакше негативно впливають на психологічний та фізичний стан людини, ці думки «виринають» та вводять людину в депресивний пригнічений стан…

Рішенням Конституційного Суду України, яке  є остаточним та оскарженню не підлягає, визнано неконституційними певні положення Конституції України, і чинною є Конституція 1996 року, тобто звернення та скарги позивача в період з 2006 року по жовтень 2010 року розглядали особи, які, як я розумію, діяли на основі неконституційних норм. Отже на думку позивача відповідні дії та рішення порушили його права. Крім того, позивачу незрозуміло і відносно виборів  в Державі Україна.

На думку позивача наведені вище обставини свідчать про те, що мало місце порушення: 1) п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в частині порушення права на розгляд справи у продовж розумного строку в національних судах; 2) п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в частині порушення права на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом; 3) п.ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в частині порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі; 4) ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в частині порушення права на користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою; 5) ст.17 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в частині порушення державою України заборони на зловживання правами; 6) ст.3 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в частині права на вільні вибори.

Позивач зазначає, що йому була завдана моральна шкода, яка відповідно до законодавства відшкодовується державою. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходив із судових рішень Європейського суду з прав людини, і оцінює її в 1 700,00 грн.

В судове засідання позивач не з’явився, проте надіслав до суду заяву, в якій зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі , та просить суд розглядати позов у його відсутність.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду надійшло  письмове заперечення проти позову від представника відповідача, Лукаш О.Л., з проханням про розгляд справи за відсутності представника Президента України та відмови у задоволенні позову ОСОБА_1. В обґрунтування своїх заперечень, представник позивача, посилається на те, позивач не навів фактів та не надав доказів того, що рішеннями, діями чи бездіяльністю Президента України порушені його права, свободи чи інтереси, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.  

У відповідності до ст.ст. 169 ЦПК України судом було визнано можливим провести розгляд справи у відсутності позивача, відповідача та представника відповідача.

З’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд вважає необхідним позов ОСОБА_1 залишити без задоволення виходячи із наступного.

Судом встановлено, що у серпні-вересні 2009 року позивач ОСОБА_1 звертався до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовами до Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області,  та до Голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, що стосувалися відмови в наданні інформації та документів, щодо вільних земельних ділянок для ведення садівництва, особистого селянського господарства та індивідуального дачного будівництва на території Луначарської сільської ради.

Постановами Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.11.2009 року, 02.11.2009 року, 26.11.2009 року  в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено.

ОСОБА_1 оскаржив вказані рішення до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 року, 14.09.2010 року, 16.09.2010 року апеляційні скарги ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.11.2009 року, 02.11.2009 року, 26.11.2009 року було залишено без змін, з підстав того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконним рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до абзаца другого п. 5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 (з наступними змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивач пред’явив позов до держави Україна в особі Президента України, посилаючись на положення ст.102 Конституції України, згідно з якої Президент України, як Глава держави виступає від її імені і є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України (ухвала від 8 травня 1997 року №11-з) ч.2 ст. 102 Конституції України проголошує, що Президент є «гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Однак, крім обов’язку виступати від імені держави, за Президентом України закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, так, і у розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, в тому числі і державою.

Поряд з цим для забезпечення конституційного порядку, нормального функціонування держави існує структурована, багаторівнева, ієрархічна система органів виконавчої і судової влади.

Крім цього, Конституційним Судом України у Рішенні від 03.10.2001р. № 12-рп/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) наголошувалось, що в Основному Законі України розмежовуються такі поняття як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (ст.ст. 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 Конституції України та ін.).

Наведене свідчить про неприпустимість ототожнювання Президента України як Глави держави із «державою Україна» при оспорюванні дій (бездіяльності) всіх органів державної влади.

Так, відповідно до ст.170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції та повноваженням такого органу влади.

При цьому відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.

Разом з тим, позивач не навів фактів та не надав доказів того, що рішеннями, діями чи бездіяльністю Президента України порушені його права, свободи чи інтереси, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.  

    Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62,102 Конституції України, ст.ст. 11,16,23,170,1167,1173 ЦК України, п.5 Постанови  Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі голови Держави та особи, яка виступає від її імені Президента України про стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга  подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя