Номер провадження: 22-ц/813/65/24

Справа № 2-5888/08

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О.І.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2024 року                                                                 м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 2-5888/08

Номер провадження: 22-ц/813/65/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді – Заїкіна А.П. (суддя – доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач – ОСОБА_1 ,

- відповідач –  ОСОБА_2 , правонаступниками якого є - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – неповнолітній ОСОБА_5 ,

- апелянт (особа, яка не приймала участі у справі, але вважає що оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки) – ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 ,правонаступниками якого є - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – неповнолітній ОСОБА_5 , про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Калашнікової О.І. об 11 годині 40 хвилині 26 листопада 2008 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить: 1) виділити їй з домоволодіння по АДРЕСА_1 в натурі частку в розмірі - 71/100 частин, яка знаходиться у житловому будинку літ. «И,И-1»: 2-1/3,5 кв.м. – коридор; 2-2/9,3 кв.м. – кухня; 2-3/1,4 кв.м. – котельна; 2-4/9,2 кв.м. – житлова; 2-5/14,7 кв.м. – житлова; 2-6/6,2 кв.м. – веранда; 2-7/12,3 кв.м. – коридор; 2-8/22,0 кв.м. – житлова; 2-9/12,3 кв.м. – коридор; 2-10/21,3 кв.м. – житлова; загальною площею - 112,2 кв.м., житловою площею - 67,2 кв.м., розташованому на земельній ділянці, площею - 237,6 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві власності; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності в цілому на окрему житлову будівлю з визначенням адреси - АДРЕСА_2 , яка складається з: «И,И-1»: 2-1/3,5 кв.м. – коридор; 2-2/9,3 кв.м. – кухня; 2-3/1,4 кв.м. – котельна; 2-4/9,2 кв.м. – житлова; 2-5/14,7 кв.м. – житлова; 2-6/6,2 кв.м. – веранда; 2-7/12,3 кв.м. – коридор; 2-8/22,0 кв.м. – житлова; 2-9/12,3 кв.м. – коридор; 2-10/21,3 кв.м. – житлова; а також на гараж літ. «К» площею 24,6 кв.м., що розташовані на земельній ділянці, площею - 237,6 кв.м.; 3) припинити спільну часткову власність на домоволодіння з надвірними спорудами за адресою - АДРЕСА_1 , належному на праві власності ОСОБА_1 ..

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що їй на праві власності належить 71/100 частина домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі мирової угоди та ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2005 року (справа №2-258/05), ухвали Київського районного суду м. Одеси від 23.08.2007 року справа №2-258/05.

Відповідно до Довідки про розрахунок ідеальних часток у будинку АДРЕСА_1 від 15.12.2006 року у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться: у житловому літ. «И,И-1»: 2-1/3,5 кв.м- коридор; 2-2/9.3 кв.м.- кухня; 2-3/1,4 кв.м.- котельна; 2-4/9,2 кв.м- житлова; 2-5/14,7 кв.м- житлова; 2-6/6,2 кв.м. – веранда; 2-7/12,3 кв.м. – коридор; 2-8/22,0 кв.м. – житова; 2-9/12,3 кв.м. - коридор; 2-10/21,3 кв.м. – житлова; що складає 71/100 частин домоволодіния.

Житловий будинок літ. «И,И-1», загальною площею - 112,2 кв. м., житловою площею - 67,2 кв.м., розташований окремо.

Відповідно до План-схеми ділянки по АДРЕСА_1 , земельна ділянка поділена між співвласниками, жигловий будинок ліг. «И,И-1» розташований на земельній ділянці, площею - 237,6 кв.м., обладнаний окремим входом.

Гараж літ. «К», площею - 24,6 кв.м., прийнятий до експлуатації, відповідно до Рішення Виконавчого комітету Одеської міської Ради №551 від 20.05.2008 року.

Відповідно до довідки з Одеської дирекції Центра поштового зв?язку №5 від 30.12.2005 року №07-31/2387 приватній житловій будівлі можливо присвоїти поштову адресу: АДРЕСА_2 (Т. 1, а. с. 3 - 4).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.11.2008 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1

Виділено з домоволодіння по АДРЕСА_1 в натурі частку у розмірі 71/100 частин, яка знаходиться у житловому будинку літ. «И,И-1», загальною площею - 112,2 кв.м., в тому числі житловою площею - 67,2 кв.м., господарських споруд у вигляді гаражу літ. «К» мостіння, огорож, що розташована на земельній ділянці, площею - 237 кв.м., та належить на праві власності ОСОБА_1 у самостійний об`єкт нерухомості.

Визнано за ОСОБА_1 , право власності на самостійний об`єкт нерухомості по АДРЕСА_2 , що складається з жилого будинку літ. «И,И-1», загальною площею - 112,2 кв.м., в тому числі житловою площею - 67,2 кв.м., з господарськими спорудами у вигляді гаражу літ. «К», огорож, мостіння, розташований на земельній ділянці площею - 237 кв.м..

Припинено право спільної часткової власності Корнєвої ЛЄ. і ОСОБА_2 на житлові будинки з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .

Копію рішення надіслано до МБТІ для реєстрації права власності на нерухоме майно у вигляді окремого об`єкту нерухомості по АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що надані суду докази свідчать про технічну можливість поділу майна між співвласниками відповідно належним їм часткам (Т. 1, а. с. 27 - 28).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Скіндер В.Б., діючий від імені ОСОБА_6 , як особи, як не приймала участі у розгляді справи, але вважає, що ухваливши рішення, суд вирішив питання про її прав, обов`язки та інтереси, в апеляційній скарзі просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.11.2008 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що на момент звернення позивачки до суду (18.09.2008 року) з позовом про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, співвласниками домоволодіння під номером АДРЕСА_1 були - ОСОБА_7 , дружина померлого співвласника - ОСОБА_8 , її син - ОСОБА_5 , які є спадкоємцями після ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , співвласника - ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , та - ОСОБА_2 . При цьому, їх долі на момент звернення позивачки до суду не були встановлені, оскільки ними не були отримані правовстановлюючі документи.

ОСОБА_6 та її син - ОСОБА_10 як співвласники підлягали залученню до участі у справі, оскільки ухвалене судом рішення впливає на права, обов?язки та інтереси апелянта як співвласника. Проте, суд на вищевказані обставини уваги не звернув та не залучив до участі у справі усіх співвласників домоволодіння, розташованого на земельної ділянці по АДРЕСА_1 .

Між тим зі змісту позовної заяви та доданих документів, не вбачається, що між співвласником ОСОБА_2 та позивачкою існує будь-який спір, оскільки на момент звернення до суду попередні співвласники, зокрема ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вже померли, а спадкоємці - ОСОБА_6 та її син ОСОБА_5 вступили у спадщину, проте не були залучені у якості сторін по справі і не отримали відповідні свідоцтва про право на спадщину, тобто їх долі не були визначені.

Отже, договір про виділ у натурі або договір поділ нерухомого майна, на момент звернення до суду, між співвласниками, якими були зокрема ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не міг бути ними укладеними оскільки останні вже померли, а спадкоємці - ОСОБА_6 та її син - ОСОБА_10 не могли його укласти, оскільки не отримали правовстановлюючих документів на час виниклих правовідносин.

Таким чином, усе перелічене підтверджує, що позивачка звернулася до суду із штучним позовом, без наявності спору, з метою уникнення процедури розподілу, що передбачена законом, тобто шляхом укладання та посвідчення відповідного нотаріального договору.

Проте, вирішуючи питання щодо виділу, суд, постановляючи рішення, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні визначені долі інших співвласників, дані про дійсну вартість домоволодіння і кожного приміщення зокрема. Крім того, суд, виділяючи позивачці належну їй частку в натурі, застосував принцип поділу за принципом, що не грунтується на законі та не виділив кожному співвласнику відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру).

В матеріалах справи відсутній висновок щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм.

На час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 не було зареєстровано право власності на гараж, що був позначений на технічному паспорті під літ. «К», тому визнаючи право власності на останній, суд вийшов за межі своєї компетентності.

Позивачкою не було заявлено вимоги про поділ чи виділ земельної ділянки, а суд ухвалюючи у цій частині вийшов за межі висунутих позовних вимог.

Крім того, суд не мав права закріплювати поштову адресу, оскільки це відноситься виключно до компетенції Київської районної адміністрації, шляхом видання відповідного розпорядження про присвоєння поштової адреси (Т. 1, а. с. 39 - 45).

Позиція сторін в апеляційній інстанції

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить закрити апеляційне провадження. Зазначає, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2005 року у справі №2-258/2005 на підставі мирової угоди між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ «И», «И-1», загальною площею - 112,2 кв.м., житловою площею - 62,7 кв.м., розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.04.2006 року у справі №2-2170/06 на підставі мирової угоди між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 визначено порядок користування земельною ділянкою.

На час складення заповіту від 30.09.2005 року існувало рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок літ «И», «И-1», загальною площею - 112,2 кв.м., житловою площею - 62,7 кв.м., розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Тому, на вказаний заповіт вищевказаний житловий будинок не поширюється. Права ОСОБА_6 з боку ОСОБА_1 не порушені (Т. 1, а. с. 81 - 85, 116 -120).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.07.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.11.2008 року залишено без руху (Т. 1, а. с. 68 - 69).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом надано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.07.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.11.2008 року (Т. 1, а. с. 73 - 74).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від  17.09.2019 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Справу призначено до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 183).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.09.2019 року частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів. Витребувано з Третьої державної нотаріальної контори Одеського нотаріального округу належним чином завірену копію спадкової справи №696/2007, зведену до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 , та копію спадкової справи №1911/2006, зведену до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 .. Витребувано у Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» належним чином завірену копію інвентаризаційної справи будівель за адресою - АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 185 - 186).

14.01.2020 року від адвоката Лукинюка В.В., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження (Т. 2, а. с. 6 - 7).

15.10.2023 року від адвоката Скіндера В.Б., діючого від імені ОСОБА_6 , надійшли заперечення на клопотання про закриття апеляційного провадження (Т. 2, а. с. 52 - 54).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.10.2020 року витребувано з Одеського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію спадкової справи №696/2007 щодо майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , і копію спадкової справи №1911/2006 року щодо майна ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . (Т. 2, а. с. 172 - 173).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2021 року №1612/0/15-21 суддю ОСОБА_11 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.08.2021 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 21).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.12.2021 року задоволено заяву адвоката Лукинюка Володимира Васильовича, діючого від імені ОСОБА_1 , про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Залучено неповнолітнього - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (Т. 3, а. с. 115 - 117).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.12.2021 року зупинено апеляційне провадження у справі № 2-5888/08 за позовом  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – неповнолітній  ОСОБА_5 , до набрання законної сили судовим рішенням в іншій цивільній справі № 2-258/05 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , третя особа: Київська районна адміністрація Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок (Т. 3, а. с. 118 - 120).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.05.2023 року відновлено провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – неповнолітній ОСОБА_5 , за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2008 року (Т. 3, а. с. 129 – 129 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.09.2023 року апеляційне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – неповнолітній ОСОБА_5 , про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 (Т. 3, а. с. 210 – 213).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2024 року відновлено провадження у цивільній справі. Справу призначено до судового розгляду (Т. 3, а. с. 216 – 217).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.05.2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою - АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований за адресою - АДРЕСА_3 ), в якості правонаступників відповідача по справі – ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 .

11.06.2024 року від ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. У вказаній заяві остання заперечувала проти апеляційної скарги. Вказувала, що апелянт жодного відношення до спірного будинку не має, її права та інтереси рішенням суду першої інстанції не порушені.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник – адвокат Лукинюк В.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1978 року до 1997 року.

Cім`я Корнєвих проживала у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 .

Житловий будинок під літ. «А» з господарськими спорудами у вигляді гаражу літ. «Б», сараю-майстерні літ. «Г», сараю літ. «Д», що розташовані на земельній ділянці, площею - 597 кв.м., по АДРЕСА_4 ) з 1954 року належав на праві власності подружжю ОСОБА_12 і ОСОБА_9 . Після смерті ОСОБА_12 у 1980 році співвласниками будинку стали - ОСОБА_9 (4/6 частин), ОСОБА_8 (1/6 частина) і ОСОБА_2 (1/6 частина).

У 1978 році ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 , який було розірвано у 1997 році. Підчас шлюбу подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (теперішня назва – ОСОБА_13 ) побудували житловий будинок літ. «И,И1», загальною площею - 112,2 кв.м., який розпорядженням Київської районної адміністрації від 21.01.2000 року №66 було прийнято в експлуатацію.

ОСОБА_1 у жовтні 2004 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , третя особа – Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання права власності на будівлю літ. «И» житлового будинку АДРЕСА_1 , зобов`язання ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 оформити документи з користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11.01.2023 року, затверджено мирову угоду, якою визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «И», «И 1», загальною площею - 112, 2 кв. м., житловою площею - 67, 2 кв. м., розташований на земельній ділянці за адресою - АДРЕСА_1 . Здійснено розподіл судових витрат. Провадження у справі закрито.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року роз`яснено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року визнано право власності на 71/100 частку домоволодіння АДРЕСА_1 , що складає житловий будинок літ. «И», «И 1», загальною площею - 112,2 кв. м., житловою площею - 67,2 кв. м..

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 , спадкоємцями після смерті якого є - його мати ОСОБА_9 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), син - ОСОБА_5 та дружина - ОСОБА_6 .

Третьою одеською державною нотаріальною конторою 08 лютого 2010 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого після смерті ОСОБА_8 його спадкоємці - мати ОСОБА_9 , малолітній син ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_6 , у рівних частках успадкували частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 (відповідач у справі) помер ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідно до копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкоємцями останнього є - ОСОБА_3 та - ОСОБА_4 .

Між сторонами виникли правовідносини щодо виділу частки із майна, яке знаходиться у спільній частковій власності.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої-третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 367 ЦК України).

У разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 вказано, що «при вирішенні справи слід було врахувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки».

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Тлумачення частини другої статті 367 ЦК України свідчить, що поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Аналіз статей 183, 358, 364 ЦК України дозволяє зробити висновок, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу нерухомого майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частку нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 76, частини першої статті 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21) вказано, що «кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі. Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі N 501/2148/17 (провадження N 61-22087св19) зроблено висновок, що "відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц (провадження № 61-13434св19) зроблено висновок, що «допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу».

Колегія суддів звертає увагу, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги саме про виділ належної їй частки в праві спільної часткової власності на домоволодіння за правилами статті 364 ЦК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що належними та допустимими доказами можливості виділу в об`єкту нерухомого майна є висновок експерта. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано висновку експерта щодо технічної можливості виділу частки в натурі об`єкта нерухомого майна, крім того із клопотанням про проведення експертизи остання також не зверталась.

Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутній висновок експерта. Без висновку експерта суд позбавлений можливості здійснити виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Матеріалами справи встановлено, що житловий будинок під літ. «А» з господарськими спорудами у вигляді гаражу літ. «Б», сараю-майстерні літ. «Г», сараю літ. «Д», що розташовані на земельній ділянці, площею 597 кв.м. по АДРЕСА_4 ) з 1954 року належав на праві власності подружжю ОСОБА_12 і ОСОБА_9 . Після смерті ОСОБА_12 у 1980 році співвласниками будинку стали ОСОБА_9 (4/6 частин), ОСОБА_8 (1/6 частина) і ОСОБА_2 (1/6 частина).

У 1978 році ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 , який було розірвано у 1997 році. Підчас шлюбу подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (теперішня назва – ОСОБА_13 ) побудували житловий будинок літ. «И,И1», загальною площею - 112,2 кв.м., який розпорядженням Київської районної адміністрації від 21.01.2000 року №66 було прийнято в експлуатацію.

ОСОБА_1 у жовтні 2004 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , третя особа – Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання права власності на будівлю літ. «И» житлового будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язання ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 оформити документи з користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11.01.2023 року, затверджено мирову угоду, якою визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «И», «И 1», загальною площею - 112,2 кв. м., житловою площею - 67,2 кв. м., розташований на земельній ділянці за адресою - АДРЕСА_1 . Здійснено розподіл судових витрат. Провадження у справі закрито.

Отже, співвласниками житлового будинку та земельної ділянки були - ОСОБА_1 , ОСОБА_9 (4/6 частин), ОСОБА_8 (1/6 частина) і ОСОБА_2 (1/6 частина).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 , спадкоємцями після смерті якого є - його мати ОСОБА_9 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), син ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_6 ..

Третьою одеською державною нотаріальною конторою 08 лютого 2010 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого після смерті ОСОБА_8 його спадкоємці - мати ОСОБА_9 , малолітній син ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_6 , у рівних частках успадкували частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_9 .

Відповідно до заповіту від 13.09.2005 року, ОСОБА_9 , на випадок своєї смерті зробила розпорядження на все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, заповіла ОСОБА_2 – частину, інші частини – ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Отже, як вбачається із матеріалів справи станом на час звернення до суду позовом по даній справі - 18.09.2008 року співвласниками домоволодіння були - ОСОБА_1 , ОСОБА_9 (4/6 частин), ОСОБА_8 (1/6 частина) і ОСОБА_2 (1/6 частина).

Однак у зв`язку із смертю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які станом на дату звернення до суду із вказаним позовом померли, їх права щодо розпорядження вказаним майном перейшли до їх спадкоємців.

Колегія суддів вважає, що посилання сторін у справі на те, що оскаржуваним рішенням права та інтереси ОСОБА_6 та її сина ОСОБА_10 не порушувались, вважає безпідставними, з огляду на наступне.

ОСОБА_6 та її син ОСОБА_10 набули право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини перша та третя статті 1268 ЦК України).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_6 , обґрунтовуючи право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, зазначила, що після смерті ОСОБА_8 вона прийняла спадщину та є його спадкоємцем за законом, отримала свідоцтво про право на спадщину, тому ухвалюючи рішення у справі судом першої інстанції було порушено її право як спадкоємиці, та тим самим впливає на права, обов`язки та її інтереси як співвласника та землекористувача.

Між тим, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).

За правилами ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Відповідач — це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)).

У разі пред`явлення позову до неналежного відповідача або частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінювати неналежного відповідача або залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

З позовної заяви по даній справі вбачається, що позивач звернувся до суду з вищенаведеним позовом лише до одного із співвласників домоволодіння та землекористувача - ОСОБА_2 .

У справах, зокрема про виділ частки із спільної часткової власності майна, у разі наявності спору, належними відповідачами є - співвласники майна.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Втім, судом першої інстанції, в порушення вищевикладених норм права, не було вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи. Задоволено вищевказаний позов, який пред`явлено до неповного кола відповідачів. Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що звертаючись до суду із позовом про виділ частки в натурі ОСОБА_1 не було залучено всіх відповідачів, зокрема апелянта, права яких оскаржуваним рішенням можуть бути порушені.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до передчасного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2008 року – скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступниками якого є - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – неповнолітній ОСОБА_5 , про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 17 липня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе