Справа № 2-270/10

                                                        РІШЕННЯ

                                      ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    15 жовтня 2010 року.                     Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:

    головуючого – судді Ритова В.І.

    при секретарі Бережній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк”, третя особа МАЦАК Володимир Степанович, про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,

                                                           В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” (надалі ПАТ КБ „ПриватБанк”), третя особа директор Дніпропетровського Регіонального Управління ПАТ КБ „ПриватБанк” Мацак В.С., у якому просить поновити його на роботі в Царичанському відділенні „ПриватБанк” на раніше займаній посаді керівника відділення; стягнути із роботодавця суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу; стягнути із роботодавця компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

    В подальшому звернувся з уточненнями до позовної заяви, згідно яких просив негайно поновити на роботі на раніше займаній посаді керівника Царичанського відділення ПАТ КБ „ПриватБанк”, стягнути з відповідача суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку і стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000  грн.

    На обгрунтування позовних вимог вказав, що наказом директора Дніпропетровського регіонального управління ПАТ КБ „ПриватБанк” № Э 19.0.0.0/1-283 його було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (одноразове грубе порушення трудових обов’язків). Формальною причиною звільнення було начебто невиконання ним планів щодо обсягу здійснення платежів на одного працівника відділення.

    З даним наказом не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим з наступних підстав.

    1. Відповідач неправильно застосував норми Кодексу законів про працю України, оскільки підрозділ, в якому він працював, не є відокремленим підрозділом в розумінні діючого законодавства, а є лише структурним територіально віддаленим підрозділом Дніпропетровського регіонального управління ПАТ КБ „ПриватБанк”, і займана ним посада не відноситься до вичерпного переліку посад, зазначених в статті 41 КЗпП України, до яких може бути застосовано зазначене дисциплінарне стягнення.

    2. Він не вчиняв одноразового грубого порушення трудових обов’язків, оскільки невиконання ним плану щодо обсягів здійснення платежів на одного співробітника впродовж жовтня-грудня 2009 року та січня 2010 року не може розцінюватись як одноразове грубе порушення ним трудових обов’язків, яке підпадає під дію п. 1 ст. 41 КЗпП України.

    3. Звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України є одним з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого ст. 147 КЗпП України. Відповідно до ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Жодна із зазначених обставин відповідачем не врахована і до нього застосовано занадто суворий захід дисциплінарного стягнення. Ним же вживались всі необхідні та можливі заходи щодо збільшення обсягу платежів, що сплачувались через Царичанське відділення ПАТ КБ „ПриватБанк”.

    4. В наказі не зазначено, в чому саме полягав його проступок, в чому полягала його провина, які дії чи заходи не були ним вчинені, не давалась оцінка ступені тяжкості вчиненого проступку і заподіяної шкоди, обставинам, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи.

    5. При звільненні відповідач неналежно провів з ним кінцевий розрахунок та порушив строки видачі трудової книжки, а в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

    В судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з посиланням на доводи, викладені у позовній заяві та уточненнях до позовної заяви.

    Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звільнений  у відповідності з чинним законодавством.

    Третя особа в судове засідання не з’явився, звернувся з заявою, у якій просив справу розглядати у його відсутності.

    Вислухавши пояснення сторін, перевіривши справу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

    В судовому засіданні встановлено, що наказом № Э.19.0.0.0/1-283 від 11 лютого 2010 року „Про звільнення керуючого Царичанським відділенням Дніпропетровського РУ” ОСОБА_1 звільнено з таким формулюванням: „за порушення вимог Наказу № СП-2009-840 від 21.10.2010 р. „Про підведення підсумків по направленню „Платежі населення”  за серпень 2009 року та затвердженню нормативів на 4 квартал 2009 року” звільнити керуючого Царичанським відділенням ОСОБА_1 за п. 1 статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником відділення”. Підставою для звільнення явилося те, що зазначеним наказом були встановлені нормативи по прийому  платежів для РП та відділень усіх груп. Для сільських відділень групи „Б” встановлений норматив 80 000 грн. на одного працівника і в 4-му кварталі даний норматив по Царичанському відділенню виконувався на: 80,8 % у жовтні, 52, 11 % в листопаді та 75,89 в грудні 2009 року, а в січні 2010 року виконання даного показника становило 60, 67 % ( а. с. 24).

    Позивач вважає, що це не може вважатися як одноразове грубе порушення трудових обов’язків, а представник відповідача вважає, що невиконання наказу є одноразовим грубим порушенням керівником трудових обов’язків.

    Як вбачається з самого наказу, він неналежним чином виконувався на протязі чотирьох  місяців: жовтень, листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року.

    Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що недоліки в роботі Царичанського районного відділення "ПриватБанк" та особисто позивача як керівника цього відділення не можуть розцінюватись як одноразове грубе порушення ним трудових обов'язків, яке підпадає під дію п. 1 ст. 41 КЗпП.

    Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року №15 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру поступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

    В своїх запереченнях на позов представник відповідача зазначив, що невиконання позивачем своїх обов'язків  привело до того, що банк втратив прибуток, але жодного доказу про втрату прибутку (і якого саме) суду не надав.                     Представник відповідачау своїх запереченнях на позов зазначає, що за роботу в четвертому кварталі ОСОБА_1 було премійовано, і суд вважає, що при вирішенні питання про звільнення позивача з роботи дана обставина не була врахована.

    За вказаних обставин суд вважає, що позивача звільнено з посади Керуючого Царичанським відділенням ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України незаконно.

    Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

    Оскільки ОСОБА_1 звільнений з роботи без законної підстави, він повинен бути поновлений на попередній роботі на посаду Керуючого Царичанським відділенням ПАТ КБ "ПриватБанк".

    Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

    Відповідно до п. 32 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновленні на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

    З наданих суду розрахункових листів вбачається, що заробіток ОСОБА_1 становив за останні два повні пропрацьовано місяці: за грудень 2009 року 4910 грн. 12 коп. і за січень 2010 року 13811 грн. 28 коп., а тому середній заробіток становить: 4910, 12 грн. + 13811,28 грн. = 18 721 грн. 40 коп. : 2 = 9 360 грн. 70 коп.

    Таким чином, за сім місяців з березня по вересень 2010 року включно з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути середній заробіток за вимушений прогул: 9360,7 грн. х 7 = 66 424 грн. 90 коп.

    У лютому 2010 року, враховуючи, що у позивача був  п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними, було 20 робочих днів, а тому середньоденний його заробіток становив: 9360,7 грн. : 20 = 468 грн. 03 коп. У лютому вимушений прогул становив 11 робочих днів, за які необхідно стягнути на користь позивача: 468,03 грн. х 11 = 5148 грн. 33 коп.

    У жовтні 2010 року 21 робочий день, а тому середньоденний заробіток позивача становив: 9360,7 грн. : 21 = 462 грн. 42 коп.,  вимушений прогул становив 11 днів, а тому на користь позивача необхідно стягнути: 462,42 грн. х 11 = 5086 грн. 62 коп.

    Всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 12 лютого по 15 жовтня 2010 року: 66424, 9 грн. + 5148, 33 грн. + 5086, 62 грн. = 76 659 грн. 85 коп.

    Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

    Згідно ст. 237-1 ч. 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

    ОСОБА_1 в судовому засіданні та в позовній заяві зазначив, що після звільнення його з роботи він ніде не міг працевлаштуватися, оскільки був звільнений не за власним бажанням, а за грубе порушення трудових обов'язків, безпідставне та незаконне звільнення його з роботи призвело до порушення усталеного порядку його життя, що вимагає додаткових зусиль його нормалізації, грубе порушення його трудових прав зі сторони роботодавця викликало страждання та моральний дискомфорт так як підриває його бездоганну ділову репутацію та принижує його гідність. Моральну шкоду оцінив у 10 000 грн.

    Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 незаконним звільненням з керівної посади було завдано моральної шкоди, але сума, в яку позивач оцінив цю шкоду, на думку суду, не відповідає ти моральним стражданням, які йому було завдано. Суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 5 000 грн. моральної шкоди і вважає, що така сума буде справедливою.

    Оскільки суд на користь позивача з відповідача стягує середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення, суд не вбачає необхідності стягувати з відповідача ще й середній заробіток за затримку розрахунку та видачі трудової книжки, про що просить позивач, а тому вважає, що в цій частині позову ОСОБА_1 слід відмовити.

    Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині поновлення його на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

    В іншій частині позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

    На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

                                                               В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", третя особа МАЦАК Володимир Степанович,  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

    ОСОБА_1 поновити на роботі на посаду Керуючого Царичанським відділенням Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк".

    Рішення в цій частині допустити до негайного виконання.

    Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 76 659 (сімдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн.. 85 коп. середнього  заробітку за весь час вимушеного прогулу та 5 000 (п'ять тисяч) грн.. моральної шкоди, а всього 81 659 грн. 85 коп. та на користь держави судові витрати: 766 грн. 60 коп. судового збору з суми заробітку та 8 грн. 50 коп. з моральної шкоди і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

    В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з подачею апеляції через районний суд.

    Головуючий                                                                        В.І.Ритов.