Справа №  1319/2-679/11                              Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.  

Провадження №  22-ц/1390/5598/12           Доповідач в 2-й інстанції:   Цяцяк  Р.  П.

Категорія справи: 46  

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 грудня 2012 року     колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого –судді Цяцяка Р.П.,  

суддів  Бойко С.М.  і  Струс Л.Б.,  

при секретарі  Служалі А.Ю.,

за участю ОСОБА_1 та представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і адвоката Домінас Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 , та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

10.02.2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд визнати автомобіль марки GWM Реgasus СС6481В1, 2007 року випуску, тип: легковий, колір: сірий, кузов                               № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (в подальшому –„спірний автомобіль”) спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 ; усунути перешкоди у користуванні спірним автомобілем шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надавати цей автомобіль їй у користування кожного місяця з 1 по 15 число включно поточного місяця та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що з 25 серпня 2005 року до 23 жовтня 2009 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , в цей період вони придбали в кредит спірний автомобіль, який зареєстрували на ім`я ОСОБА_1 з наданням і їй права керування цим автомобілем, про що був внесений запис в особливі відмітки свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, однак після розірвання шлюбу ОСОБА_1 одноособово користується ним. Зазначала, що частину суми вартості автомобіля, а саме –50 000 грн. на погашення заборгованості по кредиту, надав її батько, ОСОБА_3 , за договором позики від 19 січня 2009 року - по 25 000 грн. кожному із них, без відсотків і з умовою їх повернення після повної сплати кредиту, але не пізніше 01 січня 2011 року (а.с. 1).

18.03.2011 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов (позовні вимоги по якому в ході судового розгляду справи уточнювались), у якому просив суд зобов`язати ОСОБА_2 відшкодувати йому половину коштів, сплачених ним з 01 січня 2009 року до 22 грудня 2011 року в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором на придбання автомобіля, а саме –62 975 грн.; зобов`язати ОСОБА_2 сплатити йому половину коштів від тих, які необхідно сплатити для повного погашення суми заборгованості за кредитним договором станом на 22 грудня 2011 року, а саме –6 824 грн. 48 коп.; визнати за ним право власності на 1/2 частку спірного автомобіля, яка належить ОСОБА_2 на правах спільно набутого під час шлюбу майна, в рахунок зменшення вищевикладених позовних вимог на суму 31 250 грн., що становить половину вартості автомобіля на даний час, і таким чином визнати за ним одноосібне право власності на спірний автомобіль. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що на час подачі ним зустрічного позову до суду сума заборгованості по кредиту становить 25 585 грн. та стверджував, що фактично шлюбні відносини між ним і ОСОБА_2 припинені з початку січня 2009 року і з цього часу остання нехтує своїми зобов`язаннями по сплаті своєї частки кредиту. Відтак, усі зобов`язання по сплаті кредиту і утриманню автомобіля він змушений нести одноособово. Зазначав, що починаючи з 01 січня 2009 року і по даний час ним сплачено 125 950 грн. заборгованості по кредитному договору, ринкова вартість автомобіля становить 62 500 грн.

Оскаржуваним рішенням первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спірний автомобіль спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 також задоволено частково. Виділено спірний автомобіль у власність ОСОБА_1 та стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 41 413 грн. 08 коп. в якості грошової компенсації 1/2 частини спільно сплачених в рахунок погашення кредитної заборгованості коштів. Припинено право власності ОСОБА_2 на її частку в спірному автомобілі. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Свої висновки суд мотивував тим, що спірний автомобіль був придбаний під час шлюбу між сторонами спору і є спільною сумісною власністю подружжя; фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства сторони припинили з початку січня 2009 року, що стверджується матеріалами іншої цивільної справи –про розірвання шлюбу між сторонами даного спору; твердження про внесення ОСОБА_3 19.01.2009 року в рахунок погашення заборгованості по кредиту належними і допустимими доказами не підтверджено, а відтак до уваги прийматись не може; реальний поділ спірного автомобіля є неможливим і такий тривалий час перебуває у користуванні виключно ОСОБА_1 , який після розірвання шлюбу між сторонами продовжує виконувати зобов`язаня за укладеним з ним кредитним договором; за період фактичного перебування сторін в шлюбних відносинах (а саме - з 15.08.2007 року по 01.01.2009 року) сторонами було здійснено виплат по кредиту на суму 82 826 грн. 16 коп., що стверджується розрахунком ПАТ „ПриватБанк”, а відтак частка   ОСОБА_2 становитиме половину з виплачених спільно в рахунок погашення кредитної заборгованості коштів –41 413 грн. 08 коп., які й підлягають до стягнення з ОСОБА_1 в якості грошової компенсації замість частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на автомобіль; вимоги ОСОБА_2 щодо визначення порядку користування автомобілем задоволенню не підлягають, оскільки є пов`язаними та похідними від визначення права власності на об`єкт рухомого майна; вимоги ОСОБА_1 щодо поділу боргових зобов`язань за кредитним договором задоволенню не підлягають, оскільки положення ч. 4 ст. 65 СК України передбачають, що при поділі майна борги подружжя враховуються, а не діляться, а оскільки автомобіль залишається у власності ОСОБА_1 , то і боргові зобов`язання повинні залишитись за ним (а.с. 224-227).

Дане рішення оскаржили обидві сторони спору.

Апелянт ОСОБА_2 просить рішення суду в частині припинення її права власності на спірний автомобіль скасувати, а в частині стягнення з ОСОБА_1 на її користь грошової компенсації за її частку в цьому автомобілі –змінити, збільшивши розмір такої компенсації до 66 413 грн. 08 коп., покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважає невірним висновок суду про те, що фактично шлюбні відносини сторони припинили з початку січня 2009 року та стверджує, що такі було припинено лише в кінці січня 2009 року.

Вважає, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21.06.2012 року встановлено, що її батько, ОСОБА_3 , позичив 19.01.2009 року їй та ОСОБА_1 по 25 000 грн. кожному для погашення кредиту за автомобіль, а відтак 50 000 грн., внесених 19 січня 2009 року в рахунок погашення кредиту, є спільними коштами, які слід було зарахувати до загальної суми спільно сплачених коштів, розмір яких становить 132 826 грн. 16 коп. і, відповідно, 1/2 цих коштів (її частка) становить 66 413 грн. 08 коп.  

Рішення суду в частині припинення права власності ОСОБА_2 на її частку в спірному автомобілі вважає таким, що ухвалено з порушенням ч.2 ст. 365 ЦК України, якою передбачено, що суд ухвалює рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а оскільки такі гроші на депозитний рахунок не вносились, то вважає, що до виплати їй грошової компенсації за автомобіль її право власності на частку у цьому автомобілі припинено бути не може (а.с. 235-238).

Апелянт ОСОБА_1 у поданій ним апеляційній скарзі просить рішення суду „змінити” та „постановити нове рішення”, яким фактично задовольнити його позовні вимоги за зустрічним позовом, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Висновок суду про те, що при поділі майна борги подружжя враховуються, а не діляться, вважає таким, що прямо суперечить та не відповідає закону, оскільки ч. 4 ст. 65 СК України передбачено, що "договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї”.

Висновок суду про те, що він зобов`язаний повернути ОСОБА_2 ту частину коштів, яку вони спільно сплатили підчас ведення спільного господарства в рахунок повернення кредиту, вважає безпідставним та таким, що суперечить закону.

Стверджує, що в ході судового розгляду справи сторонами спору спільно було узгоджено, що вартість автомобіля на час поділу становить 62 500 грн.

Вважає, що судом було проігноровано те, що спірний автомобіль був придбаний ними не за спільні кошти, а за кошти отримані в кредит, а відтак вважає, що сторони спору спільно несуть зобов`язання по виплаті коштів по даному кредиту і розірвання шлюбних відноси не припиняє такого зобов`язання.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_1 пояснив, що результатом задоволення його позовних вимог має бути виділення йому рішенням суду спірного автомобіля, а також стягнення з ОСОБА_2 на його користь 38 549 грн. 48 коп.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів і їх представників на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що обидві апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Статтями 10 і 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В своїй позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_2 сама стверджувала, що вони з ОСОБА_1 „з початку січня 2009 року ... припинили між собою шлюбні стосунки, перестали вести спільне господарство і вирішили розірвати шлюб” (а.с. 211). Аналогічне твердження міститься також і в Уточненні до позовної заяви про розірвання шлюбу, яке подала ОСОБА_2 (а.с. 212-213), так само вона стверджувала і в судовому засіданні 23.06.2009 року у справі про розірвання шлюбу (а.с. 214-215).

За вище наведених обставин суд в обгрунтування своїх висновків про час припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами вправі був послатись на вище наведені письмові докази, як на належні та допустимі, і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами лише в кінці січня 2009 року – з посиланням на те, що „з початку січня 2009 року” у її позовній заяві та згаданих Уточненнях до неї було зазначено помилково - до уваги прийматись не можуть.

Вище наведених висновків суду (про час припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами) рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21.06.2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 (батька апелянтки ОСОБА_2 ) до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (яке на час ухвалення оскаржуваного рішення і апеляційного розгляду даної справи законної сили ще не набрало –а.с. 216-218) також       не спростовує, оскільки дане питання не було предметом дослідження по справі про стягнення боргу за договором позики, а відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 з посиланням на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21.06.2012 року також до уваги прийматись не можуть.

Частиною 2 ст. 71 СК України встановлено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

В той же час, позовна заява ОСОБА_2 не містила позовної вимоги про присудження спірного автомобіля (який безспірно є неподільною річчю) будь-кому з колишнього подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 містить позовну вимогу про присудження спірного автомобіля йому, однак (як вбачається з доводів ОСОБА_1 , в т.ч. –і наведених у його апеляційній скарзі) він категорично заперечує присудження ОСОБА_2 грошової компенсації, яка б підлягала до стягнення з нього, а навпаки –вважає, що (крім присудження спірного автомобіля  йому) саме ОСОБА_2 повинна сплатити йому відповідні кошти.

За вище наведених обставин вимога суду про внесення ОСОБА_1 відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду могла бути розцінена сторонами спору, як фактично передчасне вирішення спору між сторонами.

В той же час, судом в порядку забезепчення позову ОСОБА_2 ухвалою від 22.02.2011 року заборонено ОСОБА_1 відчужувати спірний автомобіль і ця ухвала суду є виконаною органами державної виконавчої служби (а.с. 75, 76), що гарантує забезпечення виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 41 413 грн. 08 коп. в порядку, що встановлений Законом України „Про виконавче провадження”.

Виходячи з вище наведеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неправомірність припинення судом її права власності на частку в спірному автомобілі (у зв`язку з тим, що вартість цієї частки не була внесеною ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду) також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Затрати, які були понесені подружжям у зв`язку з придбання ними спірного автомобіля в кредит (а це, як вартість спірного автомобіля, так і затрати пов`язані з обслуговуванням кредиту за який було придбано цей автомобіль –проценти за користування кредитними коштами, штрафні санкції тощо), нерозривно пов`язані з цим автомобілем, а відтак є неправомірним та несправедливим принцип поділу майна подружжя, запропонований апелянтом ОСОБА_1 , коли спірний автомобіль (який залишається йому) ділиться по залишковій вартості цього автомобіля, а кошти, які сумарно були затрачені у зв`язку з придбанням цього автомобіля, - діляться як кошти, які ніби-то    не мають жодного відношення до видатків, які були пов`язані саме з придбанням цього автомобіля.

Відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які такі, що не грунтуються на нормах матеріального права та не відповідають засадам справедливості, також до уваги прийматись не можуть.

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційні скарги на нього, доводи яких не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити та залишити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

                    Головуючий:                              

                    Судді: