УКРАЇНА

                    АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ    

                                                                        Головуючий суддя у 1 інст.-

 Справа №22ц 11751/10                                         Слюсар Л.П.

   Категорія - 37                                                              Доповідач : Кіктенко Л.М.

                                                У Х В А Л А

                                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня  2010  року колегія  суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Дніпропетровської області   в складі:

головуючого судді -  Бараннік О.П..

суддів -    Кіктенко Л.М. ,  Пищиди М.М.

при секретарі   -    Коляді О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу  ОСОБА_2   на рішення  Індустріального  районного суду  міста Дніпропетровська  від 23 червня  2010   року за позовом  ОСОБА_2  до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна  сумісною власністю подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності  на частину домоволодіння в порядку спадкування  частково недійсним, розподіл домоволодіння та виділ частини домоволодіння в натурі,-

                                         В с т а н о в и л а :                                          

 Рішенням   Індустріального  районного суду міста Дніпропетровська  від 23  червня  2010   року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.  

В апеляційній скарзі  ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення  суду , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи , не застосування судом закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи , перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає , що скарга   задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору забудови від 25 лютого 1938 року належало домоволодіння АДРЕСА_1. ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5. Від шлюбу мали дітей:ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

З 10 січня 1965 року  ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 (том 1,а.с.5).

Від шлюбу мали дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_11 (том 1, а.с. 12, 240.)

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12 (том 1, а.с.11).

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після його смерті спадкоємцями першої черги за законом є: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 –діти померлого, які на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.01.1985 року прийняли спадщину у рівних частках у розмірі по ? частині домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало померлому на підставі договору про забудову від 25.02.1938 року(том 2, а.с.23).

На підставі рішення  виконкому Індустріальної районної Ради  міста Дніпропетровська від 19.04.1996 року за №168.1 змінено ідеальні  частки між співвласниками у домоволодінні  АДРЕСА_1 та узаконено за ОСОБА_8 сіни а5, веранду а4, зведені до прилеглої частини будинку, сараю З, затверджено акт часток (том 1, а.с.34).

        Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок  від 27 червня 1996 року ,виданого взамін свідоцтва про право на спадщину від 15.01.1985 року ОСОБА_8 на праві особистої власності належить 74/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1(том 1, а.с.4), ОСОБА_9 належить 26/100 частин вказаного домоволодіння (том 2,а.с.32,33).

         Після смерті ОСОБА_9 28.04.1999 року спадщину за заповітом фактично прийняв  ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3(том 1,а.с.50) .Після смерті  ОСОБА_11  спадщину у вигляді 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в рівних частках прийняли: його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом  про право на спадщину за законом від 24.02 2004 року(том 1, а.с.50).

         На підставі договору дарування від 1 листопада 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори , ОСОБА_8 подарував 74/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 Пащенко ОСОБА_14 (том 1, а.с.75).

        24 травня 2008 року ОСОБА_8 помер (том 1,а.с.124).

        Оскільки домоволодіння АДРЕСА_1 до 1984 року  в цілому належало ОСОБА_4-діду позивача, а в 1984 році перейшло у спадок ОСОБА_8- батькові позивача і ОСОБА_9-дядьку позивача і кожен з них розпорядився своєю часткою у спірному майні , то суд прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову позивача у зв*язку з тим, що мати позивача-ОСОБА_12 , яка перебувала з 1965 року у шлюбі з батьком позивача , не мала  права  власності на спірне домоволодіння , ОСОБА_8 було видано свідоцтво на право власності  на 74/100 частини вказаного домоволодіння взамін свідоцтва про прийняття спадщини ,та за життя ОСОБА_12 це свідоцтво не оспорила.

        Відповідно до вимог ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя  до одруження, а також одержане  ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

        За таких обставин суд обгрунтовано відмовив позивачу у задоволенні вимог щодо визнання 74/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1  сумісним майном подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в рівних частках та встановлення факту прийняття спадщини  після її смерті ОСОБА_2 та визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом  на 37/300 частин домоволодіння. Спадкове майно після смерті ОСОБА_12 відсутнє.

        За наведених обставин суд також правомірно відмовив і у задоволенні позову про визнання договору дарування частково недійсним.

        Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.

        Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків  у рішенні суду, протирічать встановленим обставинам і матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.      

       Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується  на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.  

      Згідно вимог ч.2 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

     Доказів обгрунтованості свого позову  ОСОБА_2 суду не надав.

     Посилання у скарзі на те, що батьками позивача разом зводились будівлі, не можуть бути підставою для визнання права власності, оскільки навіть при доведеності би позову в цій частині, відповідно до вимог ч.2 п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4.10.1991 року  із послідуючими змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів, тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.

     Крім того, відповідно до вимог ст.71 ЦК України ( в редакції 1963року)- на час виникнення спірних правовідносин, та п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року із послідуючими змінами «Про судову практину у справах за позовами  про захист права приватної власності», на пред*явлення позову про витребування належного громадянинову майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється  встановлений статтею 71 ЦК України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), трирічний строк позовної давності.  

     За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.      

     Керуючись ст.,ст. 209 ,303,307, 308,314 ЦПК України , колегія суддів ,-

                                               У Х В А Л И Л А:

         Апеляційну скаргу  ОСОБА_2  відхилити.      

         Рішення   Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 червня 2010 року залишити без змін.  

        Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і  може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

        Головуючий :

 Судді :