Справа № 2-4649/10

ДЕСНЯНСЬКИЙ  РАЙОННИЙ СУД  МІСТА ЧЕРНІГОВА

                                             Р І Ш Е Н Н Я

                                      І м е н е м  У к р а ї н и

21 жовтня 2010 року                                                                              м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого – судді Коверзнева В.О.,

при секретарі – Клименку С.В.,

з участю: позивача, його представників – ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2; відповідача ОСОБА_3, представника відповідачів – адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними,

                                                  в с т а н о в и в:

20.05.2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, і уточнивши 21.10.2010 року заявлені вимоги, просив визнати недійсною довіреність видану ним 08.04.2008 року на користь відповідача ОСОБА_3, а також визнати нікчемним договір дарування частини будинку АДРЕСА_1 від 21.01.2009 року на користь співвідповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7

В обґрунтування позову зазначив, що видав довіреність внаслідок застосування щодо нього з боку відповідача ОСОБА_3 обману. Крім того, у зв’язку з похилим віком він має поганий зір. Втім, під час посвідчення довіреності нотаріус не виконав вимогу пункту 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і не оголосив текст довіреності вголос та не зробив про це відповідної відмітки на документі.

Стверджує, що не мав наміру відчужувати належну йому частину будинку на користь співвідповідачів, не підписував особисто договір дарування і не доручав вчинення цієї дії іншим особам, а тому посвідчений нотаріусом договір дарування є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на протиправне позбавлення його майна.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав і наполягав на задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав. Він пояснив, що у 2008 році відбулася сімейна нарада за участю позивача, на якій вирішували, що робити зі спадщиною останнього. Позивач висловив побажання передати спадщину своїм онукам. Проте, враховуючи те, що належний йому будинок АДРЕСА_1 не був прийнятий в експлуатацію і мав самочинні прибудови, а земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, була більшою за площею, ніж та, що фактично виділялася в користування (самозахоплення), йому було доручено вирішити питання здачі будинку в експлуатацію і отримання свідоцтва про право власності на будинок. З цією метою 08.04.2008 року позивач видав йому довіреність, якою уповноважив вчинення в інтересах позивача дій, спрямованих на набуття права власності на нерухоме майно. Після прийняття будинку в експлуатацію і видачі свідоцтва про право власності на нього, позивач вирішив подарувати частину будинку співвідповідачам.

Представник відповідачів – адвокат ОСОБА_4 позов також не визнала і просила відмовити в його задоволенні.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 (дружина позивача) показала, що її чоловік мав намір подарувати відповідачам лише частину земельної ділянки, для здійснення будівництва. Наміру дарувати частину належного йому будинку позивач не мав, і вона такого дозволу чоловіку не надавала.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 (син позивача) показав, що особисто він не був присутнім під час посвідчення оскаржуваних правочинів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та допитавши свідків, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач є дідом співвідповідачки ОСОБА_7, відповідач ОСОБА_3 є її співмешканцем, а співвідповідач ОСОБА_6 є братом ОСОБА_3

08.04.2008 року позивач видав відповідачу ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважив останнього вчиняти на його користь дії пов’язані з приватизацією, відчуженням, здачею в найом, управлінням та розпорядженням рухомим і нерухомим майном, а також вчиняти в його інтересах будь-які дій щодо належного йому рухомого і нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми та інші умови на власний розсуд.

Вказана довіреність посвідчена  приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (реєстровий № 329, а.с. 78).

Як убачається з пояснень відповідача і не спростовувалося в судовому засіданні позивачем, що дає підстави вважати вказану обставину доведеною, довіреність була видана позивачем з метою вирішення відповідачем питання здачі в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 і отримання на ім»я позивача свідоцтва про право власності на цей будинок.

Зазначене доручення відповідачем виконано, що підтверджується виданим на ім»я позивача Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.08.2008 року (а.с. 66). Інших, юридично значимих дій відповідач ОСОБА_3 з використанням цієї довіреності не вчиняв.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу  сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

В силу положень викладених у частині 1 статті 229 цього Кодексу, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як встановлено судом, позивач не заперечував з приводу вчинення відповідачем ОСОБА_3 дій спрямованих на набуття ним права власності на будинок і від набутого за допомогою останнього права не відмовляється. Вказане дає підстави для висновку, що видаючи довіреність позивач добре розумів правову природу вчиненого ним правочину, і при цьому прийняв результати вчинених на підставі цієї довіреності дій. Твердження позивача про те, що він є сліпим і маючи фізичну ваду потребував оголошення йому вголос змісту виданої довіреності нотаріусом нічим не підтверджено.

21.01.2009 року позивач уклав зі співвідповідачами договір дарування відповідно до якого подарував ОСОБА_6 3/50 частини, а ОСОБА_7 – 9/100 частин належного йому будинку АДРЕСА_1.

Даний правочин вчинений в письмовій формі, особисто підписаний його сторонами і посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (реєстровий № 95, а.с. 63, 64).

Як убачається з нотаріальної справи щодо посвідчення оскаржуваного правочину (а.с. 70) дружина позивача – ОСОБА_8 надала згоду на вчинення позивачем договору дарування, що підтверджується її письмовою заявою, яка посвідчена нотаріально.

Посилаючись на покази допитаних судом свідків позивач стверджує, що договір дарування він не підписував, оскільки не мав наміру на відчуження частини будинку. На думку позивача зазначена обставина дає підстави для висновку про нікчемність договору дарування, у зв’язку з тим, що він спрямований на незаконне заволодіння його майном, і таким чином порушує публічний порядок.

Статтею 228 цього Кодексу встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 роз’яснено, що до правочинів, які порушують публічний порядок слід відносити правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмежених в обігу суб’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Договір дарування частини нерухомого майна, що перебуває у приватній власності фізичної особи – це різновид цивільного правочину, який спрямований на безоплатну передачу однією стороною (власником) належного їй майна у власність іншої сторони (обдарованому), і з огляду на вимоги закону не належить до категорії правочинів, що можуть бути спрямовані на порушення публічного порядку.

Доведення стороною договору дарування факту неналежності їй підпису в договорі не є підставою для його визнання договору нікчемним, з підстав передбачених статтею 228 ЦК України.

Слід також зазначити, що позивач не надав суду належних доказів, на підтвердження того, що підпис в договорі дарування належить не йому, а іншій особі, і таким чином не довів, що оскаржуваний ним договір не відповідав його волевиявленню в момент укладення.

Вищевикладене в сукупності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 10, 208, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд

                                                                в и р і ш и в:

    у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області протягом 10 днів з дня його проголошення, в порядку встановленому статтею 294 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22.10.2010 року.

    Головуючий: