Справа № 22ц – 4093/2010р. Головуючий в 1 інстанції :
Ратушна В.О.
Доповідач : Бездрабко В.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 року липня місяця 29 дня колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого : Кузнєцової О.А.
Суддів : Полікарпової О.М.
Бездрабко В.О.
при секретарі : Кримцевій І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Херсона від 01 червня 2010 року про забезпечення позову та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу суду від 12 квітня 2010 року про забезпечення позову
у справі за позовом
ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно, визнання договорів недійсними,
в с т а н о в и л а :
В лютому 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно та визнання договорів недійсними.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Херсона від 12 квітня 2010 року вжиті заходи по забезпеченню позову, відповідно до яких заборонено здійснювати будь-які дії спрямовані на відчуження автомобілю НОМЕР_1, а також передання його в заставу та оренду.
Заборонено здійснювати будь-які дії спрямовані на відчудження житлового АДРЕСА_1 на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3.
Ухвалою суду від 01 червня 2010 року накладено арешт на весь товар, що знаходиться у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований за адресою : АДРЕСА_2, шляхом його опису.
Не погоджуючись з ухвалами суду, ОСОБА_3, ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких просять ухвали суду скасувати як незаконні, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, осіб, які з»явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Згідно ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Види забезпечення позову, як зазначено в ч.3 ст. 152 ЦПК України, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв»язку між незастосуванням конкретного виду забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві та наслідком у вигляді неможливості вподальшому виконати рішення суду.
З наданих суду апеляційної інстанції матеріалів вбачається, що відповідно до рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 22 червня 2007 року був проведений розподіл майна подружжя, згідно з яким за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 визнано право власності за кожним на Ѕ частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1». Дане рішення свідчить, що станом на 2007 рік як на підставу позову ОСОБА_3 посилалася на формальний характер шлюбу, укладеного між нею та ОСОБА_6
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 05 лютого 2009 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має врахувати, що вжитті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв»язку із застосуванням відповідних заходів.
Вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь товар, який знаходиться у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», суд не врахував, що частина магазина перебуває у власності ОСОБА_3, яка здійснює у ньому підприємницьку діяльність; не визначився з переліком товару, відносно якого ОСОБА_6 заявив позовну вимогу щодо його витребування; не з»ясував круг осіб, права яких можуть бути порушенні внаслідок застосування вказаних забезпечувальних заходів.
Так, з договорів оренди від 01 січня – 01 липня 2010 року вбачається, що частина приміщення магазину орендована приватним підприємцем ОСОБА_4, яка також здійснює у ньому свою підприємницьку діяльність.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вжитті судом заходи забезпечення позову фактично перешкоджають здійсненню підприємницької діяльності іншим, крім позивача, особам, а тому доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 колегія суддів визнає обґрунтованими, з приводу чого ухвала суду від 01 червня 2010 року підлягає скасуванню.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку в садівничому товаристві «Будівельник-3» за договором дарування від 04 грудня 2008 року.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 липня 2009 року за ОСОБА_3 визнано право власності в порядку ст.331 ч.2 ЦК України на жилий будинок у садівничому товаристві.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 10 лютого 2010 року за ОСОБА_5 визнано право власності на вказаний будинок.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 березня 2007 року ОСОБА_3 придбаний автомобіль марки SSANG YONG KYRON. Придбання транспортного засобу здійснено за кредитні кошти, отриманні за договором про надання споживчого кредиту від 23 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк».
За договором купівлі-продажу від 06 лютого 2010 року ОСОБА_5 придбав спірний автомобіль та зареєстрував його в органах ДАЇ.
Підставою для постановлення ухвали від 12 квітня 2010 року про накладення арешту на автомобіль та будинок у садовому товаристві була заява ОСОБА_6 про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив заборонити відчуження зазначеного майна. При цьому, в обґрунтування своїх вимог всупереч положень ч.1 ст.151 ЦПК України не зазначив причини та підстави, з якими він пов»язує необхідність забезпечення позову у вказаний спосіб (а.с.27-29).
В ухвалі суду від 12.04.2010 року також не наведено обґрунтування та мотиви, з якими суд пов»язує застосування саме вказаного виду забезпечення позову, як того вимагає ч.5 ст.153 ЦПК України та п. 7 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду є передчасним і таким, що не відповідає вимогам законодавства. При цьому, колегія суддів погоджується з посиланнями ОСОБА_5 про те, що обраний спосіб забезпечення позову може вплинути на його права власності, як добросовісного набувача майна.
Тому ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову у задоволенні заяв ОСОБА_6 про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвали Дніпровського районного суду м.Херсона від 01 червня 2010 року та 12 квітня 2010 року скасувати.
У задоволенні заяв ОСОБА_6 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на товар у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1»; житловий АДРЕСА_1 на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області; автомобілю НОМЕР_2 - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Головуючий :
Судді :