УКРАЇНА

Справа № 2а-278/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    29 жовтня 2010 року суддя Царичанського районного суду Дніпропетровської області

Тарабан Є.О. розглянувши у скороченому провадженні в сел. Царичанка Дніпропетровської області адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області (УПФУ), посилаючись наступні обставини:

- вона народилася 9 лютого 1940 року і відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй надано статус дитини війни;

- статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, зокрема дітям війни встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком;

- вказана соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно, починаючи з 1 січня 2006 року;

- протягом 2006-2007 років така допомога їй (ОСОБА_2.) не виплачувалася взагалі, а з 1 січня 2008 року виплачується лише частково;

- її (позивача в даній справі) неодноразові звернення щодо виплати соціальної допомоги в повному обсязі, позитивного результату не дали, тому вона звернулася із даним позовом, в якому просила:

1. визнати бездіяльність УПФУ щодо не нарахування та не виплати їй вказаного вище підвищення до пенсії за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з 1 січня 2009 року по дату винесення судового рішення на 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною;

2. зобов’язати УПФУ провести нарахування та виплату їй підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з 1 січня 2009 року по дату винесення судового рішення на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

28 жовтня 2010 року на адресу суду надійшли письмові заперечення відповідача, в яких викладене прохання про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування невизнання адміністративного позову представник відповідача у письмових запереченнях посилається на наступні обставини:

- позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки діючим законодавством (ч. 2 ст. 99 КАС України) встановлено 6-місячний строк позовної давності, а позивачем заявлені позовні вимоги за період, який перевищує 3 роки;

- ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлено у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Однак, ч. 3 тієї ж ст. 28 того ж Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до того ж Закону. Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів трудових пенсій» від 15 квітня 2003 року № 544 також встановлено мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком, а саме у розмірі 50 грн. Саме таке підвищення до пенсії і виплачується позивачу в даній справі з 1 січня 2008 року;

- Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була призупинена;

- відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет.

Вивчивши надані сторонами докази, даючи їм оцінку у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Позивачу в даній справі у встановленому порядку надано статус дитини війни, що підтверджується відповідною тимчасовою довідкою, виданою місцевим органом соціального захисту населення (а. с. 6).

Позивач в даній справі є пенсіонером за віком, що не оспорюються відповідачем.

Нормами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що діти війни мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме – у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в наступних розмірах: з 1 січня – 380 грн., з1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено в наступних розмірах: з 1 січня – 470 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.

Статтею 54 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто 498 грн., а з 1 листопада – 573 грн.

Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2010 року встановленому прожитковий мінімум 695 грн., з 1 квітня 2010 року – 706 грн.

На думку суду, УПФУ повинно було призначити та виплачувати позивачу в даній справі підвищення до пенсії у розмірі 30% саме зазначених вище розмірів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача стосовно того, що відповідно до норм ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, як розрахункова величина, застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим Законом, і до такої категорії громадян, як «діти війни», не застосовуються. До такого висновку суд приходить з наступних обставин. Нормами ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку суду, не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для обрахування пенсій та доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого в Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Нормами п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено, а відповідно до норм ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачувалися особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Позивач в даній справі не є інвалідом, а тому не нарахування та невиплата позивачу в даній справі УПФУ підвищення до пенсії є правомірним і позивач за цей період бездіяльності відповідача не просить визнати неправомірною.

Однак, рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнано неконституційними, тобто було відновлено дію ст. 6 Закону. Отже, на думку суду, починаючи з 9 липня 2007 року, відповідач повинен був проводити нарахування відповідного підвищення пенсії позивача в даній справі та відповідно проводити виплату цього підвищення. Однак, відповідачем цього зроблено не було, тому суд вважає, що з 9 липня 2007 року бездіяльність УПФУ була неправомірною, а тому за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року позовні вимоги підлягають задоволенню.

Нормами п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення виплачується у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто неконституційними.

Отже, на думку суду, починаючи з 22 травня 2008 року, відповідач повинен був проводити нарахування відповідного підвищення пенсії позивача в даній справі та відповідно проводити виплату цього підвищення. Однак, відповідачем цього зроблено не було, тому суд вважає, що з 22 травня 2008 року бездіяльність УПФУ була неправомірною, а тому за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року позовні вимоги підлягають задоволенню.

У 2009-му та 2010-му роках будь-яких обмежень дії ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не встановлювалося, тому, на думку суду, позовні вимоги за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 1 січня 2010 року по день розгляду справи підлягають задоволенню.

Стосовно строків давності. Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2010 року при відкритті провадження у даній справі позивачу було поновлено строк давності, як пропущений з поважних причин.

Відповідно до норм п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України та його місцеві органи звільнені від сплати державного мита.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 1832 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

    Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

    Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області, яка виразилася у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з 1 січня 2009 року по 29 жовтня 2010.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області провести нарахування та виплату ОСОБА_2, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з 1 січня 2009 року по 29 жовтня 2010  року.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі до районного суду апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії даної постанови.

    Головуючий:                                 Є. О. Тарабан.