Справа № 11 - 422/10 р.
Категорія ст. ст. 296 ч. 2, 187 ч. 2 КК України
Головуючий суду першої інстанції суддя Чебанова - Губарева Н.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2010 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Миколаївської
області в складі:
Головуючого: Ржепецького О.П.
Суддів: Олещук Т.Л.
Гребенюк В.І.
за участю: прокурора Іванова А.О.
захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3
засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_6 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2010 року, яким
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, з професійно - технічною освітою, неодруженого, що працює різноробочим на ПП "Капрельян", проживаючого по АДРЕСА_1, раніше не судимого; -
- засуджено:
- за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі;
- за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_5 до відбування 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою; неодруженого, не працюючого, проживаючого по АДРЕСА_2, раніше не судимого; -
- засуджено:
- за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі;
- за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_4 до відбування 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.
Згідно вироку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнані винними та засуджені за хуліганство, вчинене групою осіб і за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, що піддалася нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб за таких обставин.
06.07.2009 року близько 23.30 год. ОСОБА_4 та ОСОБА_5, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, в районі Каштанового скверу по вул. Радянській в м. Миколаєві з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, підійшли до ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що сиділи на лавці у вказаному сквері, і образили останніх. Потім, використовуючи малозначний привід і демонструючи свою перевагу, стали безпричинно бити потерпілих: ОСОБА_4 ударив ОСОБА_6 рукою по обличчю, ОСОБА_5 ударив рукою по обличчю ОСОБА_7, який намагався покинути місце події. ОСОБА_5, переслідуючи ОСОБА_7, продовжував завдавати йому удари в обличчя, в області ніг і тулуба. ОСОБА_4 в цей час бив ОСОБА_6 До останніх підійшли невстановлені в ході досудового слідства особи і також стали наносити ОСОБА_6 удари руками і ногами в область голови, тулуба і рук. Після того, як ОСОБА_5 повернувся до місця побиття ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 і невстановлені досудовим слідством особи, подавивши опір ОСОБА_6, відкрито викрали у нього мобільний телефон "Нокіа 3250" вартістю 1 800 грн. із стартовим пакетом оператора мобільного зв'язку "Білайн" вартістю 30 грн., на рахунку якого знаходилися грошові кошти в сумі 15 грн., гроші в сумі 80 грн., рюкзак вартістю 300 грн., в якому знаходилися 3 ключі і ксерокопії документів на ім'я ОСОБА_6, що не представляють для потерпілого матеріальної цінності. Після цього ОСОБА_5, ОСОБА_4 і невстановлені досудовим слідством особи з викраденим майном з місця злочину скрилися, заподіявши потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 2 225 грн., розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Згідно з висновком експерта у ОСОБА_7 виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді удару м'яких тканин, крововиливів і садна в області верхньої губи і її слизової оболонки, лівого колінного суглоба.
Відповідно до висновку експерта у ОСОБА_6 виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді ударів м'яких тканин, синців, крововиливів, саден на обличчі та в області грудної клітки, попереку і верхніх кінцівок, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, - у вигляді перелому кісток носа.
В апеляції захисник ОСОБА_2 просить вирок суду відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати в частині їх засудження за ч. 2 ст. 187 КК України, як незаконний, необґрунтований та немотивований, та закрити провадження по справі за недоведенням участі засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні цього злочину. Посилається на показання потерпілих та свідків у справі, ніхто з яких не показав на ОСОБА_4 як на особу, яка вимагала та забирала мобільний телефон.
Вважає, що вирок постановлений в порушення вимог ст. ст. 323, 324, 334 КПК України, оскільки не обґрунтована така кваліфікуюча обставина передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України злочину, як група осіб; не зазначено часу та способу вчинення розбійного нападу та заволодіння чужим майном. Твердить про відсутність жодного доказу щодо причетності до розбійного нападу ОСОБА_5, що, на думку апелянта, виключає підстави для такої кваліфікуючої обставини, як група осіб.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини засуджених у вчиненні розбійного нападу не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються доказами, що, на думку захисника, вплинуло на вирішення питання про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні розбійного нападу в групі осіб. А тому вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон в частині застосування саме ч. 2 ст. 187 КК України, яка не підлягає застосуванню при кваліфікації дій ОСОБА_4 виходячи із фактичних обставин справи.
Крім того, захисник звертає увагу, що по справі не встановлено, коли саме були нанесені потерпілому тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток носа, в ході хуліганських дій, і хто саме наніс потерпілому ці тілесні ушкодження - ОСОБА_4 чи інші особи. Також твердить, що ні досудовим слідством, ні судом не дана належна оцінка діям групи невстановлених осіб, які напали на потерпілого ОСОБА_6
Вважає також, що суд належним чином не врахував характеризуючих даних щодо засудженого ОСОБА_4, який і на момент злочину, і після нього працював та мав постійне місце проживання.
Засуджений ОСОБА_4 в апеляції просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Визнає свою провину у вчиненні хуліганства, яке, на його думку, виникли випадково з невдалого жарту та без попередньої змови з причини алкогольного сп'яніння. Заперечує причетність до вчинення розбійного нападу, посилаючись на відсутність наміру грабувати ОСОБА_6
Твердить, що мобільний телефон і ключі потерпілого опинились у нього випадково, коли він в метушні, пов'язаною з наближенням групи молодиків, збирав з трави свої розсипані речі з розірваної сумочки; що побачив чужі речі в момент затримання. На підтвердження зазначеного посилається на те, що не намагався втікати від працівників міліції, не намагався викинути при затримані ці телефон та ключі.
Просить врахувати його вибачення перед ОСОБА_8, відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, а також його роботу в фермерському господарстві з 10.07.2009 року по теперішній час.
Засуджений ОСОБА_5 в апеляції просить вирок суду скасувати в частині його засудження за ч. 2 ст. 187 КК України та закрити провадження по справі в цій частині, і водночас просить про направлення справи на новий судовий розгляд.
Заперечує причетність до вчинення розбійного нападу, посилаючись на те, що в нього не були знайдені речі потерпілого; що жоден свідок не підтвердив того, що він викрав телефон ОСОБА_6; що сам потерпілий ОСОБА_6 не вказував на нього, як на особу, що безпосередньо брала участь у розбійному нападі. Твердить, що суд не взяв вищезазначене до уваги і не розібрався в участі кожного із засуджених у вчиненні цього злочину.
Тому вважає безпідставними висновки суду щодо його участі у розбійному нападі.
Крім того, зазначає, що суд не взяв до уваги, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, думку потерпілих, добровільне відшкодування матеріальної шкоди, відсутність у потерпілих матеріальних претензій, що, на його думку, є пом'якшуючими покарання обставинами.
Захисник ОСОБА_3 в апеляції просить вирок суду відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати в частині їх засудження за ч. 2 ст. 187 КК України, як незаконний, необґрунтований та немотивований, та закрити провадження по справі за недоведенням участі засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні цього злочину. Посилається на показання потерпілих та свідків у справі, ніхто з яких не показав на ОСОБА_5 як на особу, яка вимагала та забирала мобільний телефон; на те, що у ОСОБА_5 телефон не був знайдений.
Твердить, що матеріали кримінальної справи свідчать, що дії ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були направлені тільки на вчинення хуліганства, а тому висновки суду щодо участі ОСОБА_5 у розбійному нападі вважає безпідставними.
Зазначає, що судом не враховано ті обставини, що ОСОБА_5 в момент побиття ОСОБА_6 біг за ОСОБА_7 і не брав участі в усіх подіях злочину, не чув розмов про телефон та не бачив, щоб цей телефон забрав ОСОБА_4; що ОСОБА_5 не заперечував свою причетність до хуліганській дій, але завжди категорично заперечував свою участь у розбої; і таким чином суд при винесенні вироку фактично прирівняв по ступені участі у злочині обох засуджених, не розібравшись у ступені участі кожного з них у вчиненні злочинів. Вважає не вірною кваліфікацію дій ОСОБА_5
Також посилається на не взяття судом до уваги: думок потерпілих відносно відсутності будь - яких наслідків і відшкодування засудженими завданої шкоди; особи засудженого ОСОБА_5, який раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, брав участь у добровільному відшкодуванні шкоди потерпілому ОСОБА_6, і вважає, що призначене судом покарання не відповідає обставинам скоєного злочину, ступені вини ОСОБА_5 та його особі.
В доповненнях до апеляції від 17.06.2010 року захисник ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд, через неповноту та однобічність судового слідства, а також через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Посилається на те, що суд не взяв до уваги показання свідків та потерпілих щодо відсутності ОСОБА_5 на місті злочину саме в той час, коли хтось кричав з приводу телефону; що суд не допитав з приводу обставин справи свідка ОСОБА_9, дані про якого та пояснення якого є в матеріалах справи; на не доведеність участі ОСОБА_5 в нанесенні потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, а саме - перелом носу; на наявність у справі двох різних думок експертів щодо підтвердження виявлення у ОСОБА_6 саме перелому носу, одну з яких суд взяв до уваги, а іншій не дав ніякої оцінки.
Також твердить про відсутність доказів у справі зв'язку пропажі телефону та грошей потерпілого із вчиненням засудженими хуліганства та бійки, та причетності засудженого ОСОБА_5 до пропажі майна потерпілого; а також про те, що суд не встановив та не допитав усіх свідків цієї справи, не перевірив усіх обставин цієї справи, що, на думку захисника, унеможливило б подвійне тлумачення подій.
В доповненнях до апеляції від 14.07.2010 року захисник ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати та направити справу на додаткове розслідування, посилаючись на інкримінування органами досудового слідства і судом факту спричинення одних і тих же тілесних ушкоджень обом складам злочину, а також на відсутність факту порушення кримінальної справи ані за ч. 1 ст. 186, ані за ч. 2 ст. 187 КК України відносно ОСОБА_5 Твердить, що ці обставини є суттєвими порушеннями вимог КПК, які неможливо усунути в судовому засіданні.
Потерпілий ОСОБА_6 в апеляції просить вирок змінити та застосувати до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ст. 75 КК України. Посилається на свої свідчення на досудовому слідстві та у судовому засіданні щодо того, що він не бачив, хто саме взяв телефон і не може стверджувати, що телефон взяли засуджені, і вважає, що слідством та судом це не доведено, оскільки у спровокованій засудженими бійці згодом взяли участь і інші особи. Вважає, що текст вироку співпадає з текстом обвинувального висновку, а його та свідків показання судом не прийняті до уваги. Також твердить, що засуджені сприяли розкриттю злочину, свою провину визнали, розкаялися у вчиненому; матеріально відшкодували усі його витрати на лікування та реабілітацію та в повному обсязі відшкодували матеріальну шкоду, що суд не взяв до уваги, як і його думку, як потерпілого, з урахуванням того, що будь - яких наслідків не відбулося.
Вислухавши доповідь судді, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підтримку апеляцій, думку прокурора Іванова А.О. про залишення апеляції без задоволення, а вироку - без змін; вивчивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає її підлягаючими частковому задоволенню.
Як вбачається зі змісту всіх апеляцій, фактичні обставини справи та доведеність вини засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині їх засудження за ч. 2 ст. 296 КК України ніким з апелянтів не оспорюється.
А тому, в силу вимог ст. 365 КПК України щодо перевірки вироку апеляційним судом тільки в межах апеляцій, питання щодо правильності встановлення судом фактичних даних, наявності доказів у справі та правильності кваліфікації дії засуджених за ч. 2 ст. 296 КК України, та правильності призначення покарання в цій частині апеляційним судом в даному випадку не перевіряються.
Згідно ч. 1 ст. 370 КПК України істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.
Відповідно до вимог ст. 5 КПК України ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
На порушення зазначених вимог закону слідчий без порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України, пред'явив йому обвинувачення за цією статтею і направив справу з обвинувальним висновком до суду, який, в свою чергу, залишив поза увагою вказані обставини і постановив обвинувальний вирок у справі і за цією частиною обвинувачення в тому числі.
Так, з матеріалів даної кримінально справи вбачається, що первинною постановою від 07.07.2009 року слідчим СВ Центрального РВ ММУ ОСОБА_10 була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 296 КК України за фактом хуліганських дій із зазначенням в мотивувальній частині постанови, що вказані хуліганських дії 06.07.2009 року о 23.30 год. вчинені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відносно потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в Каштановому сквері в м. Миколаєві (а.с. 1).
Згодом, 09.07.2009 року слідчим СВ Центрального РВ ММУ Титовою Н.О. була порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 186 КК України відносно ОСОБА_4 за фактом відкритого викрадення ним майна потерпілого ОСОБА_6 06.07.2009 року близько 00.30 год. в Каштановому сквері по вул. Радянській в м. Миколаєві (а. с. 78).
13.11.2009 року слідчим СВ Центрального РВ ММУ Титовою Н.О. винесена постанова, яка не передбачена діючим кримінально - процесуальним законодавством.
Так, 13.11.2009 року нею винесена постанова про зміну підстав до порушення кримінальної справи, в якій слідчим Титовою Н.О. зазначено, що Центральним РВ ММУ порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 186 КК України за фактом відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_6 Також слідчим зазначено, що згідно висновку судово - медичної експертизи потерпілому ОСОБА_6 спричинені легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я, а тому слідчий Титовою Н.О. прийшла до висновку, що в діях ОСОБА_4, ОСОБА_5 та невстановлених осіб вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, і прийняла рішення змінити підстави до порушення даної кримінальної справи з ч. 1 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 187 КК України, пред'явивши обвинуваченим обвинувачення (а. с. 142).
З тексту цієї постанови вбачається, що слідчий Титова Н.О. невірно трактувала свою постанову про порушення кримінальної справи ч. 1 ст. 186 КК України як порушену за фактом відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_6, оскільки постановою від 09.07.2009 року нею порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 186 КК України саме відносно ОСОБА_4, оскільки і в мотивувальній і в резолютивній частині йде мова тільки про відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_6 і саме конкретно ОСОБА_4 Посилання на будь - яких інших осіб ця постанова не містить, а тому вважати, що кримінальна справа порушена за фактом, а не відносно конкретної особи, відсутні (а. с. 78).
Таким чином кримінальна справа щодо ОСОБА_5 ані ч. 1 ст. 186, ані за ч. 2 ст. 187 КК України не порушувалася.
За таких обставин, пред'явлення ОСОБА_5 обвинувачення за ч. 2 ст. 187 КК України є незаконним.
Зазначене суд першої інстанції залишив поза увагою і незаконно засудив ОСОБА_5 за цією частиною обвинувачення, тобто ч. 2 ст. 187 КК України.
З огляду на наведене, вирок в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на додаткове розслідування на стадію порушення кримінальної справи для вирішення цього питання.
Доводи апеляцій всіх апелянтів щодо непричетності ОСОБА_5 до заволодіння майном потерпілого ОСОБА_6 та відсутності доказів цього заслуговують на увагу, оскільки правильна оцінка дій ОСОБА_5 напряму впливає на кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_4, у якого були вилучені телефон та ключі потерпілого.
Також заслуговують на увагу доводи всіх апелянтів щодо причетності до побиття потерпілого ОСОБА_6 та викрадення його майна групи невстановлених досудових слідством осіб складом 7 - 8 чоловік, на яких вказував і сам потерпілий ОСОБА_6, як на осіб, що діяли самостійно, а не в групі з ОСОБА_4 та ОСОБА_5
З матеріалів справи вбачається, що органи досудового слідства інкримінували ОСОБА_4 побиття потерпілого ОСОБА_6 та відкрите викрадення його майна за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового слідства особами.
Однак, звертає на себе увагу той факт, що органи досудового слідства не прийняли жодного заходу для встановлення осіб вказаної групи, не прийняли ніякого процесуального рішення відносно вказаної групи осіб.
Наявне у матеріалах справи доручення слідчого Титової Н.О. органу дізнання від 09.07.2009 року в порядку ст. 114 КПК України для встановлення осіб, які побили потерпілого ОСОБА_6, а також відповідь начальника Центрального РВ ММУ від 09.07.2009 року № 3814 щодо того, що оперативно - розшуковими заходами не встановлені зазначені особи, є формальними (а. с. 76, 77).
Про формальність цих документів та не проведення реальних заходів свідчить одна і та ж дата і надання такого доручення і надання відповіді по ньому.
При цьому матеріали справи не містять жодного документу на підтвердження реального виконання наданого слідчим доручення та неможливості встановлення вказаних в дорученні осіб.
Слідчий не звернув на зазначені факти уваги і взагалі не прийняв ніякого процесуального рішення стосовно групи осіб, причетних до побиття потерпілого ОСОБА_6 та заволодіння його майном.
Вищезазначене, відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону, яке перешкодило суду прийняти законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі в частині обвинувачення обох засуджених за ч. 2 ст. 187 КК України, а тому вирок суду в цій частині безумовно підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування, під час якого органу досудового слідства необхідно суворо дотримуватися вимог діючого кримінально - процесуального законодавства, ретельно перевірити твердження та доводи потерпілого та обвинуваченого, в тому числі і заявлені ними в стадії судового та апеляційного розгляду, а у разі необхідності додатково витребувати певні докази на підтвердження або спростування вищевказаних тверджень та доводів, надати належну оцінку всім доказам у справі і прийняти законне та обґрунтоване рішення за результатами додаткового розслідування.
Таким чином, незважаючи на наявність факту порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_4, вирок в цій частині обвинувачення підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування і відносно ОСОБА_4 через неповноту та однобічність досудового та судового слідства за вказаною статтею обвинувачення щодо обох засуджених, а також з тих підстав, що окремий розгляд кримінальної справи в цій частині обвинувачення негативно відіб’ється на всебічності, повноті та об’єктивності дослідження та вирішення справи.
Оскільки вирок підлягає скасуванню в частині обвинувачення обох засуджених у вчиненні тяжкого злочину, колегія суддів враховуючи те, що і ОСОБА_5 і ОСОБА_4 вперше притягуються до кримінальної відповідальності, суто позитивно характеризуються, добровільно відшкодували спричинену потерпілому шкоду, як вірно зазначив суд у вироку; а також враховуючи думку потерпілого ОСОБА_6 щодо застосування до кожного з них ст. 75 КК України, їх щире каяття у вчиненні хуліганства, той факт, що з моменту вчинення злочину минуло більше, ніж рік, і протягом цього часу обидва засуджених, перебуваючи на волі, не вчинювали ніяких правопорушень, колегія суддів вважає за можливе звільнити кожного з них їх від відбування призначеного кожному з них за ч. 2 ст. 296 КК України покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на кожного з них передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України обов'язків.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2010 року в частині засудження ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України скасувати, а справу в цій частині направити на додаткове розслідування.
Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.
Вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.
Головуючий:
Судді :