Справа №22ц-7706/10 Суддя першої інстанції Чаус Л.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Петровській О.С.,
з участю представника відповідача Репченка Д.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 липня 2010 р., ухвалене за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства ,,Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль") про визнання недійсними договорів кредиту і застави,
В С Т А Н О В И Л А :
27 травня 2010 р. ОСОБА_3 подала в суд позов до ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів кредиту і застави.
Зазначала, що 10 квітня 2007 р. між нею та відповідачем укладено кредитний договір, за яким банк надав їй 25000 доларів США споживчого кредиту під 13,5% річних, строком на 60 місяців.
Для забезпечення виконання вказаного кредитного договору в той же день між позивачкою і ПАТ ,,Райффайзен Банк Аваль" був укладений договір застави товарів в обігу, за умовами якого вона передала в заставу належне їй на праві власності майно (товари в обороті, вказані в описі від 29 березня 2007р.), яке знаходиться на складі заставодавця в АДРЕСА_1, вартістю 12000 доларів США.
Посилаючись на те, що вказані договори не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки укладені в іноземній валюті та не містять всіх необхідних істотних умов договору, позивачка просила визнати недійсними як кредитний договір, так і договір застави.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 липня 2010 р. у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення її вимог.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання спірних договорів недійсними, оскільки під час їх підписання позивачка була ознайомлена з їх умовами та наслідками.
Так, в указаних договорах сторони письмово виконали вимоги статей 1048-1052, 1054 ЦК України та Закону України ,,Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. (з наступними змінами) щодо визначення істотних умов правочину.
Зокрема, досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети; суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способу забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткової ставки; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Зазначені договори були укладені в письмовій формі та нотаріально посвідчені. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
В той же час, саме по собі надання кредиту в іноземній валюті теж не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки чинним законодавством України такої заборони не встановлено.
Так, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, але при цьому не встановлено якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Основним законодавчим актом, який регулює такі правовідносини є Декрет Кабінету Міністрів України ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. (далі - Декрет КМУ) (з наступними змінами).
Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України ,,Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами (далі – Закон) встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно ст. 5 указаного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі, здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Отже, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті є наявність у нього генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
При видачі позивачці кредиту в доларах США відповідач мав усі необхідні на той час дозволи. Зокрема: Банківську ліцензію №10, видану Національним банком України 27 березня 1992 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону; Письмовий дозвіл Національного банку України №10-5 від 27 березня 1992 р., на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 названого Закону; Додаток до дозволу Національного банку України №10-5 від 27 березня 1992 р., з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Посилання позивачки на порушення відповідачем положень Закону України ,,Про захист прав споживачів” правильно не був взятий до уваги місцевим судом, оскільки перед укладенням кредитного договору ОСОБА_3 були роз’яснені можливі валютні ризики, вона мала можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенні до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміка зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, ніщо не перешкоджало позивачці отримати кредит у національній валюті.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 липня 2010 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: