Справа № 2- 24/2010 року
Р І Ш Е НН Я
І М Е Н Е М У К Р А І Н И
27 жовтня 2010 року м. Судак
Судацький міський суд Автономної Республіки Крим
у складі:
головуючого судді Морозової Л.М.
при секретарі Усачової М.О.,
з участю :
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
представника відповідача виконавчого комітету Судацької міської ради - Сильчук М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Судак
цивільну справу
за позовною заявою
ОСОБА_1 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності на ? частку квартири за правом спадкування, суд-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся у суд з позовною заявою до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності на ? частку квартири за правом спадкування.
В якому просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 25.10.1994 р. у частині права власності на 1/2
частку квартири ОСОБА_6.
Визнати за ним, ОСОБА_1, право власності у порядку спадкування за померлою ОСОБА_7 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Та стягнути на його користь з відповідача судові витрати по
справі. Потім уточнив свої вимоги і просив ще визнати незаконним частково розпорядження по приватизації житла виконкому Судацької і міської ради № 64 від 17.10.1994 року, та визнати, що відповідно до ст. 267 ч 5 ЦК України (2003 р.) він та його мати ОСОБА_7, згідно ст. 15 ч 1 ЦК України (2003 р.) пропустили позовну давність для звернення у суд з поважних причин .
Посилаючись на те, що він є спадкоємцем його матері, ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. Під час оформлення спадщини йому стало відомо, що виконком Судацької міської ради п. І.3 розпорядження № 64 від 17.10. 1994 року передав матери однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, наймачем якої вона була, у власність із складом сім'ї на дві особи, тобто у спільну часткову власність, замість передачі у приватну власність. Внаслідок цього вона отримала у власність тільки 1/2 частку квартири замість цілої квартири, право на отримання котрої вона мала згідно з законодавством, а право власності на другу 1/2 частку квартири набув відповідач ОСОБА_6
Вважає, що відповідач набув 1/2 частку квартири незаконно за наступними обставинами:
ОСОБА_7 була наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_6 на умовах піднайму був прописаний та проживав у квартирі, де користувався коморою площею 7,8 кв. м.
ОСОБА_7 звернулася до органу приватизації із заявою про приватизацію квартири у приватну власність у довідці про склад сім'ї був вказаній піднаймач ОСОБА_6
Невідомою особою зроблені підробки у заяві про приватизацію та у довідці про склад сім'ї, а саме: у довідці «піднаймач» закреслено, надписано «сожитель», у заяві приписано «долевую», «в рівних долях», «ОСОБА_7» (вказана як уповноважений володар).
Внаслідок цього у спірному розпорядженні квартира була приватизована на двох, а у свідоцтві на право власності вказано, що квартира передана у спільну часткову власність ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у рівних долях.
Відповідач ОСОБА_6 ніколи не проживав разом з матір’ю , не вів з нею спільне господарство, не був її «сожителем», підтримував відношення з колішнею дружиною, іноді переходив жити до неї, не є і не визнаний членом сім'ї ОСОБА_7
Отже, відповідач не мав права на отримання у власність 1/2 частки квартири, котру повинна була отримати його мати, ОСОБА_7
Оскільки розпорядження є у цієї частині незаконним та недійсним, незаконним та недійсним у цієї частині є свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 АР Крим.
Згідно зі ст. 48 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно зі ст. 60 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 року недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
Мати мала право на приватизацію усієї квартири, тому включення у спірне свідоцтво про право власності від 25 жовтня 1994 року незаконних слів «сумісної часткової власності» замість «приватної», а також «у рівних частках», «сожителю ОСОБА_6» не тягне недійсності свідоцтва у цілому. Він є єдиний спадкоємець померлої ОСОБА_7. Жив він в Росії приїзд жати регулярно до матері не мав можливості через значну відстань, наявні кордони між державами, матеріальний та фінансовий стан своєї сім'ї.
Вважає, що 1/2 частка квартири, котра незаконно приватизована відповідачем ОСОБА_6, входить до складу спадкового майна, на яке він має право.
У суді позивач та його представник позов підтримали. Посилаючись на докази викладені у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_8 позов не визнали. Просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
ОСОБА_9 суду пояснив, що він спів мешкав з матір’ю позивача ОСОБА_7 з 1982 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто 25 років. У 1994 році зі згоди
ОСОБА_7 квартира АДРЕСА_5 АР Крим була приватизована на ОСОБА_7 та на нього. В цій квартирі він був зареєстрований з 1982 року, квартира однокімнатна. Проживаючи разом з ОСОБА_7 вони разом вели сумісне господарство.
Всі знайомі вважали їх чоловіком та жінкою , як подружжя. Позивач ОСОБА_1 приїзджав
до матері і знав про те на кого була приватизована квартира.
Вислухавши сторони, пояснення свідків земської В.В., ОСОБА_10., та інших, які у суді підтвердили , що покійна ОСОБА_7 та ОСОБА_6 жили понад 20 років як подружжя,
разом харчувались, відпочивали. Ніхто із сусідів не сприймав ОСОБА_6 як квартиранта, він був чоловіком ОСОБА_7, та дослідивши письмові докази у справі: на а. с.2- квитанція про сплату судового збору на 51 грн.; на а. с. 2- квитанція про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на 30 грн.; на а. с.8- копія свідоцтва про право власності на квартиру від 25 жовтня1994 року ;на а. с.9- копія свідоцтва про право на спадщину на ім’я позивача від 30 серпня 2007 року; на а. с. 7-
копія свідоцтва про смерть, згідно якого ОСОБА_7 померла 01 лютого 2007 року; на а. с.10- копія витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі; на а. с.14- копія архівної виписки
із розпорядження про приватизацію спірної квартири №64 від 17 жовтня 1994 року;на а. с.15- копія заяви на приватизацію квартири на зворотній сторінці довідка про склад сім’ї на
дві особи;на а. с. 15- копія довідки про склад сім'ї від серпня 1999 року, де вказано і ОСОБА_6;на а. с. 16- копія форми № 16 про прописку , де вказано на зворотній стороні, що офіційно зареєстрований відповідач ОСОБА_6 з 11 червня 1982 року у спірній квартирі, суд надходить до висновку , що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності на ? частку квартири за правом спадкування не підлягає задоволенню у повному обсязі його вимог з наступних підстав :
щодо визнання незаконним розпорядження про приватизацію житла виконкому Судацької міської ради № 64 від 17.10.1994 р., Судацьким міським судом АР Крим вже було розглянуто позов ОСОБА_1 в адміністративному провадженні і в задоволенні позову йому було відмовлено, це рішення суду було залишено без змін Севастопольським апеляційним адміністративним судом від 08.12.2009 року на а. с. 108 міститься ухвала цього суду;
судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 мешкав у спірній квартирі з 1982 року і
був членом сім’ї , прожив сумісно з ОСОБА_7 як співмешканець ( у довідці вказано сожитель) майже 25 років разом . Вів сумісне господарство з ОСОБА_7, згідно ч.2 ст. 64 Житлового кодексу України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Інших осіб може бути визнано членами сім'ї наймача, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Суд критично ставиться до пояснень позивача ОСОБА_1 про те, що йому не відомо було про приватизацію житла у 1994 році, так як він спілкувався з матір’ю, приїздив до неї. Відповідач ОСОБА_6 суду пояснив , що ОСОБА_7 сама йому запропонувала приватизацію квартири на нього та на неї , суд вважає , що його пояснення правдиві, тому що сумісне проживання разом понад 25 років у однокімнатній квартирі, як піднаймача та наймача , як про це стверджує позивач ОСОБА_1 є не що інше , як бажання позивача ввести суд в оману. З матеріалів справи вбачається , що після приватизації квартири , яка відбулась у 1994 році , та смертю ОСОБА_7 минуло 13 років. ОСОБА_7 мала реальну змогу для звернення у суд для визнання недійсною приватизацію, та мала змогу оповістити про це свого сина ОСОБА_1, але цього не сталось. Усі досліджені докази у справі свідчать про те , що приватизація квартири здійснилась на законних для того підставах, так як згідно з п.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» житло приватизується на членів сім’ї зареєстрованих у квартирі. Суд не має підстав для поновлення строку для визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 , яка відбулась у 1994 році недійсною, так як для цього не має підстав та сплинув строк позовної давності для звернення у суд, передбачений ст.257 ЦК України , згідно якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Керуючись ст.257 ЦК України, п.2,ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.10,11,60,209,212-215,218 ЦПК України, суд –
В И РІ Ш И В:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності на ? частку квартири за правом спадкування у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в апеляційний суд м. Феодосії Автономної Республіки Крим через Судацький міський суд Автономної республіки Крим
Головуючий Л.М. Морозова