Справа № 22-4383/2010            Головуючий у 1-й інстанції: Бондарчук Р.А.

Категорія: 45                              Доповідач: Белінська І.М.

                                           УХВАЛА

                               ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

              13 жовтня  2010 року          Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

              Белінської І.М. – головуючої,

              Гайсюка О.В.,

              Чорнобривець О.С.,

при секретареві  Зінов”євій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду від 18 травня 2010 року,

                                            ВСТАНОВИЛА:

                 У березні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Долинської районної державної адміністрації про визнання дійсним Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, площею 60,7 га для ведення селянського фермерського господарства на території АДРЕСА_1

                  Зазначав, що відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР № 511 від 5.12.1990 року “Про вирішення питань, пов”язаних із правом власності на землю”  10.07.1991 року йому було видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею для ведення селянського фермерського господарства. На частині цієї земельної ділянки він збудував житловий будинок, ферми, склади, критий тік, ремонтну майстерню, млин та інші господарські споруди. Земельним Кодексом Української РСР, який набрав чинності з 15.03.1992 року, такий вид землеволодіння передбачений не був. Чинним на той час законодавством (п.6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року №563 “Про земельну реформу”) передбачалось, що громадяни, підприємства, установи та організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного Кодексу Української РСР, повинні були до 15.03.1994 року оформити право власності або користування землею. У 2004 році цей строк було продовжено до 1.01.2008 року, але рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року  пункт 6 Постанови ВР УРСР від 18.12.1990 року був визнано неконституційним.

                З огляду на це вважав, що зазначена земельна ділянка належить йому на праві довічного успадковуваного володіння, а державний акт від 10.07.1991 року, яким посвідчене  це право, є дійсним. Державні акти на право постійного користування цією земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, які видавались йому Долинською районною радою у 1993 році та Долинською районною державною адміністрацією у 1996 році, є нечинними.                

                   Ухвалою суду від 7.04.2010 року (а.с. 51) до участі в справі  залучено в якості співвідповідача Долинську районну раду.

                   Рішенням Долинського районного суду від 18 травня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

                   В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права і ухвалити нове рішення про задоволення його позову з підстав, зазначених ним в позовній заяві.

                    Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представників адвоката ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника Долинської районної ради Мунтян С.В., представників відділу Держкомзему у Долинському районі Кіровоградської області Кузьміної Н.М. та Солощенко А.А., дослідивши докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вирішила, що рішення Долинського районного суду від 18 травня 2010 року підлягає скасуванню із закриттям провадження в справі з таких підстав.

                       Відповідно до ч.1ст.310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження в справі з підстав, визначених, ст.205 цього Кодексу.

                       Пунктом 1 ч.1ст.205 ЦПК України встановлено , що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

                        Згідно із ч.ч.1, 3 ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

                         Розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спір, що виник між сторонами не належить до компетенції суду загальної юрисдикції, оскільки позивач  діє від імені  юридичної особи – фермерського господарства «ОСОБА_10», у користуванні якого перебуває земельна ділянка. Ця обставина підтверджується  витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та поясненнями ОСОБА_10 про те, що ця земельна ділянка належить ФГ «ОСОБА_10».

                          Відповідно до п.6ч.1ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб»єкти підприємницької діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

                           У п.2,  ч.2с.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №2 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» ( з наст. змінами та доповненнями)  роз»яснено, що земельні спори фермерських господарств з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із  земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підсудні господарським судам.

                            Відповідно до ч.2 ст.206 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 ст.205 ЦПК України, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Проте, на цей час правильно визначити юрисдикцію ( господарського чи адміністративного суду) даної справи є неможливим, оскільки обраний позивачем способ судового захисту не передбачений ні ст..20 Господарського Кодексу України, ні ст..16 Цивільного Кодексу України, ні ст..17 КАС України. Фактично позивач вважає дії відповідачів по видачі йому державних актів на право постійного користування земельною ділянкою у 1993 та 1996 роках незаконними та просить визнати за ним право користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння від 10.07. 1991року. У такому випадку він має звернутися до адміністративного суду.

                   На підставі викладеного, керуючись ст..303, 304,ч.1ст. 310, п.1ч.1ст.205, ст..315 ЦПК України, колегія суддів

                                             УХВАЛИЛА:

                    Рішення Долинського районного суду від 18 травня 2010 року скасувати.

                     Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до Долинської районної державної адміністрації, Долинської районної ради, відділу Держкомзему у Долинському районі про визнання дійсним державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею для ведення селянського (фермерського) господарства від 10.07.1991 року – закрити, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

                      Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі 20 днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧА:

СУДДІ: