№ 2- 1154 / 2010  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

19 березня 2010 року    Дарницький районний  суд м. Києва в складі:

головуючого судді                                      – Ящук Т.І.

при секретарі                                               -  Жиленко Ю.Г.

з участю представника позивача                -  Пєвцової О.П.

відповідача                                                   -  ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом   Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5   про виселення без надання іншого жилого приміщення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  до  Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»  про визнання права користування жилим приміщенням,  -

встановив:

    Позивач Державне підприємство Міністерства оборони україни «Укрвійськбуд» звернулося з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на наступні обставини. ОСОБА_2 працював на підприємстві позивача з 17.11.1986 року по 02.08.2001 року. У зв’язку з цим ОСОБА_2 разом з сім’єю на підставі ордеру   від 13.11.1987 року було надано житлову кімнату № 18 у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1.  У 1988 році у відповідача народився другий син ОСОБА_5, який також був зареєстрований і проживає у зазначеній кімнаті.

    Крім того, ОСОБА_2 разом із сім’єю самоправно зайняли кімнату № 15 у зазначеному гуртожитку. Відповідачі були повідомлені про необхідність звільнення кімнати № 15 у добровільному порядку, однак до даного часу   вони займану житлову площу не звільнили.  Відмова відповідачів виселитись з даної кімнати порушує права позивача  на вільне розпорядження належною йому житловою площею в гуртожитку , керівництво підприємства обмежене в можливості забезпечити житлом діючих працівників підприємства.

    Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 звернулись до суду з зустрічним позовом до ДП МОУ «Укрвійськбуд» про визнання права користування жилим приміщенням . Посилались  на те, що в 1997 році багато мешканців гуртожитку отримали квартири, тому звільнились кімнати, і ОСОБА_2 подав заяву на ім’я начальника  135-заводу ЗБВ з проханням надати йому вільну кімнату № 15 і отримав погодження адміністрації і профспілкового комітету, після чого його сім’я стала проживати у двох кімнатах та сплачувати за проживання у двох кімнатах.

    В цих кімнатах відповідач проживає з дружиною та двома синами, іншого житла не має.  Згідно з ст. 47 ЖК України, норма жилої площі, встановлюється  в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу. Оскільки відповідач пропрацював на підприємстві  15 років, то згідно зі ст. 125 ЖК України, не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

    Тому просили  ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_2,  ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4  право користування жилим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_1.  У задоволенні позовних вимог ДП МОУ «Укрвійськбуд»  про виселення без надання іншого жилого приміщення – просили відмовити.

    В судовому засіданні представник позивача Пєвцова О.П. позовні вимоги  про виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення підтримала та просила позов задовольнити , у задоволенні зустрічного позову – просила відмовити, оскільки відповідачам не видавався ордер на вказане жиле приміщення.

    Відповідач ОСОБА_2 особисто та як представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, позовні вимоги не визнав  та просив у задоволенні позову  відмовити, зустрічний позов просив задовольнити, вказуючи на те, що  оскільки керівництво заводу у свій час дозволило йому проживати в цій кімнаті, відповідач сплачує за користування кімнатою № 15, то вважає, що підстав для виселення немає.

    Вислухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_2, суд  вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини .

    Наказом Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998 року було створено державне підприємство «Укрвійськбуд», до складу якого було включено 135-й завод ЗБВ в якості відокремленого підрозділу. В подальшому 135 завод ЗБВ було перейменовано у філію ДП МОУ «Укрвійськбуд» - 135-й домобудівельний комбінат.

    На балансі  філії позивача - Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»  знаходиться гуртожиток, розташований за адресою :  АДРЕСА_1.

    Статус даної будівлі як гуртожитку підтверджується  листом начальника Квартирно-експлуатаційного управління № 303/25/1/764  від 12.05.2008 року, копією балансу на 31.12.2008 року  ФДП МОУ «Укрвійськбуд» - 135 ДБК, довідкою № 193 від 25.08.2009 року, виданої директором ФДП МОУ «Укрвійськбуд» - 135-й ДБК ( а.с. 6- 9)

    В листі від 12.05.2008 року начальник Київського квартирно-експлуатаційного управління  зазначив, що будівлі, серед яких будівля за адресою АДРЕСА_1, згідно обліку Київського КЕУ (форма 400) , рахуються як гуртожитки. Дані будівлі  згідно наказу начальника розквартирування військ і капітального будівництва ЗС – начальника Головного КЕУ МОУ від 01.12.2000 року № 103 та акту прийому-передачі від 06.12.2000 року були передані на балансовий облік  ДП «Укрвійськбуд» ( а.с. 9).

    Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 986  від 27.09.2007 року  «Про затвердження дислокації житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Дарницькому районі м. Києва»  будинок № 25 по вул. Бориспільській у м. Києві віднесено до відомчих гуртожитків.

    Як вбачається з копії трудової книжки відповідача ОСОБА_2, 1963 р.н.,  він з 17.11.1986 року по 02.08.2001 року працював на 135-му заводі залізобетонних виробів  - філії державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» ( а.с. 29).

    Відповідно до ордеру № 2169 від 13.11.1987 року, службовцю ОСОБА_2  було надано тимчасовий ордер Київською квартирно-експлуатаційною частиною на право заняття  кімнати АДРЕСА_2,  площею 19,7 кв.м., з сім’єю 3 особи :  він, дружина ОСОБА_3 , 1967 р.н., та син ОСОБА_4, 1986 р.н. ( а.с. 4)

    Як вбачається з довідки форми № 3 від 12.08.2009 року, ОСОБА_2  та члени його сім’ї ОСОБА_3 – дружина, ОСОБА_4, 1986 р.н. – син, ОСОБА_5, 1988 р.н. – син, проживають у кімнаті № 18, площею 19,7 кв.м. у гуртожитку по АДРЕСА_1. Відповідачі зареєстровані за вказаною адресою 15.01.1993 року ( а.с. 3).  

Крім того, начальником житлово-комунального відділу 135-го домобудівельного комбінату видана довідка № 77 від 12.08.2009 року про те, що  ОСОБА_2 проживає також без реєстрації у кімнаті № 15 по АДРЕСА_1 , яка є спірним жилим приміщенням  по даній справі ( а.с. 5).

    В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнав ту обставину, що він та члени його сім’ї – відповідачі по справі  проживають також  і в  кімнаті № 15.

Статтею 127 ЖК України передбачено, що гуртожитки використовуються для проживання у них робітників, службовців, студентів, учнів , а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до ст. 128 ЖК України, жила площа надається в гуртожитку за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи , організації та відповідного профспілкового комітету. Згідно з ст. 129 ЖК України, на підставі рішення  про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення  на надану площу.

    В судовому засіданні відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів , що він в установленому порядку був поселений з сім’єю в кімнату № 15 гуртожитку по АДРЕСА_1. Відповідач визнав , що  спеціальний ордер на вселення його до спірної  кімнати  не видавався.

    Твердження відповідача про те, що підставою для визнання за ним права користування спірним жилим приміщенням є та обставина, що він поселився у кімнату зі згоди керівника підприємства, а також протягом тривалого часу сплачував за користування нею – є необґрунтованими  та безпідставними, зважаючи на встановлений законом спеціальний порядок поселення в гуртожиток.

          Правила  ст.  129  ЖК України про те,  що на підставі рішення  про  надання  жилої  площі  в  гуртожитку   адміністрація підприємства,    установи,    організації    видає   громадянинові спеціальний ордер,  який є єдиною підставою для вселення на надану
жилу  площу,  не  означають,  що  на ці правовідносини поширюються положення ст. 47,48, 61-64  ЖК України  щодо норми  та розміру жилого приміщення, яке надається громадянам , укладення договору найму жилого приміщення.         Глави 1 та 2   ЖК України про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, в якій знаходяться статті 47, 48, 61-64 , і глава 4  ЖК України   про   користування   гуртожитками   регулюють  не  аналогічні правовідносини,  і в главі 4  ЖК  немає  посилань  на  те,  що  на правовідносини, які нею регулюються, поширюються норми глави 2 ЖК.  Немає підстав й для висновку про їх поширення.   У главі 4 ЖК України  не передбачено,  що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення .

    Відповідно до п. 44 Примірного положення про гуртожитки , затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03.06.1986 року, громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

    Враховуючи викладене,  суд приходить до висновку, що відповідачі  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 без законних підстав проживають у кімнаті АДРЕСА_1, а тому , оскільки вони не бажають добровільно звільняти займану ними кімнату , то підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

    Що стосується заперечення відповідача ОСОБА_2   про неможливість його виселення з даного приміщення, оскільки він пропрацював на підприємстві більше 10 років, тому відповідно до ст. 125 ЖК України не може бути виселений з гуртожитку,  то дані заперечення є безпідставними, оскільки у встановленому законом порядку йому надавалась кімната № 18 у цьому гуртожитку , про виселення з  якої позивач не заявляє позовних вимог , а не кімната № 15, яка є  спірною.

    З вищевикладених підстав зустрічні позовні вимоги відповідачів  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд вважає безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача необхідно солідарно стягнути судові витрати по справі в розмірі  45 грн. 50 коп., що складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 37 грн.

На підставі викладеного , ст. 9, 47, 48, 61-64 , 109, 125, 127- 132 Житлового кодексу України, п. 44 Примірного положення про гуртожитки , затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03.06.1986 року , керуючись ст. ст. 3, 10,11, 57,60, 209, 212, 213, 215 , 218  ЦПК України суд -,

вирішив:

    Позов  Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» - задовольнити.

    Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5,  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6,  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7,  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,   із займаного ними жилого приміщення – кімнати  № 15 в гуртожитку , розташованого  за адресою:  АДРЕСА_1  , без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути  з  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  солідарно на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судові витрати у розмірі 45 (сорок п’ять )  грн. 50 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5   про визнання права користування жилим приміщенням – відмовити.

Рішення може бути оскаржено сторонами до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження  протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги на рішення суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.                                  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано.  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але  апеляційна  скарга  не  була  подана  у   строк, встановлений  статтею  294  ЦПК України,  рішення  суду набирає законної сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Суддя :  підпис