У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
20.06.07 Справа №14/396д-17/59д-20/143д/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М. , Колодій Н.А. , Коробка Н.Д.
при секретарі: Соколові А.А.
за участю представників:
позивача: Бордюг Т.Є., довіреність № б/н від 23.06.06р.;
відповідача-1: не з’явився;
відповідача-2: не з’явився;
від третьої особи-1 на стороні позивача: Добишева О.В., довіреність № 3134 від 27.07.06р., провідний юрисконсульт юридичного відділу;
від третьої особи-2 на стороні позивача: не з’явився;
від третьої особи на стороні відповідача: Кобець О.С., довіреність № б/н від 10.05.2007р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Наш банк”, м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 07.02.2007р. по справі № 14/369д-17/59д-20/143д/06
за позовом: Акціонерного товариства “Наш банк”, м.Запоріжжя
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська керуюча компанія”, м. Запоріжжя
до відповідача-2: Орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Національного банку України в Запорізькій області, м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Громадська організація “Вкладники банку “Наш банк”, м.Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Твердиня”, м. Запоріжжя
про визнання недійсним договору купівлі - продажу
На підставі розпорядження Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1670 від 05.06.2007р. справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий – Яценко О.М., суддів: Колодій Н.А., Коробка Н.Д.
За клопотанням представників позивача, третьої особи-1 на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача судове засідання проводилося без застосування засобів технічної фіксації судового процесу, за згодою представника позивача у судовому засіданні 20.06.2007 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.02.2007 року (суддя Гандюкова Л.П.) позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір № 67-06/03 купівлі – продажу будинку від 02.07.2003р. і додаткові угоди №№ 1,2 до даного договору, що укладено між Акціонерним товариством “Наш банк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська керуюча компанія”. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська керуюча компанія”, м. Запоріжжя на користь Акціонерного товариства “Наш банк”, м. Запоріжжя суму 42,50 грн. витрат на сплату державного мита та суму 59 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивовано положеннями ст. 58 Конституції України, ст.ст. 11 ,13, 14, 15 ,16, 20, 509 Цивільного кодексу України, ст. ст. 48, 59, 225 ЦК УРСР, ст. ст. 3, 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Акціонерне товариство “Наш банк” з рішенням господарського суду не погодилося та звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначено, що рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог, у зв’язку із невідповідністю фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивач, посилаючись на п. 2.7 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом № 7/5 від 07.02.2002 р. Міністерства юстиції України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 18.02.2002 р. за № 157/6445, зазначає, що договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості, визнаний судом першої інстанції недійсним, не може бути підставою для існування запису про власника об’єкта нерухомості, оскільки це суперечить вимогам законодавства. Також позивач зазначає, що судом першої інстанції не досліджувався факт неподання позивачем доказів звернення до ОП «ЗМБТІ» з питанням внесення змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Просить рішення господарського суду Запорізької області скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.04.2007 р. апеляційна скарга позивача прийнята до провадження, розгляд якої призначений на 05.06.2007 р.
Відповідач-1 в своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно визнано договір купівлі-продажу від 02.07.2003 р. недійсним, оскільки, на думку відповідача-1, зазначений договір не суперечить діючому на час його укладання законодавству, договір купівлі-продажу не порушує будь-яких прав чи інтересів позивача. Відповідач-1 вважає, що відповідач-2 також ніяких прав чи інтересів позивача не порушував, оскільки спірний об’єкт нерухомості на даний час знаходиться у власності ТОВ «Твердиня». Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Запорізької області змінити, відмовити в задоволені позову повністю.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні присутнім не був.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні присутнім не був, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, причина неявки невідома, відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Третя особа-1 на стороні позивача в своєму відзиві на апеляційну скаргу підтримала доводи апеляційної скарги, рішення суду просить скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник третьої особи-1 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи-2 на стороні позивача в судовому засіданні присутнім не був, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, причина неявки невідома, відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Третя особа на стороні відповідача в своєму відзиві на апеляційну скаргу як і відповідач-1 вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно визнано договір купівлі-продажу від 02.07.2003 р. недійсним, оскільки, на думку відповідача-1, зазначений договір не суперечить діючому на час його укладання законодавству, договір купівлі-продажу не порушує будь-яких прав чи інтересів позивача. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Запорізької області змінити, відмовити в задоволені позову.
Представник третьої особи на стороні відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Ухвалою від 05.06.2007 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 20.06.2007 р., у зв’язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів 1 і 2, третьої особи-2 на стороні позивача та необхідністю витребувати додаткові докази у справі.
В судове засідання 20.06.2007 р. представники відповідачів 1 і 2, третьої особи-2 на стороні позивача знову не з’явилися.
Колегія суддів дійшла висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті і, оскільки згідно ст. ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, розгляд скарги можливий без присутності представників відповідачів 1 і 2, третьої особи-2 на стороні позивача.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, третьої особи-1 на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача, суд
В С Т А Н О В И В :
06.03.2000 року між відповідачами у даній справі укладено договір купівлі-продажу № Тп-047-0300 (далі - договір), за умовами якого Банк (відповідач-2) купує, а продавець (відповідач-1) реалізує простий вексель № 3217012718 (номінальна вартість 1 320 000,00 грн.) за договірною вартістю 264 000 грн.. При цьому, Благодійний Фонд “AQUA-VITAE”, м. Запоріжжя діяв як власник векселю, про що зазначено у пункті 5.2. договору. На виконання договору № Тп-047-0300 06.03.2000 року між Благодійним Фондом “AQUA-VITAE”, м. Запоріжжя та ВАТ Банк “БІГ Енергія” було складено акт приймання передачі вказаного векселя. За реалізований вексель, згідно умов договору Благодійний Фонд “ AQUA-VITAE”, м. Запоріжжя отримав, згідно реєстру платіжних доручень 264 000,00 грн..
Суд, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦК України закріплено, - Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки взаємовідносини сторін мали місце до 01.01.2004 року, до спірних правовідносин застосовуються норми ЦК Української УРСР, що діяли до 01.01.2004 року. До того ж, позов було заявлено у 2003 році.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Договір купівлі-продажу від 06.03.2000 року укладено в письмовій формі уповноваженими представниками відповідачів.
Відповідно до ст.ст.3, 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” вексель є цінним папером.
Згідно ст. 26 даного Закону, одним із видів діяльності по випуску та обігу цінних паперів є комісійна діяльність по цінним паперам. Комісійною діяльністю з цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.
Стаття 27 Закону встановлює, що здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, як виключної діяльності, допускається на основі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Статтею 1 цього Закону визначено ліцензію, як документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом строку за умови виконання ліцензійних умов.
Як вбачається з матеріалів справи, ЗВ МЕБФ “AQUA – VITAE” уклало договір № Тп-047-0300 виконуючи обов’язки взяті на себе згідно договору комісії № 01/11 від 20.11.1999 року укладеного між ЗВ МЕБФ “AQUA – VITAE” та ВАТ “ТФПК”. У даному випадку спірний договір № Тп-047-0300 фактично був направлений на виконання договору комісії, про що свідчить сам предмет договору, вексель № 3217012718 (номінальна вартість 1 320 000,00 грн.) за договірною вартістю 264 000 грн..
З урахуванням викладеного, господарський суд обґрунтовано прийшов до висновку, що, спірна угода відноситься до торгівлі цінними паперами, тобто є професійною діяльністю на ринку цінних паперів.
Згідно листа Запорізького територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.05.2001 року № 839/02-16,- ЗВ МЕБФ “AQUA – VITAE” не має спеціального дозволу (ліцензії) на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Доказів наявності дозволу (ліцензії) на вказаний вид діяльності ЗВ МЕБФ “AQUA – VITAE” не надало.
Згідно діючого на момент укладення спірного договору законодавства, з огляду на вимоги частини 3 ст. 3 цього Закону, зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку ліцензії є незаконним, а укладені суб’єктами господарювання договори, спрямовані на здійснення такої діяльності, повинні визнаватись недійсними згідно з чинним законодавством. За таких обставин, суд першої інстанції цілком правомірно визнав договір № Тп-047-0300 недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР, як такий, що не відповідає вимогам (положенням) законодавства України про ліцензування певних видів господарської діяльності.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а також наступним.
Не приймаються до уваги аргументи заявника апеляційної скарги стосовно незастосування судом першої інстанції вексельного законодавства, оскільки на підставі статті 48 ЦК УРСР, визнаються недійсними угоди, що не відповідають саме цивільному, а не вексельному законодавству. Предметом позовних вимог є визнання угоди недійсною, а не оплата векселя та визнання його таким, що укладений з дефектом форми векселю. Спірний договір виступав як товар (цінний папір).
Вказівка у спірному договорі на наявність права власності у ЗВ МЕБФ “AQUA – VITAE” обумовлюється особливостями відчуження векселів.
Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що Закон України “Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності” набрав чинності 21.10.2000 року, в той час, як спірний договір укладений 06.03.2000 року, тобто раніше ніж закон набув чинності. Позов поданий на підставі статті 48 ЦК УРСР, яка передбачає визнання недійсною угоди, що суперечить вимогам законодавства. Колегія суддів зауважує, що при укладенні спірного договору відповідачами порушено низку законодавчих актів про ліцензування деяких видів господарської діяльності, в тому числі, ст.4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996 року № 448/96-ВР.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 17.05.2004 року про визнання недійсним на підставі статті 49 ЦК УРСР договору комісії № 01/11 від 20.11.1999 року. Зазначеним рішенням встановлений факт відсутності ліцензії у МЕБФ “AQUA–VITAE” на здійснення діяльності з цінними паперами. У відповідності до статті 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводиться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
З урахуванням цієї обставини, що фактично вексель № 3217012718 був проданий МЕБФ “AQUA – VITAE” на виконання доручення третьої особи (т. 1 а.с.64 на звороті), що визнано господарським судом як діяльність, що суперечить чинному законодавству. Колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір купівлі продажу № Тп-047-0300 укладався відповідачем –1 в порушення чинного законодавства. Рішенням господарського суду від 07.05.2004 року у справі № 5/86 –23/210, яке набрало законної сили встановлено, що протягом 1999 року-2002 року Фонд надавав послуги з комісійної торгівлі цінними паперами при відсутності відповідної ліцензії, а також подальшою реалізацією вказаних векселів АБ “Зевс” попереднику ВАТ “Банк БІГ Енергія”.
При укладенні договору купівлі - продажу від 06.03.2000 року № Тп-047-0300 воля Фонду була направлена саме на виконання комісійного доручення ВАТ “ТФ ПК”, тобто на професійну діяльність з продажу цінних паперів без відповідної ліцензії та всупереч Статуту підприємства.
Висновок суду першої інстанції про діяльність Благодійного Фонду за спірною угодою, як професійного учасника цінних прапорів базується на підставі фактичних обставин справи.
Наявність на векселі індосаменту відповідача-1 не може свідчити про право власності останнього зважаючи на особливість векселю як товару, який був предметом договору купівлі-продажу.
Неправомірним є також посилання заявника апеляційної скарги на положення статті 58 Конституції України, оскільки згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України - положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Виходячи з рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.10.2002 року № 321 “Про ”, які надано у відповідності до пункту 1 частини 1 та пункту 23 частини 2 статті 7 и пункту 13 статті 8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, діяльність за спірним договором купівлі-продажу не була б професійною, як би Благодійний Фонд продав вексель через Банк, а не продав його безпосередньо банку.
Безперечним є той факт, що основною метою діяльності МЕБФ “AQUA – VITAE” не є торгівля цінними паперами, саме внаслідок проведення нестатутної діяльності без відповідного дозволу (ліцензії) і було визнано договір № Тп-047-0300 недійсним на підставі статі 48 ЦК УРСР. Крім того, пунктом 3.5. Статуту МЕБФ “AQUA – VITAE” передбачено, що здійснення Відділенням діяльності у вигляді надання конкретних послуг (виконання робіт), що підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування у встановленому законодавством України порядку. Як вище зазначалось, для проведення діяльності по продажу цінних паперів необхідно мати відповідну ліцензію.
Щодо аргументів МЕБФ “AQUA – VITAE”, стосовно того, що діяльність по продажу цінних паперів не була систематичною, колегія суддів наголошує, що Закон не ставить визнання договору на підставі статті 48 ЦК УРСР недійсним, у залежність від кількісного показника.
Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги стосовно того, що наявність ліцензії у кожної із сторін договору купівлі-продажу не є обов’язковою. Також визнання банку професійним учасником на ринку цінних паперів не викликає сумніву. Але вказані обставини не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду, як законного та відповідаю чого нормам чинного законодавства.
У відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 року “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” проведення двосторонньої реституції при визнанні договору недійсним є не правом, а обов’язком суду.
У відповідності до статті 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
У судовому засіданні представник ВАТ “Банк БІГ Енергія” повідомив, про відсутність у нього спірного векселю, таким чином з нього підлягає відшкодування вартості цього векселю. Враховуючи, що майновий еквівалент отриманого сторонами за угодою є тотожнім, проведення двосторонньої реституції є недоцільним.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення господарського суду з доповненням його двосторонньою реституцією. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 101- 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Наш банк”, м. Запоріжжя, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від Запорізької області від 07.02.2007р. по справі № 14/369д-17/59д-20/143д/06 залишити без змін.
Головуючий суддя Яценко О.М.
судді Яценко О.М.
Колодій Н.А. Коробка Н.Д.