Справа № 2-2196/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2010 року                                     м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О., при секретарі Хінєвіч О.М., за участю представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права на проживання та встановлення сервітуту,

в с т а н о в и в:

    Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати за ним право користування частиною жилого приміщенням, а саме кімнатою розмірами 9,9 м2, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 та встановити особистий сервітут для нього в користуванні цієї кімнатою.

    Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначена квартира раніше належала його тітці. Після смерті останньої квартира за заповітом перейшла його доньці ОСОБА_4, яка не бажає його проживання у цієї квартирі, хоча сама в неї не проживає. В нього не мається іншого житла, у зв’язку із чим просить встановлення сервітуту на користування зазначеною частиною квартири.

    Представник відповідачки у судовому засіданні із позовом не погодився, суду поясняє, що відповідач веде аморальний образ життя, зловживає спиртними напоями. Вона як власниця квартири не може нею розпоряджатися на свій розсуд, комунальні послуги останній не сплачує.

    Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

    Судовим розглядом встановлено, що до смерті ОСОБА_5, яка настала 30 травня 2008 року, квартира АДРЕСА_1, що складає 86/1000 зазначеного житлового будинку, належала останній, з якою ОСОБА_3 26.05.2007 року уклав безстроковий безоплатний договір найму частини зазначеної квартири в виді житлової кімнати площею 9,9 м2.

    Після смерті ОСОБА_5 спірна квартира за заповітом перейшла у власність спадкоємцю ОСОБА_4 – донці позивача.

    Оскільки право позивача на користування частиною спірної квартири відповідачем не визнається, він звернувся із позовом про визнання цього права. Крім цього, посилаючись на ст. ст. 401-405 ЦК України, просить встановити сервітут на користування зазначеною вище кімнатою.

    В частині позовних вимог про визнання права на проживання суд задовольняє позов, при цьому виходячи з наступного.

В силу ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

    Як йдеться з матеріалів справи, за повідомленням адресно-довідкового сектору СМУ ГУМВС України в АР Крим, ОСОБА_4 була зареєстрована у АДРЕСА_1, але знята з реєстрації у зв’язку із вибуттям 15.09.2009 року в Дніпропетровську область. Не проживання відповідачки у спірній, належній їй квартирі, також підтверджується іншими матеріалами справи.

    Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, к ожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 170 ЖК України, п ри переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

Статтею 168 ЖК України передбачено, що дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.

Таким чином, ОСОБА_3 має право на проживання у спірній частині квартири на підставі безстрокового договору найму від 26.05.2007 року, оскільки він наразі не розірваний, з такими вимогами ОСОБА_4 до суду не зверталась. Так як зазначене право позивача не визнається відповідачем, воно має бути захищено і визнано.

Проте, вимоги позивача про встановлення сервітуту на користування спірною частиною квартири не підлягають задоволенню за таких підстав.

Зазначені позивачем норми ЦК України являються загальними нормами, що регулюють право користування чужим нерухомими майном. Проте, зазначені вище спеціальні норми ЖК України, визначають порядок користування саме жилими приміщеннями, які належать іншої особі.

Тобто, саме договір найму частини жилого приміщення від 26.05.2007 року, укладений ОСОБА_3, і є своєрідним сервітутом на користування чужим житлом та не потребує його дублювання, оскільки регламентується спеціальними нормами ЖК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8,5 грн. судового збору і 30 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи у суді.

 На підставі наведеного, керуючись зазначеними нормами матеріального права, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право користування частиною жилого приміщення в квартирі АДРЕСА_1 у виді кімнати площею 9,9 м2.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 38,5 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: