АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 21_ " жовтня___ 2010 року  Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого Фащевської Н.Є.,

Суддів Шевчук Г.М., Жолудько Л.Д.

при секретарі Сенику В.В.

з участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, його адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від  28 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3  про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до  ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Позивачка вказувала, що відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду від  18 квітня 2008 року відповідач зобов’язаний сплачувати аліменти з 07.04.2008 року на дочку в розмірі 500 грн. щомісячно.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від сплати аліментів та матеріальної допомоги на утримання дочки не надає, унаслідок цього з 07 квітня 2008 року по 07 січня 2010 року утворилася заборгованість по виплаті аліментів у розмірі 10 500 грн., позивачка просила стягнути з відповідача         35 954,88 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів за період з 07 травня по 07 січня 2010 року, судові витрати по справі, 2000 грн. за надані юридичні послуги та 92 грн. за проведення експертизи.

 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 3270 грн, 51 грн. державного мита,          92 грн. за проведення експертизи і 120 грн. за ІТЗ.  Усього стягнуто 3 533 грн.

У позові  ОСОБА_1 про стягнення 2000 грн. за надання юридичної допомоги відмовлено за безпідставністю заявлених позовних вимог. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави  301,54 грн. державного мита.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року ухвалене з порушенням норм процесуального права, тому просила його змінити  та постановити ухвалу, якою задовольнити її позовні вимоги, а саме, стягнути з ОСОБА_3 на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів у сумі 35 954, 88 грн., 2000 грн. за надані юридичні послуги та 92 грн.  за проведення експертизи.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній. Крім того, представник апелянта пояснив, що сама позивачка близько року проживає за кордоном, куди вона виїхала на заробітки, а дитина знаходиться на вихованні бабусі.

ОСОБА_3 апеляційної скарги не визнав і пояснив, що його вини в утворенні заборгованості з аліментів немає. За взаємною домовленістю з позивачкою він виїхав із  придбаної за спільні кошти в м.Тернополі квартири у м.Золочів Львівської області з тим, щоб позивачка мала змогу поселити в цю квартиру квартирантів, за кошти яких вона буде погашати кредит і не буде вимагати від нього сплати аліментів. Будь-яких повідомлень державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в 2008 році він за місцем свого проживання в м.Золочів Львівської області не отримував. Про наявність заборгованості з аліментів він дізнався в 2010 році після неодноразового звернення з цього приводу до виконавчої служби. Він погоджується сплатити суму заборгованості і пеню, яку присудив суд, однак у зв’язку з відсутністю позивачки державна виконавча служба не приймає від нього цих коштів.

    Судом установлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь          ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі 500 грн. щомісячно до досягнення неповнолітньою дитиною повноліття, починаючи з 07.04.2008 року.

21.04.2010 року ОСОБА_3 листом Другого відділу  державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції був повідомлений про наявність у нього заборгованості по аліментах станом на 07.04.2010 року в розмірі 9000 грн.

07.04.2010 року постановою Другого відділу  державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження, виконавчий лист за №2-3096, виданий 18.04.2008  року, направлено в Золочівський професійний ліцей, де працює         ОСОБА_3, для подальшого стягнення аліментів із заробітної плати.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна  скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до положень ч.1 ст. 196 СК України, ст. 74 ЗУ  “Про виконавче провадження” при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Право стягувача на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів виникає з часу повідомлення державним виконавцем про наявність заборгованості по аліментах та про строк її погашення, та з цієї ж дати проводиться нарахування пені за кожен день прострочення виплати заборгованості до її повного погашення.

Відповідно до вимог ст.303,ч.1 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи із установлених судом обставин і наведених вимог закону, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги        ОСОБА_1 і скасування рішення суду в частині визначення розміру пені за прострочення сплати аліментів, оскільки вона зверталась до суду з позовом про стягнення пені від суми заборгованості з аліментів за період з 7.05.2008 року по 7.01.2010 року і будь-яких доказів про наявність вини відповідача в несплаті цієї заборгованості та про те, що відповідач був повідомлений державним виконавцем про розмір і наявність у нього заборгованості за цей період вона не подала, у зв’язку з чим її вимоги про збільшення розміру визначеної судом пені є безпідставними.

За положеннями ст.ст.79,ч.3,п.2; 84,ч.1 ЦПК України до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, а не представника сторони, який приймає участь у справі на підставі довіреності, що ґрунтувалась на усному безоплатному договорі.

У зв’язку з чим колегія вважає мотивованим висновок суду про безпідставність вимог позивачки про відшкодування їй витрат на правову допомогу, оскільки її представник ОСОБА_2, хоч і долучив до справи квитанцію про сплату позивачкою гонорару в сумі 2000 грн. за правову допомогу, однак приймав  участь у справі на підставі довіреності, що ґрунтувалась на усному безоплатному договорі.

Виходячи з наведеного, колегія не знаходить підстав для скасування рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1, поданої її представником ОСОБА_2

 Керуючись ст.ст. 303,ч.1; 307,ч.1,п.1; 308; 314; 315; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий-підпис

Судді — два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Тернопільської області                         Л.Д.Жолудько