Справа №2-1553-10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 листопада 2010 року Першотравневий районний суд
Донецької області
у складі: головуючого судді Бутенко А.П.
при секретарі Цуканової Л.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до
Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області
Про визнання незаконною відмови відповідача виплатити одноразову компенсацію та різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконною відмови відповідача виплатити одноразову компенсацію та різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності. В позовної заяві пояснив, що він є ліквідатором аварії ЧАЕС і має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда 2 групи з 1 квітня 2010 року (до цього він мав статус інваліда 3 групи з 22.03.2006 року) та знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області (УТСЗН).
Згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС , які стали інвалідами внаслідок ЧАЕС повинна виплачуватися в розмірі 30 мінімальних заробітних плат інвалідам 3 групи та 45 мінімальних заробітних плат інвалідам 2 групи. Згідно ч.2,3 ст.48 Закону у випадку встановлення інвалідності більш високої групи, інвалідам виплачується різниця в компенсаціях. При цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент встановлення інвалідності.
Зазначає, що відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право отримувати:
1. як інвалід 3 групи одноразову компенсацію за втрачене здоров’я в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати на момент встановлення йому 3 групи інвалідності (березень 2006 року) складав 350 гривень, відповідно, розмір одноразової виплати мав бути 350грн*30=10500 грн.;
2. різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності більш високої групи (2) в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати на момент встановлення 2 групи інвалідності (квітень 2010 року) складав 884 грн., відповідно, розмір різниці в компенсаціях мав складати 884грн.*15=13260 грн.
Просить суд визнати незаконною відмову відповідача виплатити йому компенсацію за втрачене здоров’я та різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності більш високої групи згідно з ч.1,2 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 30 та 15 мінімальних заробітних плат відповідно.
Зобов’язати відповідача виплатити йому одноразову компенсацію за втрачене здоров’я згідно з ч.1 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент встановлення йому інвалідності 3 групи;
Зобов’язати відповідача виплатити йому різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності більш високої групи згідно з ч.2 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, на момент встановлення йому інвалідності 2 групи;
Позивач, у судове засідання не з'явився, надав заяву у якої підтримав позовні вимоги, просить розглянути справу за його відсутністю.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заперечення на позовну заяву у яких просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі, справу розглянути у їх відсутності.
Розгляд справи було вирішено провести за відсутністю сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
ОСОБА_1 віднесений до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (а.с.4), визнаний інвалідом 2 групи.
Згідно ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796–ХІІ (далі - Закон № 796–ХІІ) передбачена одноразова компенсація при встановленні групи інвалідності, яка виплачується у розмірах: інвалідам 1 групи – 60 мінімальних заробітних плат, інвалідам 2 групи – 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи – 30 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Тобто, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент встановлення групи інвалідності . У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідності виплачується різниця у компенсаціях.
Позивачу як інваліду 3 групи була нарахована одноразова компенсація, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі 189 грн. 60 коп. Після встановлення ОСОБА_1 інвалідності 2 групи, йому була донарахована різниця у компенсаціях в розмірі 94,80 грн. відповідно вищевказаної постанови КМУ. Однак, остання компенсація позивачу сплачена не була з причини недостатнього бюджетного фінансування.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З моменту прийняття постанови № 836 встановлені ними розміри компенсацій залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Тому, оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796–ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати за 1994 та 2008 роки, а не постанова № 836.
У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Розмір мінімальної заробітної плати на час встановлення інвалідності 3 групи позивачу (березень 2006 року), відповідно до Закону України від 20.12.2005 року №3235-IV «Про державний бюджет України на 2006 рік» мінімальний розмір заробітної плати складав 350 грн.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 884 грн.
Таким чином, грошова компенсація при встановленні третьої групи інвалідності у березні 2006 року виходить у розмірі – 350 грн. х 30 = 10500 грн., а згідно до постанови КМУ № 836 установлено конкретні розміри такої компенсації в твердій грошовій сумі й, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при встановленні третьої групи 189,60 грн.
Оскільки ця сума позивачу виплачена, на його користь слід стягнути 10500-189,60 = 10310,40 грн.
Щодо стягнення компенсації при встановленні 2 групи інвалідності, ст. 48 Закону № 796–ХІІ) вказує на те, що у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідності виплачується різниця у компенсаціях. Тобто при підвищенні з 3 на 2 групу інвалідності передбачена компенсація у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація у сумі (884 х 15) = 13260 грн.
Таким чином всього з Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 10310,40грн. + 13260 грн. = 23570,40 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно п.18 ч.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за №7-93 від 21.01.1993 року громадяни віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, звільнені від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.1,2,3,6,48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Рішенням Конституційного суду України№10 –рп/2008 від 22.05.2008 року ст. 268 ч.3 ЦК України, п.18 ч.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за №7-93 від 21.01.1993 року суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконною відмови відповідача виплатити одноразову компенсацію та різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності - задовольнити частково.
Визнати незаконною відмову відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрачене здоров’я та різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності більш високої групи згідно з ч.1,2 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 30 та 15 мінімальних заробітних плат відповідно.
Зобов’язати відповідача виплатити ОСОБА_1 одноразову компенсацію за втрачене здоров’я згідно з ч.1 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент встановлення йому інвалідності 3 групи з урахуванням фактично отриманої суми (10500-189,60 = 10310,40 грн.)
Зобов’язати відповідача виплатити ОСОБА_1 різницю в компенсаціях за встановлення інвалідності більш високої групи згідно з ч.2 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, на момент встановлення йому інвалідності 2 групи (884 х 15) = 13260 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення Апеляційному суду Донецької області у м. Маріуполі через Першотравневий районний суд.
Суддя А.П. Бутенко