Справа № 2-457/10

РІШЕННЯ  

І М’Я М              У К Р А Ї Н И

15 жовтня  2010 року  Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:

                            головуючого, судді       -        П.В.ГРИШИНА,

                            при секретарі                 -        Л.О.НІКОЛЕНКО,

у судовому засіданні в сел. Зачепилівка, розглянувши цивільну справу № 2-457/10  за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

До Зачепилівського районного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про стягнення невиплаченої заробітної плати, в якому він вказав, що він  у 2006 р.  уклав угоду із приватним підприємцем ОСОБА_3 про участь у господарюванні пов’язаного зі створенням свиноферми та розведення свиней з їх подальшою реалізацією, ОСОБА_2 пообіцяла позивачу встановити заробітну плату у розмірі 30% від реалізації м’ясопродуктів, а пізніше пообіцяла платити 40% з кожної голови.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що на прохання позивача до ОСОБА_2 розрахуватися з ним за виконану працю, остання відмовилася виплатити ОСОБА_1 заробітну плату, тому позивач звертається до суду з вимогою стягнути з ЧП  ОСОБА_2 невиплачену йому заробітну плату з 2006 року за 45 місяців його роботи у розмірі 31 408,00 грн. та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць – тобто 697,96 грн. підтвердив наявність усної домовленості про розподіл часток доходу між ним, ОСОБА_4 по 30%, а ОСОБА_2 -40%. Але ОСОБА_2 документально їх не оформила співвласниками

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5  підтримав позовні вимоги, вказавши, що трудовий  договір вважається укладеним  і тоді, коли наказ не видавався, але працівника фактично було допущено до виконання  роботи.

    В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_6 пояснив, що ніяких трудових відносин між сторонами ніколи не існувало. Покази свідків ОСОБА_4  та інших в частині виконання  позивачем ОСОБА_1  окремих робіт на свинофермі  громадянки ОСОБА_2   він не спростовував, але звернув увагу суду, що виконані роботи ґрунтувались на усній домовленості щодо спільної господарської діяльності, і скоріше всього оплачувались на місці виконання. За таких обставин ОСОБА_6 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення із його довірительки заборгованої зарплати в сумі 31 408,00 грн. на користь позивача.

           В судовому засіданні свідок  ОСОБА_7 посвідчив, що він працював  підсобним робочим без оформлення трудових відносин з 30 грудня 2008 року по перше лютого 2010 року. На роботу його приймав ОСОБА_1, інструктаж із техніки безпеки проводив також він і ОСОБА_2 ОСОБА_1 – був як співвласник, приходив на ферму кожен день казав що потрібно робити робочим і разом з ними працював, вважався начальником, окремого робочого місця у нього не було. Зарплату робочим регулярно видавала ОСОБА_2, всі отримували, заборгованості не було. ОСОБА_8  та ОСОБА_4 не одержували зарплату разом з усіма.

           В судовому засіданні свідок  ОСОБА_9 посвідчив, що роботу йому запропонував ОСОБА_1 – робочим з оплатою по 40 грн. в день з 2006 р. по 2010 р., без оформлення трудового договору, обіцяв пізніше оформити, ОСОБА_2 також обіцяла. Об’єм роботи щоденно визначав ОСОБА_1 і працював разом з ними. Зарплату платили кожного тижня ОСОБА_2 або її матір. Арчил зарплату разом з робочими не отримував. В журналі підписувались тільки охоронці, здаючи зміну, ОСОБА_1 не розписувався. Журналу по техніці безпеки не бачив в наявності.

           В судовому засіданні свідок  ОСОБА_10 посвідчив, що робив на будівництві ферми за домовленістю із ОСОБА_4, в 2007 році – будували дах та бойню. Керувала ОСОБА_2 через ОСОБА_4, який розраховувався за роботу частково. Бачив при цьому як працювали також ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на будівництві, але йому не відомо чи з ними розраховувалася ОСОБА_2

           В судовому засіданні свідок  ОСОБА_11 підтвердив покази ОСОБА_10, посвідчивши, що запропонував йому будівельні роботи ОСОБА_4 в 2007 році. Фронт робіт визначала ОСОБА_2, гроші платили через ОСОБА_4, ОСОБА_1 допомагав їм тільки коли вони просили про це, а так він займався іншою роботою.

           В судовому засіданні свідок  ОСОБА_4 посвідчив, що ОСОБА_2 запропонувала втрьох вирощувати свиней – йому та ОСОБА_1 як засновникам. ЇЇ частка повинна бути 40%,   а йому з ОСОБА_1 по 30% капіталу. Домовились, що ОСОБА_2 – забезпечує фінансування,  а хлопці – в якості свого внеску – вкладають особисту працю. Почали будувати ферму, працювали разом з ОСОБА_1, думали, що ферма буде спільною. Зарплату він особисто не отримував, бо вважався співвласником, не чув таких вимог і від ОСОБА_1. Іншим робітникам ОСОБА_2 заробітну плату платила регулярно і в оформленні трудових відносин не відмовляла. Пішов від неї бо дізнався, що не оформлений співвласником господарства, а ОСОБА_1 залишився.

    Суд, вислухавши сторони, свідків та дослідивши матеріали справи, а саме:

-   паспортні дані ОСОБА_1 ( а.с.4);

-   звіт про діяльність товариства по вирощуванню та реалізації свиней за лютий 2010 року

( а.с. 20);

-   копія довідки  Зачепилівського районного центру зайнятості вих. 511 від 01.09.2010 року ( а.с. 40).

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги гр. ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Так, в судовому засіданні встановлено із показів свідка ОСОБА_4  що в 2006 році між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про спільну підприємницьку діяльність по  вирощуванню та реалізації свиней, метою якої було одержання прибутку - по 30 % хлопцям та 40 % ОСОБА_2. Обов’язок ОСОБА_2 полягав в забезпеченні фінансування, обов’язки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - особиста праця. Письмово договір не було укладено, проте позивач в судовому засіданні  підтвердив його наявність та зазначені умови. На реалізацію цієї домовленості гр. ОСОБА_1  виконував  певні види будівельних робіт власною працею, а також надавав грошові кошти гр. ОСОБА_2 без будь-якого  письмового оформлення, так як він є військовослужбовцем і не може бути оформлений офіційно  - зазначені обставини повідомив суду позивач, підтвердили  допитаний судом свідок - ОСОБА_4

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9  показали суду, що на роботу їх приймав  ОСОБА_1, він же  визначав щоденне завдання та виконував разом з ними  будь –яку роботу, заробітну плату одночасно з ними не одержував, бо був начальником. Крім того  певного робочого місця  він не мав.

 Судом також встановлено, що позивач з 2004 року по 2010 рік працював на посаді військовослужбовця МНС України, тобто мав статус військовослужбовця із певними обмеженнями, встановленими  відповідними законами (насамперед Законом України «Про боротьбу з корупцією» №356/95 –ВР, стаття 2 ).

Зазначені обставини у своїй сукупності  дають суду підстави вважати, що в даному випадку  трудовий договір між підприємцем ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_1  не був укладений, оскільки усна  домовленість  між сторонами не передбачала  обов’язків позивача виконувати  конкретно визначену роботу  із підляганням  внутрішньому  трудовому розпорядкові, не передбачалась виплата заробітної плати встановленого розміру, робоче місце позивачу не  було визначене, жодних інструктажів не проводилось, тобто не встановлено  даних про фактичний  допуск  працівника ОСОБА_1  до роботи, які давали б суду підстави   вважати трудовий договір укладеним без видання наказу, як це зазначено ст..  24 КЗпП України. Разом з тим встановлено в суді, що  в зазначений період позивач  мав інше постійне місце роботи, що відповідно до ст..5 ч.1 п. «б»  Закону України «Про боротьбу з корупцією» виключало його сумісництво, а тому суд приходить до висновку про відсутність трудових відносин між сторонами.

Натомість  викладені вище обставини – домовленість про спільне будівництво свиноферми та  розподіл  прибутку  після  реалізації  м’яса ( як зазначено в тексті позову 30 % , а в подальшому 40% з кожної голови худоби) підтверджують наміри сторон здійснювати  спільну діяльність  без  створення юридичної особи,  що  підтверджується наданим позивачем звітом про діяльність товариства по вирощування  і реалізації свиней за лютий 2010 року( а.с.20) підписаний сторонами даного спору  , а також тим фактом , що позивач на протязі 45 місяців своєю особистою працею сприяв розвитку господарства , яке вважав спільним і тому до останнього часу не вимагав заробітної плати  . Тому суд вважає ,що позивачем ОСОБА_1 невірно визначена природа правового спору та підстави  обґрунтування позовних вимог, так  як спірні правовідносини в даному випадку повинні регулюватись  Главою 77 ЦК України , а не  трудовим законодавством України.

Відповідно до положень ст.31 ЦПК України судом роз’яснялось право позивача  протягом усього часу  розгляду справи  змінити підставу позову, але гр. ОСОБА_1  наполягав в судовому засіданні на задоволенні його позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати.

 На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11, 208, 209, 213, 212, 214, 215 ЦПК України суд, -    

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати відмовити .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Зачепилівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти  днів з дня отримання копії рішення.

                    Головуючий, суддя                                                                   Гришин П.В.