Справа № 22-4487/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Панфілова А.В.
Категорія: 52 Доповідач: Белінська І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М. – головуючої,
Гайсюка О.В.,
Чорнобривець О.С.,
при секретареві – Зінов”євій Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 2 червня 2010 року в цивільній справі за її позовом до Кіровоградського обласного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 20010 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 1995 року працювала у Кіровоградському обласному шкірно-венерологічному диспансері ( далі -–диспансер) інженером з охорони праці за основною посадою та інженером-метрологом на 0,5 ставки за сумісництвом.
31.12.2009 року була звільнена з роботи за сумісництвом з 1.01.2010 року без зазначення причин звільнення та посилання на статтю Кодексу законів про працю України, на підставі якої проведено звільнення, що є незаконним. Крім того, посилалась на те, що в силу ч.2ст.39-1 КЗпП України строковий трудовий договір, який був укладений з нею у 2009 році, є трудовим договором, укладеним на невизначений час, а тому вона не могла бути звільнена за п.2ст.36 КЗпП України ( за закінченням строку).
З наказом про звільнення вчасно ознайомлена не була, працювала до 4.01.2010 року включно. З 5.01.2010 року на цю роботу була прийнята на тих же самих умовах інша особа.
Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 2 червня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм цивільного процесуального права.
Заслухавши доповідь суддді, пояснення сторін, дослідивши докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вирішила, що рішення суду першої інстанції підялгає скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка знала, що вона працює на посаді інженера-метролога за сумісництвом за строковим трудовим договором та погоджувалась на такі умови, а тому звільнення її з цієї роботи за закінченням строку договору не порушувало її трудових прав. Крім того, колективним договором надано право головному лікарю диспансеру надавати дозвіл на роботу за сумісництвом саме за строковими трудовими договорами.
Проте, з таким рішенням не можна погодитись, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права.
Як видно з матеріалів справи і встановлено судом, позивачка з 23.05.1995 року постійно працює у диспансері інженером з охорони праці за основною посадою ( а.с.85). З пояснень ОСОБА_4 вбачається, що з цього ж року вона працює у цій же установі інженером-метрологом за сумісництвом на 0,5 ставки. Позивачкою не надано доказів роботи її за сумісництвом з 1995 року, проте відповідач не заперечив цього факту, а з витребуваних за ініціативою суду доказів ( копій наказів головного лікаря диспансеру №2-к від 2.01.2007 року, №1-к від 2.01.2008 року та №1-к від 2.01.2009 року) видно , що дійсно на протязі останніх трьох років вона працювала на цій посаді за сумісництвом у вільний від роботи час на умовах строкових трудових договорів, які укладались на 1 рік та переукладались кожного наступного року.
Наказом №117-к від 31.12.2009 року ОСОБА_4 була звільнена з роботи інженера-метролога за сумісництвом з 1.01.2010 року (а.с.6).
Відповідно до ч.2 ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах. в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливості регулювання праці деяких категорій працівників передбачені ст.7 КЗпП України. Постановою Кабінету Міністрів України від 3.04.1993 року №245 “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінфіну України №43 від 28.06.1993 року визначені особливості регулювання роботи за сумісництвом працівників зазначених підприємств, установ та організацій.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час ( на відміну від суміщення професій) на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина ( підприємця, приватної особи) за наймом.
Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв”язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги ( п.8 Положення).
Наказ від 31.12.2009 року про звільнення позивачки з роботи не містить відомостей про підставу звільнення, але з пояснень представника відповідача випливає, що звільнення здійснено у зв”язку із закінченням строку трудового договору.
Проте, такі дії відповідача не відповідають положенням ч.2ст.39-1 КЗпП України, згідно з якою трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною 2 ст.23, вважаються такими, що укладені на невизначений час.
Достовірно встановлено, що строкові трудові договори між позивачкою та відповідачем були переукладені як мінімум двічі ( у 2008 та 2009 роках); відповідач не надав доказів наявності обставин, передбачених ч.2ст.23 КЗпП України, які б свідчили про те, що трудові відносини з позивачкою не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. За таких обставин, укладений на 2009 рік трудовий договір вважається таким, що укладений на невизначений строк, а тому позивачка не могла бути звільнена 31.12.2009 року за закінченням строку трудового договору.
Посилання відповідача на те, що доповненням №1 до колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом диспансеру на 2010-2012 роки головному лікарю надано право дозволяти сумісництво ( внутрішнє) співробітникам закладу по строковому трудовому договору не доводить наявність передбачених ч.2ст.23 КЗпП України підстав, які б свідчили про неможливість укладання трудового договору для виконання роботи інженера-метролога на невизначений строк. До того ж цей колективний договір діє лише з 1.04.2010 року (п.3 договору (а.с.58), а попередній колективний договір не містить такого обмеження.
Встановлено, що наказом №3-к від 5.01.2010 року на посаду інженера –метролога диспансеру була прийнята інша особа за сумісництвом (а.с.56).
Наведене свідчить, що звільнення ОСОБА_4 з роботи за сумісництвом було проведено без законної підстави, що, відповідно до ч.1ст.235 КЗпП України, є підставою для поновлення її на цій роботі та задоволення позову в цій частині вимог.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки позивачка в цей час працювала за основною посадою, де отримувала належну їй заробітну плату, що свідчить про відсутність факту вимушеного прогулу в контексті ч.2ст.235 КЗпП України та п.п. 8, 9 Положення; оплата праці за роботу за сумісництвом не враховується їй при обчисленні середнього заробітку відповідно до п.п. 5, 10 Положення, оскільки займані нею посади не відносяться до тих категорій осіб, вказаних у цьому пункті, яким до середнього заробітку враховується заробітна плата на всіх місцях роботи.
Відповідно до ст.84, ч.1ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути 500 гривень у відшкодування понесених нею судових витрат, пов”язаних з розглядом справи ( на правову допомогу).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу задовільнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 2 червня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення:
Позов задовільнити частково.
Поновити ОСОБА_4 на роботі інженера-метролога Кіровоградського обласного шкірно-венерологічного диспансеру за сумісництвом з 1.01.2010 року.
В задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.
Стягнути з Кіровоградського обласного шкірно-венерологічного диспансеру на користь ОСОБА_4 500 гривень у відшкодування судових витрат, пов”язаних з розглядом справи ( на правову допомогу).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.
ГОЛОВУЮЧА:
СУДДІ: