Справа №22ц/106 Головуючий у 1 інстанції Потапова Т.М.
Категорія 41 Доповідач Кашапова Л.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2007 року
Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - Кашапової Л.М,
суддів - Плотіциної Н.А., Омельчука МЛ.'
при секретарі - Константіновій І.А.
з участю представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2до приватного підприємця ОСОБА_1про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів, відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Бердичівського міськрайонного суду від 01 серпня 2006 року -
встановив:
В червні 2005 року ОСОБА_2. звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1. невиплачену заробітну плату в сумі 450грн., середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів за період з 07.02.2005 року по червень 2005 року з розрахунку по 360грн. на місяць та 1000грн. на відшкодування моральної шкоди
Посилався на те, що 07.02.2005 року без будь-яких пояснень не був допущений до роботи на посаді продавця в магазині «Марго», який належить відповідачу і розташований на ринку «Північний» в М.Бердичеві, а 25.02.2005 року отримав листа про необхідність з'явитися в м.Житомир для вирішення питання щодо перебування на займаній посаді, однак офіційно йому не було пред'явлено документу про звільнення з роботи, не було видано трудової книжки і не була виплачена заборгованість по заробітній платі за січень та лютий 2005 року та грошова компенсація за невикористану відпустку.
Зазначав, що в зв'язку з неправомірними діями відповідача має право на грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні і невидачу трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, оскільки залишився без засобів до існування, на які мав право і розраховував, змушений був позичати гроші у своїх знайомих, що поставило його в принизливе становище. Його письмове звернення від 01.06.2005 року щодо
2
видачі трудової книжки та проведення розрахунку відповідач залишив без реагування.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 01.08.2006 року позов задоволено частково.
Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 600грн. 00коп. заборгованості по заробітній платі за січень, лютий 2005 року, 225грн. 15коп. компенсації за невикористану відпустку, 1736грн. 55коп. компенсації за затримку виплати розрахункових коштів.
В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1. в доход держави судовий збір в сумі 59грн. 50коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь ДП «Судово-інформаційний центр» в сумі 30грн. та на користь ОСОБА_2. витрати на виклик відповідача в судове засідання в сумі 19грн.80коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному об'ємі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи і судом було неправильно застосовано норми матеріального закону.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст.ст.116,117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у визначений законом строк, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем - працював згідно трудового договору від 20.05.2004 року, яким позивачу було встановлено режим роботи з 09год. до 14год. з двома вихідними днями, щорічною оплачуваною відпусткою тривалістю 24 роб. дні та заробітною платою в сумі 102грн. 50коп. в місяць. Вказана трудова угода затверджена Житомирським міським центром зайнятості /а.с.14/. В процесі роботи умови оплати праці позивача були переглянуті і йому встановлена заробітна плата в розмірі 300грн. на місяць, що підтверджується довідками відповідача від 26.10.2004 року та від 01.11.2004 року /а.с.65,84,85/.
07.02.2005 року позивач був відсторонений від роботи в зв'язку з виявленою в магазині нестачею товаро-матеріальних цінностей і наказом і наказом №4-вк від 28.02.2005 року був звільнений з роботи за прогул без поважних причин /а.с. 18/. Однак йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі за січень і лютий 2005 року та компенсація за невикористану відпустку, що відповідачем не оспорюється.
За даних обставин, з врахуванням того, що позивач не перебував на робочому місці в день звільнення, що на день розгляду справи заборгованість по заробітній платі позивачу не була виплачена, що даних про інше місце роботи позивача за спірний період суду не надано, суд обґрунтовано задоволив вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з врахуванням компенсації за невикористану відпустку
3
та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів частково за період з дня звернення по день розгляду справи судом.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування судом заробітної плати за спірний період роботи та середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів є необґрунтованими, оскільки суд виходив з заробітної плати позивача, зазначеної в довідках підприємства від 26.10.2004 року та від 01.11.2004 року, завірених . офіційною печаткою відповідача, а тому вважати, що вони не відповідають дійсності, підстав немає, так як відповідач не надав будь-яких інших документальних доказів про нарахування та виплату заробітної плати позивачу за період його роботи, які б спростовували вищевказані документи, а довідка про середню заробітну плату без номера і дати /а.с.75/ не може бути прийнята судом до уваги, оскільки вона не підписана посадовими особами приватного підприємства.
Безпідставним є і посилання апелянта на те, що судом не прийнято до уваги, що він не міг своєчасно виплатити позивачу належні йому розрахункові кошти, оскільки не отримував від нього вимоги з обґрунтуванням розрахунку заробітної плати та позивач мав заборгованість перед відповідачем за нестачу товаро-матеріальних цінностей. Відповідно до вимог вищезазначених норм трудового законодавства обов'язок по своєчасному нарахуванню і виплаті заробітної плати покладається на роботодавця, а зустрічні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків, перед судом не ставились.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань на порушення судом норм процесуального закону чи неправильне застосування норм матеріального закону, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суд повно з'ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам і запереченням сторін і постановив законне і обґрунтоване рішення. Підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.218,307,308,314,317 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду від 01 серпня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.