Справа №  1319/3380/2012                                                  Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.  

Провадження №  22-ц/783/1128/13                                         Доповідач в 2-й інстанції:   Цяцяк  Р.  П.  

Категорія: 20

                                                            У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року     колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – судді Цяцяка Р.П.,  

суддів  Зверхановської Л.Д.  і  Бойко С.М.,  

при секретарі  Служалі А.Ю.,

за участю відповідача ОСОБА_1 і його представника – адвоката Юхименко Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Організація торговельно-виробничих процесів у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» і Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання договору недійсним та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи: Організація торговельно-виробничих процесів у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарх», ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання договору недійсним та визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просили суд поновити їм строк звернення до суду з даним позовом та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.11.1999 року, відповідно до якого ОСОБА_7 , як продавець, продала, а ОСОБА_1 , як покупець, купив нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 (в подальшому – „спірне нежитлове приміщення”), а також визнати за ними право власності на спірне нежитлове приміщення. Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що 25.04.2005 року ними згідно договору купівлі-продажу було придбано у ОТВП «Ярмарх» спірне нежитлове приміщення, однак через деякий час відповідач повідомив їм про свої права на це приміщення, мотивуючи це тим, що між ним та ОСОБА_7 , як власником, 04.11.1999 року було укладено договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 року визнано договір купівлі-продажу від 04.11.1999 року дійсним, а договір від 25.04.2005 року - недійсним. Рішенням Верховного Суду України від 22.02.2012 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 року в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу від 04.11.1999 року скасовано і ухвалено у позові ОСОБА_1 про визнання згаданого договору дійсним відмовити. Постановою Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області від 25.10.2008 року порушено кримінальну справу № 143-2120 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 та ч. З ст. 358 КК України, за фактом вчинення невстановленими особами підробки та використання завідомо підробленого документу - договору від 04.11.1999 року купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, по якій позивачі визнані потерпілими. Висновками експертиз встановлено, що підпис в договорі купівлі-продажу від 04.11.1999 року здійснено не ОСОБА_7 , а іншою особою, а також те, що відбиток печатки ТОВ «Ярмах» не відповідає відбитку печатки на час укладення договору купівлі-продажу, а виготовлений значно пізніше (а.с. 2-3).

У червні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому також просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.11.1999 року, покликаючись на ті ж обставини, що і позивачі за вище згаданим позовом. Крім цього, зазначав, що станом на 04.11.1999 року право власності на спірні нежитлові приміщення за ОТВП «Ярмарх» не було оформлено, а відтак вважає, що 04.11.1999 року ОСОБА_7 не могла продати це приміщення ОСОБА_1 , оскільки не мала на нього права власності. Зазначав, що ОСОБА_7 ніколи не була власником цього приміщення, як це зазначено в договорі купівлі-продажу від 04.11.1999 року, а тільки директором, яка не уповноважена була на відчуження жодного майна без згоди зборів учасників. Жодної оплати на рахунки ОТВП у формі ТОВ «Ярмах», як плати за договором купівлі-продажу від 04.11.1999 року, не надходило, а спірне приміщення по акту ОСОБА_1 не передавалося. Зазначав, що він є співзасновником ОТВП ТОВ «Ярмарх», однак вже тривалий час не підтримує ділових стосунків з іншими співзасновниками, а тому про судові справи та прийняті рішення він не знав і дізнався про наведені обставини по справі лише тепер - з позовної заяви ОСОБА_2 , поданої до Сихівського районного суду м. Львова 21.03.2012 року (а.с. 102-104).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.07.2012 року справи за вище згаданими позовами було об`єднано в одне провадження (а.с. 120).  

Оскаржуваним рішенням у задоволенні вище згаданих позовів відмовлено (а.с. 206-209).

Дане рішення оскаржив позивач ОСОБА_2 .

Апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з`ясуванння судом обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Стверджує, що позивачі про факт підробки підпису і печатки на договорі купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 04.11.1999 року взнали лише після того, як ознайомились з висновками експертиз, що були проведеними під час досудового слідства по кримінальній справі порушеній по факту вчинення невстановленими особами підробки і використання завідомо підробленого документу, що стало можливим лише після визнання їх потерпілими по даній кримінальній справі постановою від 02.10.2009 року, а відтак вважає, що позивачами не пропущено трьохрічний строк позовної давності (а.с. 213-215).

В судовому засіданні 04 лютого 2013 року апелянт (позивач) ОСОБА_2 і його представник, адвокат Жак Н.Т., дали свої пояснення на підтримання доводів апеляційної скарги (а.с. 226). В подальшому, будучи належним чином повідомленими про час і місце продовження апеляційного розгляду справи (а.с. 227), в судове засідання не з`явилися: апелянт ОСОБА_2 без подачі до суду будь-яких пояснень причин його неявки, а його представник – подавши до канцелярії суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з її участю у іншій судовій справі. За вище наведених обставин колегія суддів визнала за можливе завершувати апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта і його представника – на підставі наявних у справі даних і доказів.   

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і його представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідача і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Свою позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладеного 04.11.1999 року між ОСОБА_7 (як продавцем) і ОСОБА_1 (як покупцем), позивачі (які не були стороною цього правочину) обгрунтовували посиланням (зокрема) на ст.ст. 215 і 216 ЦК України.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” міститься роз`яснення про те, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спірне нежитлове приміщення було куплено по Договору купівлі-продажу будівлі від 25.04.2005 року у Організація торговельно-виробничих процесів у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» (а.с. 9), який рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року (залишеним у цій частині без змін ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року та рішенням Верховного Суду України від 22 лютого 2012 року) визнано недійсним (а.с. 53-58, 186-189).

За вище наведених обставин у позивачів відсутні правові підстави для заявлення вимоги про визнання недійсним вище згаданого договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 04.11.1999 року, стороною якого вони не були.  

Крім цього, ст. 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі – не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Зі змісту ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з порушенням вимог закону, не поширюються загальні положення недійсності угод, крім наслідку визнання такої угоди недійсною.

Такі наслідки не можуть бути застосовані і у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка не була стороною угоди.

Таким чином, право позивачів (навіть за наявності такого), які не були стороною оспорюваного договору, в результаті визнання цього договору недійсним у будь-якому випадку відновлене не буде, оскільки результатом такого визнання відчужене за договором майно має бути повернуто його відчужувачу (у даному випадку – ТзОВ „Ярмарх”), а не позивачам.

Позивачі по даній справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були відповідачами по іншій справі: за позовом ОСОБА_1 до них та інших про визнання недійсним вище згаданого Договору купівлі-продажу будівлі від 25.04.2005 року, який згаданим вже рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року було визнано недійсним (а.с. 53-58, 186-189), в ході розгляду якої було проведено повторну судово-почеркознавчу експертизу, згідно Висновку якої від 17 листопада 2006 року підпис від імені ОСОБА_7 в договорі купівлі-продажу від 04.11.1999 року виконано не самою ОСОБА_7 , а іншою особою з наслідуванням її підпису (а.с. 11-14).

За наведених обставин доводи апеляційної скарги стосовно неврахування судом першої інстанції поважності причин пропуску позивачами строку звернення до суду з даним позовом також до уваги прийматись не можуть.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити та залишити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 вересня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

                    Головуючий:

                    Судді: