№ 2- 260

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

     01 листопада 2010 року                                                      Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 12 листопада 2007 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судових витрат. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання 03 листопада 2004 року з ініціативи відповідачів на території університету в робочий час відбулася бійка, вони його побили, завдали матеріальної і моральної шкоди. Він звернувся до міліції, справа тривалий час розслідувалася, але згодом припинена за відсутністю складу злочину. У нього було ушкоджене здоров’я, пошкоджено одяг, незаконні дії відповідачі не покарані. Вважає вказане незаконним і просив стягнути з відповідачів завдану йому матеріальну і моральну шкоду та судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

            Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 позов не визнали, заперечували проти того, що завдали позивачу матеріальну і моральну шкоду, навпаки – їм була завдана шкода. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. В судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 169 ЦПК України.

    Вислухавши пояснення позивача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

    В судовому засіданні встановлено, що 03 листопада 2004 року о 12.10 біля корпусу № 5-а ДНУ по пр.. К.Маркса м. Дніпропетровська відбулася бійка, відповідачу ОСОБА_2 було завдано тілесних ушкоджень, він звернувся до міліції, також до міліції звернувся і ОСОБА_1 Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області винесена постанова про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство). Досудове слідство тривало довго, була перекваліфікація складу злочину, виносилися постанови про закриття справи та скасування цих постанов про закриття справи. Зараз постановою від 30 листопада 2007 року провадження в справі по факту хуліганських дій було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, оскільки встановлено, що 03 листопада 2004 року о 12.10 біля корпусу № 5-а ДНУ по пр. К.Маркса м. Дніпропетровська між сторонами відбулася бійка, завдані легкі тілесні ушкодження, а дії кваліфіковано по ч. 2 ст. 125 КК України, справи по яким порушуються за скаргою приватного обвинувачення; скарг приватного обвинувачення з того часу у встановленому законом порядку не надійшло, постанова від 30 листопада 2007 року не оскаржена і має законну силу.

Позивач вважає, що йому завдано матеріальної і моральної шкоди. В добровільному порядку спір не вирішено. ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

    Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідачів стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідачів не може бути  покладено зараз обов'язок відшкодувати її у повному обсязі, постановою від 30 листопада 2007 року провадження в справі по факту хуліганських дій було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, оскільки встановлено, що 03 листопада 2004 року о 12.10 біля корпусу № 5-а ДНУ по пр. К.Маркса м. Дніпропетровська між сторонами відбулася взаємна бійка, завдані легкі тілесні ушкодження, ступінь вини та винуватості не встановлено, постанова не оскаржена.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

           Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів, пов’язаними з їххуліганськими чи іншими агресивними діями позивачу було зараз завдано ушкодження здоров’я, майнової шкоди та прямих  збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань, він не довів вину відповідачів, не надав доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідачів та начебто завданою шкодою.

    Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

            Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача, а позивач цього не довів, відповідачі звернулися для вирішення і розслідування конфлікту в передбаченому законом порядку до міліції, позивач сам погодився з постановою органу дізнання, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -