Справа № 22ц – 3539/2010р. Головуючий в 1 інстанції :
Слюсаренко О.В.
Категорія 37 Доповідач : Бездрабко В.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 року липня 22 дня колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого : Кузнєцової О.А.
Суддів : Бауль Н.М.
Бездрабко В.О.
при секретарі : Ляшенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 11 травня 2010 року
у справі за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, друга Херсонська державна нотаріальна контора про поновлення пропущеного строку на прийняття спадщини, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна, поділ його в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а :
В березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, пославшись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його матір – ОСОБА_7, після смерті якої залишилося спадкове майно у вигляді Ѕ частини АДРЕСА_1. Спадкоємцями померлої були він, його батько ОСОБА_8 та брат - відповідач у справі ОСОБА_4.
Вважає, що він фактично прийняв спадщину, оскільки на день смерті проживав з матір»ю у зазначеному будинку. При цьому 16 червня 1992 року звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини з пропуском встановленого строку у зв»язку з хворобою.
22 червня 2004 року його батько ОСОБА_8 внаслідок тиску та погроз з боку відповідача уклав договір дарування усього будинку на користь останнього.
ОСОБА_3 просив поновити йому пропущений строк на прийняття спадщини після померлої матері, визнати договір дарування від 22 червня 2004 року недійсним, визнати за ним право власності на Ѕ частину домоволодіння, провести реальний розподіл домоволодіння та виділити йому в натурі Ѕ частину, визначити порядок користування земельною ділянкою площею 0,06га згідно долям у праві власності.
Справа судами слухалася двічі.
Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 11 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд. Зокрема зазначив, що на час укладення договору дарування від 22.06.2004 року його батько не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Заслухавши доповідача, осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 жовтня1991 року померла ОСОБА_7, спадкоємцями якої були її чоловік –ОСОБА_8, сини – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та донька ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3
Відповідно до ст.549, ч.1 ст.550 ЦК України, в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо поновлення йому строку на прийняття спадщини після померлої матері, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що позивач в заяві на адресу 2 Херсонської державної нотаріальної контори зазначив, що спадщину станом на 16.06.1992 року не прийняв (а.с.21). При цьому, суд також врахував пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не проживав в АДРЕСА_1. Даний факт також знайшло свого підтвердження з огляду на виданий позивачу ордер на жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу від 29.07.1991р., домової книги про реєстрацію громадян, які мешкають в вказаному будинку (а.с.45-51).
Матеріали справи не містять даних про хворобливий стан позивача та його інвалідність на час відкриття спадщини, які заважали йому прийняти спадщину.
Як вбачається з свідоцтва про право власності на будинок від 22 червня 1993 року ОСОБА_8 належав житловий будинок АДРЕСА_1 який він відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 22 червня 2004 року подарував відповідачу ОСОБА_4 (а.с.97, 115).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер.
Відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, суд виходив з того, що позивач не надав жодного доказу того, що оспорювальний договір був укладений ОСОБА_8 під впливом насильства з боку відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 на час укладення договору не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дані підстави визнання договору недійсним в порядку ст.225 ЦК України позивачем не заявлялися.
Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивач не довів факту вчинення правочину внаслідок застосування до дарувальника фізичного чи психічного тиску зі сторони відповідача. При цьому, посилання апелянта на неприязні стосунки з ОСОБА_4, як на підставу задоволення позову, колегія суддів до уваги не приймає.
Також колегія суддів визнає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача права на обов»язкову долю у спадщині після померлої матері, оскільки згідно положень цивільного законодавства питання про право на обов»язкову частку у спадщині може бути вирішено лише у випадку наявності заповіту, який померлою ОСОБА_7 не складався.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки судом зібраних у справі доказів та невідповідність покладених в основу рішення висновків суду фактичним обставинам справи позбавлені правового обґрунтування і не були підтвердженні при розгляді справи апеляційним судом.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування рішення суду не встановлено. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, тому підстав для задоволення скарги не вбачається.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 11 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий :
Судді :