№ 2- 6188/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2010 року                                                                         м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

 головуючого  - судді                                                      Мазурик О.Ф.,

 секретаря                                                                         Коруни О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: Національний банк України про визнання договору недійсним,

                                           В С Т А Н О В И В :

В серпні 2010 року представник позивача – ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк» або Банк) про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог у позові зазначив, що 05.04.2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був укладений договір № СL-001/298/2007, відповідно до якого Банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти на таких умовах: сума кредиту 61 526,19 доларів США, строк кредитування – 6 років до 05.04.2013 року, відсотки за користування кредитом – 11,99% річних.

Кредитний договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів.

В забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір застави, відповідно до якого ОСОБА_1 передав Банку в заставу рухоме майно, а саме автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wg».

Просив визнати недійсним кредитний договір з наступних підстав: в порушення ст. 524 ЦК України Банк надав кредит в іноземній валюті – доларах США; значно змінилися істотні умови договору на користь Банку; фінансовий стан позивача погіршився, оскільки він не міг передбачити підвищення валютного ризику.

Крім того, просив визнати недійсним Договір застави, скасувати заборону щодо відчуження рухомого майна, яке було передано в заставу за Договором застави від 05.04.2007 року, а саме на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wg» та внести до державного реєстру заборон відомості про виключення запису з реєстру щодо рухомого майна, яке було передано в заставу за Договором застави від 05.04.2007 року, а саме на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wg».

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив зазначені в позові обставини, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Надав письмові заперечення, в яких зазначив, що чинним законодавством України встановлено валюту України  - гривня, а також можливість використання іноземної валюти у випадках встановлених законом.

Зазначив, що чинним законодавством України встановлено право комерційних банків України здійснювати валютні операції на підставі генеральної ліцензії, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Також зазначив, що враховуючи умови договору, а також чинне законодавство, позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту за офіційним курсом долара США на день платежу, а не на момент укладення договору.

На момент укладання Кредитного договору позивач ніяким чином не висловив бажання отримати від Банку кредит в національній валюті. Позивача в повній мірі влаштовували всі вищезазначені умови кредитного договору, ніяких зауважень та доповнень до Кредитного договору ним заявлено не було.

Третя особа в судове засідання не з’явилася, належним чином повідомлена про місце, час та день судового розгляду. Надіслала на адресу суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі.

За згаданих обставин та у відповідності до ст. 36 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність третьої особи – Національного Банку України.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними письмовими доказами, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.04.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № СL-001/298/2007 (далі – Договір кредиту) (а.с.11-14а).

Пунктом 1.1 Частини № 1 Договору кредиту передбачено, що Банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах:  розмір кредиту 61 526 доларів США 19 центів; цільове використання кредиту – на оплату комісії Банку в розмірі, передбаченому тарифами; на купівлю автомобіля марки «Mitsubishi Pajero Wg»; річна база нарахування процентів – 360 календарних днів у році; дата остаточного повернення кредиту – 05.04.2013 рік; розмір платежу – 1 208,61 доларів США.

Сторони наступним домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка 11,99% річних (п. 3 Частини № 1 Договору кредиту).

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати  роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що згідно умов договору кредиту, Банк надав, а позивач отримав кредитні кошти у розмірі 61 526,61 доларів США для купівлі автотранспортного засобу.

Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірні договори,  встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до умов кредитування Договору кредиту, кредит позивачу надавався у іноземній валюті.

Але в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобов’язання мають бути виражені у грошовій одиниці України – гривні.

           Суд не погоджується з таким твердженням позивача з наступних підстав.

            Так, дійсно положеннями статті 99 Конституції України  визначено, що  грошовою одиницею України є гривня.

            Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.    

      Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

      Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов’язань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов’язань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

          Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, то у відповідача є усі правові підстави для їх проведення, з огляду на таке.

          У ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ( далі – Закон) зазначено, що кредитними операціями є операції, що зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

         Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії не (генеральної чи індивідуальної).

         Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією  є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

         Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону, операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

         Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет) –  індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

        Пунктом «в» ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

        Однак, на даний час, законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

         Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

          Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 рік № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.          

          Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.

Зобов’язання має виконуватися належним чином (ст. 526 ЦКУ). Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор прийняти зобов’язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 527 ЦКУ).

       Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

       У даному випадку,  наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

       За таких обставин, відсутні підстави щодо визнання правочинів  недійсними.

        В той же час,  за згодою кредитора (банку) та позичальника  можуть бути змінені умови договору, виходячи із пропозицій сторін  за їх домовленістю, зокрема, і у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні відповідного договору (ст. 652 ЦКУ).  

       Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

        Зокрема, відповідно до законодавства, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні та відносно недійсні – які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорюванні).

        Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

         При цьому, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України).

            В своїх позовних вимогах позивач зазначив, що його фінансовий стан погіршився, оскільки він не міг передбачити підвищення валютного ризику.

            Пунктом 1.11.2 Договору кредиту передбачено, що у випадку відсутності або недостатності у позичальника коштів для здійснення платежів у відповідній валюті, Банк має право здійснити конвертаційну операцію за рахунок коштів позичальника в інших валютах відповідно до вимог чинного законодавства України за існуючими тарифами Банку. При цьому сторони встановлюють, що відмова Банку здійснити зазначену конвертацію не впливає на зобов’язання позичальника виконати в повній сумі свої боргові зобов’язання перед Банком у встановлений цим договором строк.

Крім того, представник позивача у своїх письмових запереченнях щодо зміни курсу  національної валюти та його коливання до іноземних валют зазначив, що позивач й сам усвідомлював, що така зміна реальна та можлива, адже курс долара США з 1999 року збільшився з показника 3,48 до 5,05 гривень за 1 долар США станом на 2007 рік (на момент укладення договору), а влітку 2008 року показник знизився до 4,85 гривень за 1 долар США, тому посилання позивача про те, що він не міг передбачити коливання курсу є необґрунтованими.

Положення Кредитного договору щодо виконання зобов’язання в іншій конвертованій валюті за відповідним курсом саме це і передбачають, тому позичальник повністю усвідомлював і був обізнаний щодо виконання зобов’язання у гривні за відповідним курсом.

        Згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

         На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оцінюючі всі фінансові ризики, ОСОБА_1 не відмовився від отримання кредитних коштів саме у валюті – долари США.  

         Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи до уваги  на себе певні обов’язки щодо погашення кредиту саме в доларах США, сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України – гривні до долару США не є незмінним та те, що зміна курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

З позовної заяви вбачається, що позивач просив суд скасувати заборону щодо відчуження рухомого майна, яке було передано в заставу за Договором застави від 05.04.2007 року, а саме на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wg» та внести до державного реєстру заборон відомості про виключення запису з реєстру щодо рухомого майна, яке було передано в заставу за Договором застави від 05.04.2007 року, а саме на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wg».

Тобто позов в цій частині є намаганням позивача (позичальника) покласти на відповідача (кредитора) несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обов’язку – після фактичного отримання коштів за договором та сплати ним процентів і тіла кредиту.

          Оскільки, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з  урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

         При цьому, слід зазначити, що оскільки суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, то відсутні правові підстави для визнання недійсним договору застави від 05.04.2007 року, оскільки вказаний договір є похідним від кредитного договору.

          На підставі  п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності,  ст. ст. 6, 192, 203, 215, 216, 509, 524, 526, 527, 533, 627, 652, 1056 Цивільного Кодексу України, Закону України «Про банки та банківську діяльність» та керуючись  ст.ст. 3, 10, 31, 36, 57, 60, 77, 88, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

                                           В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: Національний банк України про визнання договору недійсним – відмовити.

             Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти  днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

            Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

             Суддя