Справа № 22-3242/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Петушков С.А.
Категорія: 6 Доповідач: Белінська І.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М. – головуючої,
Гайсюка О.В.,
Чорнобривець О.С.,
при секретареві – Чернезі М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Олександрійського міськрайонного суду від 15 квітня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до неї про усунення перешкод у користуванні садибою та про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою та будинком шляхом знесення самочинно збудованого гаражу та про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її майнових прав.
В обгрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що у серпні 2008 року відповідачка без її на те згоди самочинно розпочала будівництво гаража на межі їх присадибних земельних ділянок, що створило їй та додатково може створити в майбутньому перешкоди у користуванні належною їй частиною будинку та присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1
Просила зобов”язати відповідачку знести гараж та стягнути на її користь 2000 гривень у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 15 квітня 2010 року позов задоволено частково: суд зобов”язав ОСОБА_6 усунути ОСОБА_5 перешкоди у користуванні будинком та земельною ділянкою шляхом перенесення стіни самочинно збудованої господарської споруди – сараю на відстань 1 метра в глибину земельної ділянки відповідачки. В задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оглянувши фотографії, надані представником позивачки, та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Задовільняючи позов частково та покладаючи на відповідачку обов”язок здійснити перебудову самочинно збудованого нею сараю, суд виходив з того, що сарай збудовано з порушенням будівельних норм, а саме: ДБН 360-92**п.3.25*, згідно з якою відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни повинна бути не менше 1.0 метра. При цьому суд не встановив, чи порушують такі дії права позивачки як власника будинку чи землекористувача або чи створюють вони їй будь-які незручності, про які вона зазначала у позовній заяві ( затінення, надмірне зволоження будинку, шумове забруднення чи неприємні запахи).
Встановлено, що позивачка є власником 11/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 Двір знаходиться у загальному користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_7, яка є власником 9/20 часток цього ж будинку. Частина належного ОСОБА_5 будинку знаходиться з боку садиби відповідачки. ОСОБА_7 претензій щодо спірної споруди до ОСОБА_4 не має.
Докази того, що присадибні земельні ділянки перебувають у власності сторін, не надано.
Спірна господарсько-побутова будівля дійсно збудована відповідачкою на відведеній їй у користування присадибній земельній ділянці самочинно, тобто без належних дозволів відповідної ради та інспекції державного архітектурного-будівельного контролю.
З пояснень сторін по справі вбачається, що одна із сторін збудованої споруди є частиною цегляного паркану, що був встановлений відповідачкою раніше на межі їхніх з позивачкою земельних ділянок за згодою останньої.
Наслідки самочинного будівництва встановлені ст. 376 ЦК України. Відповідно до ч.2 цієї статті, у загальному випадку, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Покладання на особу, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, обов”язку провести відповідну перебудову або знести таку будівлю може, згідно із ч.7ст.376 ЦК України, мати місце тільки за рішенням суду за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або(та) істотного порушення будівельних норм і правил.
Таким чином, законом визначений спеціальний суб”єкт звернення до суду з позовами щодо перебудови чи знесення нерухомої будівлі у випадках, зокрема, істотного порушення особою, яка здійснює будівництво, будівельних норм і правил (крім випадків, передбачених ч.4ст.376 ЦК України).
Отже, встановлення лише факту порушення забудовником, що здійснив самочинне будівництво, будівельних норм і правил, без встановлення істотності таких порушень та факту порушення цим прав суміжного ( у даному випадку) землекористувача та власника житлового будинку, не може бути підставою для задоволення позову про усунення порушень у користуванні власністю шляхом знесення або перебудови самочинно збудованої господарської споруди. До того ж, не можна зобов”язати здійснити перебудову будівлі, яка збудована без належних дозволів а також без відповідного висновку спеціаліста в області будівництва та архітектури.
Наведене свідчить про те, що суд неправильно застосував ч.7 ст.376 ЦК України.
Як видно із змісту позовної заяви, позивачка просила усунути їй перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком шляхом знесення спірної споруди, яку вона вважала гаражем, не тільки з підстав її самочинного будівництва як такого, а також з тих підстав, що вона збудована на межі земельних ділянок без її згоди, та, маючи розмір 7 метрів довжини та 3 метри висоти, знаходячись на відставі 1,5 метра від її частини будинку, - затіняє його, внаслідок чого будинок страждає від вологості і, крім того, вода з даху будівлі стікає під поріг її будинку. Також вона вважала, що, в цій споруді буде зберігатися автомобіль зятя відповідачки, що буде причиною задимленості її двору від автомобільних газів, шуму, проникнення запахів нафтопродуктів, що негативно вплине на стан її здоров”я.
Таким чином, позивачка посилалась на порушення відповідачкою її права користування належним їй на праві власності житловим будинком та правил добросусідстава.
Згідно із ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч.3ст.386 ЦК України власник,права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Частиною 2 ст.386 ЦК України також встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК.
Позивачка не надала доказів, які б підтвердили її доводи про те, що надмірна вологість в її будинку є наслідком будівництва спірної споруди; недоведеними є і власне факти такої надмірної вологості, стікання дощових вод з даху сараю на належну їй земельну ділянку під поріг будинку. Безпідставними є і доводи позивачки щодо можливого використання відповідачкою даної споруди як гаража та можливої загазованості, задимленості її двору внаслідок експлуатації автомобіля. Суд першої інстанції не визнав спірну споруду гаражем, і рішення позивачкою не оскаржене.
Оскільки одна із стін господарської споруди (яку суд зобов”язав перенести на 1 метр) є одночасно і межевою спорудою, що не заборонено (ст.108 ЗК України), судовий захист права власника або користувача суміжної земельної ділянки від порушень, не пов”язаних із позбавленням права володіння та розпорядженням своїм майном, може мати місце за умови наявності (доведеності) таких порушень.
Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном і для ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення суду в частині відмови ОСОБА_5 в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди не оскаржене, є правильним, тому його слід залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовільнити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду від 15 квітня 2010 року скасувати в частині задоволення позову про усунення перешкод у користуванні будинком та присадибною земельною ділянкою і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні садибою шляхом знесення самочинно збудованого сараю – відмовити.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі 20 днів з моменту набрання ним законної сили.
ГОЛОВУЮЧА:
СУДДІ: