Справа № 1319/9774/12 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11/783/401/13 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю прокурора - ОСОБА_5

захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7

потерпілої - ОСОБА_8

засудженого - ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційні скарги засудженого ОСОБА_9 та в його інтересах захисника ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 січня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

цим вироком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Улан-Уде, РФ, росіянина, громадянина України, працюючого в Адвокатському об`єднанні «Паритет» юристом за контрактом, не одруженого, такого, що не має судимостей, проживаючого в АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у вигляді дев`яти років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_9 тримання під вартою залишено без змін до вступу вироку в законну силу.

Строк відбуття покарання постановлено рахувати з 04.08.2012 року.

Цивільний позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_10 50 000 грн. моральної шкоди та 2 839,60 грн. майнової шкоди.

Вирішено питання стосовно речових доказів.

Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь НДЕКЦ ГУМВСУ у Львівській області 9 551,52 грн. за проведення судових експертиз.

За вироком суду ОСОБА_9 , 03 серпня 2012 року, біля 23.10 год., знаходячись навпроти будинку АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вчинив вбивство ОСОБА_11 , тобто, умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, яке виразилось у тому, що він, зустрівшись із ОСОБА_11 в зазначеному місці, на грунті ревнощів, мисливським ножем, який не є холодною зброєю, і який він мав з собою в сумці, спричинив останньому проникаюче колото-різане поранення живота з ушкодженням аорти, котре супроводжувалось масивною кровотечею та призвело до гострого знекровлення організму, яке згідно з висновком судово-медичної експертизи №77/12 від 23.08.2012 року стало причиною смерті потерпілого, тобто вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України.

ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду від 23.01.2013 року скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Свої вимоги мотивує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає винесений вирок незаконним і необгрунтованим.

Вказує, що ОСОБА_12 , маючи на меті спричинення ножових поранень ОСОБА_13 сам наткнувся на гостний кінчик леза ножа останнього, внаслідок чого лезо ножа ввійшло в тіло Кумського. Про наявність рани в тілі ОСОБА_12 , яка могла би призвести до фатального наслідку, ОСОБА_13 не здогадувався, а наміру нанести будь-яке, в тому числі і тяжке тілесне ушкодження, - у нього не було. Поранення ОСОБА_12 отримане через його поступливі рухи, в напрямку Власенка, незважаючи на демонстрацію ножа останнім.

На думку апелянта не були належним чином з`ясовані обставини, які мають істотне значення для кримінальної справи, зокрема суд не допитав єдиного очевидця ОСОБА_14 , яка була допитана в якості свідка під час досудового слідства.

Вважає, що тільки в залі суду вона могла б неупереджено дати свої пояснення.

Вказує на те, що експерт ОСОБА_15 не може достовірно сказати про те, чи лезо клинка ввійшло в м`які частини тіла потерпілого через зусилля ОСОБА_9 , чи це сталося через поступальний рух ОСОБА_12 , який через рух вперед наткнувся на лезо ножа, якого ОСОБА_13 демострував ОСОБА_12 , маючи на меті його відлякати, хоч і не може цього заперечити чи виключити.

Зазначає те, що докази, що містять лише припущення, не перевірені і не підтверджені даними матеріалів справи, на підставі ст.62 Конституції України, не можуть вважатися придатними для встановлення фактичних обставин подій, наявності в діях особи складу злочину.

Єдиною і обов`язковою, і до цього часу недоказаною, кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України стосовно ОСОБА_9 є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб`єкта злочину, вбивство може бути умисним і необережним.

Не є протиправним позбавленням життя іншої особи - за наявності обставин, що виключають злочинність діяння.

Вказує на те, що судом першої інстанції так і не було здобуто доказів того, що у ОСОБА_9 був умисел саме на посягання на життя іншої особи, оскільки як під час досудового слідства, так і в залі суду, було встановлено те, що поранення Власенком Кумського сталося внаслідок необережних дій підсуднього, який тримав свого ножа, відлякуючи ним ОСОБА_12 , однак не врахував поступальних рухів потерпілого і вчасно не забрав ножа споперед Кумського, незважаючи на те, що у ОСОБА_12 в руках також був ніж.

Вважає, що питання про умисел, чи його відсутність, суду слід було вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема врахувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранення, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення ОСОБА_13 до наслідків своїх дій.

Вважає, що суд мотивував своє рішення виключно скоєнням особливо тяжкого злочину, за яким обвинувачується ОСОБА_9 , незважаючи на те, що ніким і ніде не доведено вчинення ним цього злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Суд жодним чином не прийняв до уваги наведені ним аргументи, не аналізуючи їх, беззаперечно погодившись з наведеними слідчим, надуманими висновками.

Таким чином, на думку апелянта органи досудового розслідування припустилися істотної неповноти дослідження обставин події, яке не було усунуто під час судового розгляду.

Вважає, що в судовому слуханні має бути проведено ряд слідчих дій: допит єдиного очевидця ОСОБА_16 , огляд мобільного телефону ОСОБА_9 і дослідення його телефонних дзвінків та повідомлень СМС за 3-є серпня 2012 року.

Апеляційну скаргу подав також засуджений ОСОБА_9 в якій просить відновити судове слідство по справі, вирок суду від 23.01.2013 скасувати, постановити новий вирок, яким його оправдати, в цивільному позові ОСОБА_10 відмовити.

Вирок суду вважає незаконним і необгрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт не погоджується з висновками суду стосовно того, що в ході судового слідства було повністю доведено те, що перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння він вчинив умисне вбивство ОСОБА_11 на грунті ревнощів до ОСОБА_17 .

Вважає, що суд невмотивовано і безпідставно відхилив всі докази його невунуватості і некритично поставився до суперечень в показах ОСОБА_17 , а низка доказів, які спростовують покази останньої і підтверджують його невинуватість, були проігноровані або не досліджені ні в ході досудового, ні в ході судового слідства.

На думку апелянта покази свідка ОСОБА_17 є неправдивими і непослідовними і ними не міг бути обгрунтований обвинувальний вирок.

Зокрема апелянт вважає, суперечливими покази ОСОБА_17 стосовно частих дзвінків на її телефон від нього після 15 лютого 2012 року, на підставі який суд дійшов висновку щодо мотиву вчинення злочину - ревнощі.

На думку апелянта суд першої інстанції не повинен був брати до уваги покази свідка ОСОБА_17 , не допитавши її безпосередньо в ході судового слідства, як того вимагають положення ст. 257 КПК України, щодо безпосередності судового розгляду.

Зазначає, що суд безпідставно відмовив йому у клопотанні перевірити його останні телефонні дзвінки, що дало б можливість переконатись у тому, що він дійсно дзвонив на номер ОСОБА_17 і розмовляв з нею в той самий час, коли він за всіма обставинами був на місці події.

Зазначає, що всі інші свідки крім ОСОБА_17 , які були допитані під час судового слідства не були безпосередніми свідками обставин, за яких ОСОБА_11 отримав поранення. Всі висновки щодо подій зроблені судом на підставі показів ОСОБА_17 , які не були безпосередньо дослідженні під час судового слідства. Відповідно суд, згідно вимог ст.ст. 22,257,323 КПК України не повинен був брати їх до уваги.

Вважає, що суд посилаючись у своєму вироку на покази свідків ОСОБА_10 і судово-медичного експерта ОСОБА_15 не зазначив ту частину показів, що свідчать на його користь і підтверджують його невинуватість.

Зокрема згідно висновку судової комлексної дактилоскопічно-імунологічно-молеулярно-генетичної та холодної зброї експертизи від 19.09.2012 року було встановлено, що біологічні сліди, які виявлено на ножі, належать ОСОБА_11 що є безперечним доказом того, що ніж який був знайдений на місці події, був у нього в руках.

Крім того апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що ні в зазначеному експертному висновку, ні в показах ОСОБА_15 немає чітких та однозначних висновків щодо механізму утворення рани на тілі ОСОБА_11 .

Також він зазначає, що оскільки він знав, що ОСОБА_11 неодноразово судимий, то за всіма обставинами він мав всі підстави оцінювати ситуацію, що скалалася як таку, що загрожує його життю та здоров`ю. Він згадав про ніж, який лежав у нього в сумці від ноутбука і витягнув його з метою налякати ОСОБА_11 та зупинити його агресію щодо нього. Він тримав свого ножа перед собою в руці, яка була зігнута в лікті і притиснута до боку. При цьому він був добре освітлений вуличними ліхтарями і за всіма обставинами ОСОБА_11 повинен був бачити ніж у нього в руці. ОСОБА_11 продовжував рух в його напрямку і наткнувся на гострий кінчик леза його ножа.

Таким чином апелянт стверджує, що своє поранення ОСОБА_11 отримав не внаслідок м`язевого зусилля і руху його руки, тобто удару, а внаслідок поступового руху самого ОСОБА_11 в його напрямку.

Також зазначає, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи №77/12 від 23.08.2012 року раневий канал у тілі ОСОБА_11 проходить спереду назад, дещо знизу догори, довжиною не менше 5 см. Ззовні рана розташована на середній лінії живота на 10 см. вище пупка. Висота, на якій розташована рана на тілі ОСОБА_11 цілком відповідає положенню його руки, а довжина раневого каналу не відповідає довжині клинка його ножа, яка складає 12,5 см.

Крім того апелянт вказує, що суд безпідставно і без будь-яких пояснень відхилив покази свідка судово-медичного експерта, які свідчать про його невинуватість, а саме те, що експерт ОСОБА_15 не може достовірно сказати чи лезо його ножа ввійшло в м`які частини ОСОБА_11 внаслідок його фізичних зусиль, чи це сталося через поступовий рух самого ОСОБА_11 і він сам наткнувся на ніж, хоч і не може виключити чи заперечити останнього.

Відтак, на думку апелянта слід визнати, що він удару ножем ОСОБА_11 не завдавав і з його сторони відсутні дії, які були спрямовані на умисне позбавлення життя ОСОБА_11 .

Зазначає, що висновки суду не підтверджуються об`єктивними доказами, які є у справі. При цьому суд не взяв до уваги та не дослідив докази, які могли істотно вплинути на його висновок, а щодо суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

А тому вважає, що висновки суду грунтуються на суперечливих доказах та на припущеннях, які не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_10 подала заперечення на апеляційну скаргу в якому просить вирок суду залишити без змін.

Свої вимоги мотивує тим, що це було чітко сплановане навмисне вбивство і беручи до уваги всі докази вини підсудного та його власне зізнання у нанесенні удару, ОСОБА_13 призначена судом дуже м`яка міра покарання.

Зокрема, суб`єктивне ставлення ОСОБА_13 до своїх дій та наслідків скоєного вичерпне і доведене співробітниками УВС ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які підтвердили свої покази на попередньому слідстві, під час очної ставки з підсудним та в судовому засіданні.

Зазначає, що ОСОБА_22 і однозначно визнає нанесення удару, що свідчить про його суб`єктивне ставлення до своїх дій та їхніх наслідків і доводить його умисне, протиправне заподіяння смерті людини.

Вказує на те, що на місці затриманння ОСОБА_13 підтвердив, що ніж, який знайшли і підняли міліціонери той самий, яким ОСОБА_13 наніс удар ОСОБА_12 . ОСОБА_13 і не заперечував, що наніс удар.

Також вказує на те, що після нанесення удару ОСОБА_13 витягнув з рани ніж, спокійно повитирав лезо від крові і не озираючись на потерпілого, який впав на землю, пішов геть, що характеризує його цинічне ставлення до скоєного.

Всі міркування ОСОБА_13 про, те, що ОСОБА_12 сам наткнувся на гостре лезо з`явилася в судовому засіданні і є тільки спробою уникнути покарання.

Зазначає, що вина підсудного повністю доведена як матеріалами справи, так і зізнанням самого ОСОБА_13 , який визнав, що « ОСОБА_23 було вдарити вище».

Заслухавши доповідача, засудженого, адвоката ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтримали свої апеляції, прокурора та потерпілу ОСОБА_8 які заперечили апеляції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_6 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та дослідженими у судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Зокрема, суд першої інстанції достовірно встановив, що подія мала місце 03.08.2012 року біля 23 год. 10 хв. навпроти будинку АДРЕСА_2 .

Даний факт стверджується засудженим ОСОБА_9 , свідом ОСОБА_17 даними протоколів огляду місця події від 03.08.2012 року та від 04.08.2012 року.(а.с. 10-16, 20-27).

Крім цього судом першої інстанції також встановлено, що учасниками цих подій були засуджений ОСОБА_9 та потерпілий ОСОБА_11 .

Зокрема ОСОБА_9 на досудовому слідстві та в суді пояснив, що 03.08.2012 року він домовився по телефону про зустріч із ОСОБА_17 в районі Сихова на вул. Чукаріна біля 23 год. Коли приїхав на зустріч, то побачив ОСОБА_17 та йдучого йому на переріз ОСОБА_11 . Помітивши останнього він продовжив рух у напрямку до ОСОБА_17 . В той момент він побачив в руках ОСОБА_11 великого ножа, котрим той вимахував перед його головою та біля шиї. ОСОБА_13 , згадавши про ніж, який знаходився у його сумці для комп`ютера, витягнув цього ножа з метою налякати потерпілого. Ножа тримав поруч з собою в руці, яка була зігнутою в лікті і притисненою до боку, однак, ОСОБА_11 , не припиняючи свого руху, наближаючись впритул, продовжував погрожувати йому розмахуванням своїм ножем. Такі дії останнього ОСОБА_9 сприйняв реально, як мету нанесення небезпечних для його життя тілесних ушкоджень або навіть позбавлення життя. ОСОБА_9 вважає, що удару ножем ОСОБА_11 він не завдавав, а ОСОБА_11 , підійшовши до нього впритул сам наткнувся на гострий кінець лежа ножа, внаслідок чого лезо ножа ввійшло в тіло потерпілого.

Під час затримання працівниками міліції ОСОБА_9 , він вказав, що ніж, який знайшли та підняли працівники міліції, це той самий ніж, яким він незадовго до цього наніс удар ОСОБА_11 .

Такі його пояснення стосовно часу, місця вчинення вбивства ОСОБА_11 та знаряддя вчинення злочину суд першої інстанції вірно поклав в основу вироку, оскільки вони узгоджуються із іншими доказами у справі та ніким не оспорюються.

Фактично ОСОБА_9 на досудовому слідстві, в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі, підтвердивши фактичні обставини справи, заперечив свій умисел на вбивство ОСОБА_11 .

Колегія суддів вважає, що показання ОСОБА_9 в частині заперечення умислу на вбивство ОСОБА_11 , суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, та критично їх оцінив, оскільки такі носять неправдивий характер та спростовуються доказами у справі, які суд перевірив судовому засіданні. Відповідно і його та захисника доводи в апеляціях стосовно цього є безпідставними.

Зокрема свідок ОСОБА_17 у показах даних на досудовому слідстві, які перевірялись в судовому засіданні пояснила, що вона очевидцем безпосереднього моменту нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 не була, оскільки в той час відлучилась за собакою, яка втекла в сквер; коли повернулась до місця події, то ОСОБА_11 лежав на газоні, тримаючись руками за живіт, а ОСОБА_9 ішов в протилежному напрямку до пр. Червоної Калини; побачивши її крикнув: «мразь, іди сюди і ти получиш»; вона на це не відреагувала, оскільки відразу не зрозуміла про що йдеться, лише коли побачила, що потерпілий весь в крові, зрозуміла, що ОСОБА_9 наніс поранення ОСОБА_11 . Вона відразу викликала міліцію та швидку допомогу.

Дані позання ОСОБА_17 повністю підтвердила і при проведенні ставки віч-на-віч з ОСОБА_9 (а.с. 167-171).

Суд першої інстанції, оцінюючи показання ОСОБА_17 , дані на досудовому слідстві, прийшов до правильного переконання про те, що вони правдиво та об`єктивно відображають обставини справи є послідовними та немає підстав говорити про неупередженість свідка.

Як вбачається з матеріалів справи, суд вжив всіх можливих заходів щодо доставки ОСОБА_17 в зал судових засідань, що підтверджується повідомленнями про призначення розгляду справи, постановою про привід в судове засідання, однак цього не було зроблено з об`єктивних причин.

А тому, доводи апелянтів про те, що суд не допитав у судовому засідання ОСОБА_17 , хоча тільки в залі суду вона могла б неупереджено дати свої пояснення, та чим позбавив ОСОБА_9 наданого права задавати запитання не заслуговують на увагу.

Право задавати питання ОСОБА_17 ОСОБА_9 було надано на досудовому слідстві під час проведення ставки віч-на-віч і він мав можливість його реалізувати.

Крім цього, вирішуючи питання про можливість закінчити розгляд даної справи без свідка ОСОБА_17 , суд з`ясовував думку учасників процесу, де ОСОБА_9 погодився закінчити розгляд даної справи без свідка ОСОБА_17 (Т-2; а.с.262)

Як вбачається з показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 на досудовому слідстві та при проведення ставки віч-на-віч із ОСОБА_9 вони пояснили, що ОСОБА_9 при затриманні, дізнавшись, що ОСОБА_11 живий і знаходиться в лікарні із жалем сказав: «Треба було вище його вдарити ножем та забити, бо він погана людина - «Баклан».

Свої покази на досудовому слідстві свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_24 підтвердили і в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Крім цього із показань ОСОБА_9 даних під час проведення очної ставки між ним та ОСОБА_17 та які він підтвердив і у судовому засідання вбачається, що відчувши, що клинок його ножа увійшов в тіло ОСОБА_11 він одразу витягнув його із тіла ОСОБА_11 і пішов з місця події, оскільки біля останнього залишалась ОСОБА_25 , яка і повинна була викликати швидку допомогу. Після цього він витер ніж від крові.

Суд першої інстанції вірно визнав показання ОСОБА_9 непереконливими про те, що той не мав наміру умисно наносити ОСОБА_11 ножового поранення, а лише виставив вперед руку, в якій знаходився ніж з метою налякати потерпілого, однак, останній, продовжуючи свої поступальні рухи вперед, сам наткнувся на лезо ножа.

Доводи апелянтів в апеляційних скаргах в тій частині колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на доказах у справі.

ОСОБА_9 , ідучи на зустріч із ОСОБА_17 , взяв із собою ножа, а, зустрівши першим потерпілого ОСОБА_11 , знаючи, що той проживає зі ОСОБА_17 , при цьому, ставлячись до цього негативно, наніс тому удару ножем в життєво важливий орган - в область черевної порожнини. Далі, холоднокровно витер ніж від крові та залишив потерпілого помирати. Все це, а також його ставлення до наслідків під час затримання, говорить про наявність у нього умислу на вбивство потерпілого.

Суд першої інстанції вірно вказав у вироку, що ОСОБА_9 , тримаючи в руці виставлений вперед гострий мисливський ніж, спрямував його в сторону потерпілого - в область черевної порожнини, яка є життєво-важливим органом людини, та наніс колото-різане поранення, яке стало причиною настання тяжких наслідків. Після заподіяння ножового поранення винний не надав необхідної допомоги потерпілому, який впав на газон, а розвернувся і спокійно пішов у протилежному напрямку; при цьому, пригрозив і свідку ОСОБА_17 , сказавши: «мразь, іди сюди і ти получиш»; після події, в присутності працівників міліції висловився про жаль, що не вбив останнього, а лише поранив. Таке ставлення ОСОБА_9 до наслідків своїх дій свідчить про його умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Крім цього, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що дії ОСОБА_11 , який ніби-то розмахував перед ним кухонним ножем, носили щодо нього реальну загрозу життю і здоров`ю, то такі також не заслуговують на увагу, оскільки за обставин справи відсутні об`єктивні дані, які б свідчили, що ОСОБА_9 перебував у стані необхідної оборони. Відтак не вбачається правових підстав для кваліфікації дій ОСОБА_9 за ст.36 КК України; його дії не носили характеру захисту охоронюваних законом його прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_11 , за відсутності таких. Як пояснив сам ОСОБА_9 ОСОБА_11 йому не погрожував, а лише розмахував перед ним ножем, словесних загроз також не висловлював.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на доказах у справі, а тому доводи апелянтів в цій частині є безпідставними.

Покликання апелянтів на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що експерт ОСОБА_15 , котра проводила судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_11 , не змогла заперечити пояснення ОСОБА_9 про механізм отримання поранення потерпілим, який виключає його умисел на вбивство потерпілого, не заслуговують уваги, оскільки такі його пояснення були предметом дослідження в суді першої інстанції, де суд у вироку не надав віри таким поясненням, оскільки вони повністю спростовані доказами у справі. Зокрема, показами свідків, експерта, протоколами слідчих дій, яким суд дав належну оцінку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вина ОСОБА_9 повністю доведена, а доводи апелянта про недоведеність його вини у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_26 є необгрунтованими та не заслуговують на увагу.

Судом першої інстанції враховано вимоги п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року стосовно того, що питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненного діяння, зокрема враховано спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію поранення, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначального значення надано субєктивному ставленню підсудного до своїх дій та їх наслідків.

Здійснюючи кваліфікацію, суд першої інстанції прийшов до правильного переконання про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України, оскільки останній вчинив вбивство ОСОБА_11 , тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Призначаючи покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується.

Обставин, що пом`якшують покарання суд не встановив.

До обставин, що обтяжують покарання суд першої інстанції відніс вчинення злочину в стані алкогольного спяніння.

Дане покарання, на думку колегії, відповідає вимогам ст. 65 КК України та буде необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23.01.2013 року відносно ОСОБА_9 - залишити без змін, а апеляції засудженого ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Головуючий:

Судді: