№ 2- 3052 / 2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

10 червня 2010  року   Дарницький районний суд м. Києва в складі: головуючого

судді                                                              Ящук Т.І.

при секретарі                                               Жиленко Ю.Г.

з участю представника позивачки             ОСОБА_1

відповідача                                                   ОСОБА_2  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2    про усунення перешкод у користуванні житлом і вселення , -

 встановив:

    Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення , посилаючись на наступні обставини.  З 31.07.1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі , який рішенням суду від 19.08.2008 року розірвано, про що 22.10.2008 року отримано свідоцтво про розірвання шлюбу. Від шлюбу мають двоє дітей: дочок ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2

    В період подружнього життя було придбано квартиру АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності оформлене на ім’я відповідача.

    Повідомлення позивачкою відповідача про своє рішення щодо припинення подружнього життя та порушення процедури розірвання шлюбу викликало неадекватну реакцію відповідача, яка виявилась у агресивній поведінці ОСОБА_2 по відношенню до неї та дітей, що змусило позивачку з мотивів забезпечення фізичного та психічного благополуччя дітей звернутись за допомогою рідних, зокрема батька – ОСОБА_6 щодо тимчасового проживання позивачки та двох дітей на час процедури розірвання шлюбу. ОСОБА_6 погодився надати притулок та тимчасове помешкання позивачці та двом малолітнім дітям у недобудованому будинку, що належить йому на праві власності. Після розірвання шлюбу  позивачка  захотіла повернутись  у квартиру та проживати в ній, однак відповідач без попередження та погодження із позивачем замінив замки у вхідних дверях квартири. Відповідач не допускає та перешкоджає позивачці проживати та користуватись квартирою.

    Тому позивачка просила зобов’язати  ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 ключі від дверей квартири АДРЕСА_1 та будь-яких інших приміщень, що прямо або опосередковано пов’язані із використанням та експлуатацією вказаної квартири.

    Заборонити ОСОБА_2 без письмової згоди ОСОБА_3 змінювати замки, їх частини і механізми від дверей квартири АДРЕСА_1 та будь-яких інших приміщень, що прямо або опосередковано пов’язані із використанням та експлуатацією вказаної квартири.

    Зобов’язати ОСОБА_2 надати доступ на вселення та не чинити ОСОБА_3 перешкод у проживанні, користуванні та володінні квартирою АДРЕСА_1.

    Представник позивачки  ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги  та просив позов задовольнити у повному обсязі, вселити позивачку у спірну квартиру,  зобов’язати відповідача надати ОСОБА_3 ключі від квартири та від будь-яких інших приміщень, що прямо або опосередковано пов’язані із використанням та експлуатацією вказаної квартири, зобов’язати відповідача не чинити перешкод у проживанні та користуванні квартирою.

    Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні  позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти  вселення та проживання колишньої дружини  у  квартирі АДРЕСА_1. Однак просив надати доступ позивачці до квартири лише в його присутності та  відмовити їй у позовних вимогах щодо надання ключів від квартири.

    При цьому посилався на те, що  у с. Гатному Києво-Святошинського району Київської області  під час шлюбу він почав будівництво триповерхового будинку , але  оформив його на батька позивачки, з приводу чого зараз у суді  розглядається справа .  Коли постало питання про розірвання шлюбу, відповідач добудував будинок, щоб позивачка в комфортних умовах проживала там з дітьми. Тому є незрозумілою її вимога щодо  переселення із триповерхового котеджу зі всіма зручностями до однокімнатної квартири.  Але якщо вона поселиться з дітьми в квартиру, то він буде радий щодня бачити дітей та виховувати їх.

    Відповідач вважає, що підставою для даного позову стала не відсутність житла, а бажання позивачки мати доступ до квартири, щоб знову вивезти все майно та заволодіти документами на квартиру ,  а  в подальшому її відібрати.  До 2009 року позивачка мала ключі від квартири, але коли вона стала без його дозволу вивозити всі речі, то він змінив замки.  Після цього ОСОБА_3  наполягала, щоб він віддав їй ключі, що він і зробив. Але коли  з квартири знову зникли речі, він змінив замки і не бажає, щоб в його відсутності позивачка знаходилась у квартирі.

    Вислухавши представника позивачки та відповідача , вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

    Сторони по справі  - позивачка  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та  відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували з 31.07.1999 в зареєстрованому шлюбі ( а.с. 6), який було розірвано  рішенням Дарницького районного суду м. Києва від  19.08.2008 року.         22.10.2008 року позивачка отримала у Відділі РАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві свідоцтво про розірвання шлюбу ( а.с. 9).

    Від шлюбу мають  малолітніх дітей  : ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 7-8)

Як вбачається з інвестиційного контракту № 26903 від 19.08.2001 року, між АТХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 було укладено  контракт про інвестування у житлове будівництво ( а.с.  10-12).

27.01.2003 року на ім’я ОСОБА_2 Головним управлінням житлового забезпечення КМДА було видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого  квартира АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, жилою площею 19,2 кв.м., загальною площею 51,2 кв.м. , належить ОСОБА_2 на праві власності ( а.с. 13). Вказане свідоцтво зареєстровано в Київському міському БТІ за реєстровим № 43453 29.01.2003 року.

    Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу ( ст. 68 СК України). Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється виключно за взаємною згодою, відповідно до  Цивільного кодексу України.

    Отже, квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивачки і відповідача, оскільки вона придбана  під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі.

    Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника позивачки , відповідач замінив замки у вхідних дверях квартири , чим перешкоджає позивачці користуватись квартирою. Вказану обставину визнав у судовому засіданні відповідач.

    Як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 09.02.2009 року,  03.02.2009 року ОСОБА_3 зверталась із заявою до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо заміни відповідачем замків у квартирі АДРЕСА_1. Під час неодноразових виходів за вказаною адресою застати вдома ОСОБА_2  та відібрати від нього пояснення дільничному інспектору міліції  не надалось можливим ( а.с. 20 ).

    З довідки форми № 3 , виданої ОСББ «Джерела» ,  вбачається, що  ОСОБА_2  є власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1  та його місце проживання зареєстроване за даною адресою. Також в спірній квартирі  з 29.05.2003 року зареєстровані позивачка ОСОБА_3 та дочка сторін  ОСОБА_7,  а з 09.04.2009 року – дочка ОСОБА_5

Відповідно до ст. 317 ЦК України , власникові   належать  права  володіння,  користування  та розпоряджання своїм майном.  На зміст права власності  не  впливають  місце  проживання  власника та місцезнаходження майна.

    Згідно з ст. 319 ЦК України , власник   володіє,  користується,   розпоряджається   своїм майном на власний розсуд.  Власник  має  право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.  Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх  прав.  

Як нормами Конституції України , так і Цивільним кодексом України встановлено  презумпцію непорушності права  власності. Зокрема,  в ст. 321 ЦК України закріплено, що право  власності  є  непорушним.  Ніхто   не   може   бути протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно , якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

 Статтею 391 ЦК України закріплено право власника   вимагати  усунення  перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

    Оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач  перешкоджає позивачці в користуванні квартирою, яка є спільною власністю сторін,  позивачка зареєстрована за адресою спірної квартири , то позовні вимоги ОСОБА_3  про вселення   та зобов’язання відповідача не чинити перешкод  в користуванні квартирою, надати ключі від вхідних дверей квартири – підлягають задоволенню.

    Крім того, визнаючи частково позовні вимоги , відповідач ОСОБА_2 не заперечував проти вселення та проживання  позивачки у спірній квартирі.

    З огляду на вищевикладені повноваження  співвласника майна ,  суд, задовольняючи позов про вселення, вважає безпідставними заперечення відповідача щодо  надання ОСОБА_3 ключів,  оскільки без їх наявності позивачка не зможе  належним чином користуватись квартирою .

    Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача надати позивачці ключі від будь-яких інших приміщень, що прямо або опосередковано пов’язані із використанням та експлуатацією вказаної квартири, то суд вважає за необхідне в задоволенні вказаних вимог відмовити, оскільки  ні позивачка, ні її представники не вказали , про які конкретно приміщення йдеться, не надали доказів наявності відособлених від квартири приміщень у власності сторін.

    З приводу позовних вимог про заборону відповідачу ОСОБА_2 без письмової згоди ОСОБА_3 змінювати замки, їх частини та механізми від дверей квартири по вул. Вишняківській, 13 у м. Києві та будь-яких інших приміщень, що прямо або опосередковано пов’язані з використанням та експлуатацією вказаної квартири, то вказані вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, зазначений позивачкою спосіб захисту не спрямований на відновлення її порушених прав.  Тому в задоволенні  вказаної частини позову також необхідно відмовити.

    На підставі викладеного,  ст. 29, 316-317, 321, 355, 358, 369,  386, 391 Цивільного кодексу України,  ст. 60, 63, 86 Сімейного кодексу України ,  керуючись ст. 3, 10, 11, 57, 60, 61, 209, 213, 215, 218  ЦПК України, суд,-

вирішив:

              Позов  задовольнити частково.

  Вселити ОСОБА_3   в квартиру АДРЕСА_1 та  зобов’язати ОСОБА_2  надати ОСОБА_3  ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1.

    Зобов’язати   ОСОБА_2  не чинити перешкод ОСОБА_3   в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

    В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено сторонами до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження  протягом 10 днів з дня проголошення рішення  та  подання апеляційної скарги на рішення суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.                                  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано.  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але  апеляційна  скарга  не  була  подана  у   строк, встановлений  статтею  294  ЦПК України,  рішення  суду набирає законної сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :    підпис