Справа № 2-3425/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    20 жовтня 2010 року                                                                                                    м. Одеса              

Київський районний суд  міста Одеси у складі:

     Головуючого  - судді   Непоради М. П.

     при секретарі -            Яіцької А.І.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні, в залі суду,  цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову ВГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання особи втратившим право користування житловим приміщенням та по зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,    -

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_2 звернулася до суду  із позовом до  ОСОБА_3, третя особа  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову ВГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання особи втративши права користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1,  зняття  відповідача з реєстраційного обліку.  

    ОСОБА_2 в своєму позові посилається на те, що спірну квартиру вона отримала в сімейному гуртожитку відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 08.08.1989 р. на сім'ю, яка була з трьох чоловік.

    18.09.1992 року в квартирі був зареєстрований відповідач ОСОБА_3 в якості члена сім'ї (чоловіка).

    Позивач посилається на те, що відповідач зловживав алкогольними напоями, знаходиться на диспансерному обліку в Одеському наркологічному диспансері з 1988 року.

    Шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний в 1997 році. Після розірвання шлюбу відповідач проживав в різних місцях, також проживав в Республіці Молодова у своїй матері. В жовтні 2008 року відповідач зібрав з квартири всі свої речі та переїхав проживати до своєї тітки.

    Також позивач зазначила, що відповідач біля 10 років, будучі зареєстрованим в квартирі АДРЕСА_1, взагалі не приймає участі в оплаті комунальних послуг, всі витрати несе вона, а це для неї матеріально тяжко, так як вона допомагає доньці, яка в 2009 року народила дитину, та яка проживає разом з нею. Позивач просить суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

    Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, та звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди в користуванні житлом, викинула його речі, змінила замки на вхідних дверях, та просить його позов задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити.

         У судовому засіданні позивач по первісному позову та відповідач по зустрічному позову ОСОБА_2  та її адвокат наполягали на задоволенні первісного позову, а в задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Відповідач по первісному позову та позивач по зустрічному позову ОСОБА_3 та його представник просили задовольнити зустрічний позову, а в задоволенні первісного позову просили відмовити, посилаючись на обставини, які викладені в зустрічному позові.

Представник 3 особи – Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області залишила вирішення спору на розсуд суду.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків,  уважно оцінивши  подані сторонами  докази у їх сукупності,  суд  вважає що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 повинно бути відмовлено виходячи за наступного:

         Відповідно до частини 1 статті 11 ГПК Украины, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Предметом судового дослідження  в межах позовних вимог ОСОБА_2 є питання  втрати  ОСОБА_3 права на користування  житловою площею квартири АДРЕСА_1, та  питання  зняття  з реєстраційного обліку  ОСОБА_2, суд  вважає за необхідне звернутись до положень діючого законодавства, яким врегульовані спірні  правовідносини.

           Статтею 33 Конституцією України  гарантовано  кожному, хто перебуває на території  України, свободу пересування та вільний  вибір місця проживання.

Статтею 47 Конституції України гарантовано що ніхто не  може  бути позбавлений  житла інакше ніж на підставі закону за рішенням суду.

           Нормами Житлового кодексу України № 5464-X від 30.06.1983 р.  врегульовані житлові відносини  з метою забезпечення  Конституцією України  права громадян на житло, належного використання і схоронності  житлового фонду, а також зміцнення законності  в галузі житлових відносин.

          Окрім того, власну позицію  з питань,  які виникли  в  судовій практиці в житлових справах  висловив Пленум Верховного Суду України.

Так, в постанові  Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985  «Про деякі  питання, що виникли  в практиці застосування  судами  Житлового кодексу України» узагальнена судова практика у справах  з житлових питань.

            Відповідно до статті 71 Житлового кодексу України № 5464-X від 30.06.1983 р. при тимчасовій відсутності наймача чи члена його сім’ї за ним зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців.  

Відповідно до а. 2 пункту 3 статті 71 Житлового кодексу України № 5464-X від 30.06.1983 р. жиле приміщення  зберігається за тимчасово відсутнім наймачем  або членами його сім’ї понад шість  місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

            Відповідно до  статті 72 Житлового кодексу України № 5464-X від 30.06.1983 р. визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням  внаслідок відсутності  цієї особи  понад строки  встановлені законом, проводиться в судовому порядку.

            При цьому відповідно до  пункту 10  Постанови  Пленуму Верховного Суду України  №  2 від 12.04.1985 «Про деякі  питання, що виникли  в практиці застосування  судами  Житлового кодексу України»,  у справах про визнання  наймача або члена його сім’ї таким, що втратив  право користування  жилим приміщенням суд зобов’язаний з’ясувати  причини відсутності відповідача понад встановлені  строки.

            Відповідно  до частини 2  статті 107 Житлового кодексу України № 5464-X від 30.06.1983 р.  член  сім’ї, який вибув, втрачає право користування  цим жилим приміщенням  з дня вибуття.

            Відповідно до абзацу 2 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України  №  2 від 12.04.1985 «Про деякі  питання, що виникли  в практиці застосування  судами  Житлового кодексу України» на ствердження  вибуття  суд може брати до уваги  будь – які  фактичні данні, які свідчать  про обрання стороною  іншого  постійного  місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках,  переадресовка кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна  в інше жиле приміщення тощо).

           Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України  №2 від 12.04.1985 «Про деякі  питання, що виникли  в практиці застосування  судами  Житлового кодексу України»  громадяни, відсутні  у місці постійного проживання за умовами і характером роботи, у період  її виконання  можуть бути визнані  на підставі статті 107 Житлового кодексу України № 5464-X від 30.06.1983 р. такими, що втратили  право на  користування  жилим приміщенням, з якого  вони вибули у зв’язку з цією роботою, в разі  одержання  жилої  площі,  вселені на жилу площу членів сім’ї або в інших  випадках забезпечення їх жилою  площею для постійного  проживання.

          Судом встановлені  наступні фактичні обставини справи:

          Згідно посвідчення на житлове приміщення № НОМЕР_1 від 08.08.1989 р. Одеського сталепрокатного виробничого об'єднання громадянці ОСОБА_2 із сім'єю з 3 трьох чоловік дано право на зайняття жилого приміщення жилою площею 32 кв.м. яка складається з двох кімнат в сімейному гуртожитку за адресою АДРЕСА_1.

    Згідно довідки КП «ЖКС «Чорноморський» дільниця № 1 від 26.11.2009 року в спірній квартирі зареєстровані 4 чоловіка, а саме ОСОБА_2(з 1990 року), ОСОБА_6 (з 2006 року) ОСОБА_1 (з 2002 року), та ОСОБА_3 (з 1992 року).  

    Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, 10 вересня 1997 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано (свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_2).

    Згідно довідки обласного наркологічного диспансеру від 9.12.2009 року ОСОБА_3 з 1998 року перебуває на обліку з приводу хронічного алкоголізму.  

            У судовому  засіданні судом  встановлено, сторонами та іншими учасниками визнаний факт фактичного не проживання  у спірній квартирі ОСОБА_2 з 2008 року, хоча останній  і був прописаний  у спірній квартирі з 1992 року.

            Відповідно до  частини 1 статті 61 ЦПК України  обставини, визнані  сторонами  та іншими   учасниками, які приймають участь у справі, не підлягають  доказуванню.

            Як встановлено  матеріалами справи  відповідач  фактично мешкає разом зі своєю тіткою в м. Одесі, а також періодично проживає разом з сестрою та матір'ю в Республіці Молдова, цей факт ОСОБА_3 визнав в судовому засіданні, пояснивши суду що дійсно він постійно не мешкає в спірній квартири по різним обставинам, але основною причиною цього є те, що ОСОБА_2 перешкоджає йому, та дійсно те, що він іноді знаходиться на лікуванні, та його не буває тривалий строк.

              Судом приймається до уваги  той факт, що   відповідачу ОСОБА_3  надавалась можливість довести  факт наявності перешкод  з боку  позивача  у користуванні  спірною жилою площею,  довести  факт приймання  ним   участі в утриманні спірної житлової площі,  довести інші факти, які б свідчили  про фактичне проживання   відповідача у спірній  квартирі.  Проте  відповідачем ОСОБА_3 не  надано суду  переконливих доказів,  які б свідчили про  наявність  перешкод з боку позивача ОСОБА_2 у здійсненні  відповідачем права користування спірною житловою площею, не  надано переконливих доказів  які б свідчили про   участь відповідача  в утриманні спірної жилої площі, не доведено  факти, які б свідчили про  фактичне   мешкання  відповідача у спірній квартирі.

          Враховуючи норму статті 33 Конституції України, суд, з  урахуванням фактичних обставин справи, вважає, що наявність  лише реєстрації  особи  за певною адресою  не може слугувати підставою для визнання права користування  жилим  приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди  як член сім’ї наймача (власника) приміщення,  або ж  для відмови  їй у цьому.  

Зазначена  позиція суду кореспондується з позицією  Пленуму Верховного Суду України, яка викладена у абзаці 2 пункту 15 Постанови Пленуму  Верховного Суду України  № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України  при здійсненні правосуддя».

           Натомість, суд критично  ставиться до позиції  відповідача щодо   відсутності у нього власного житла, оскільки вказана позиція відповідача спростовується його поясненнями, наданими в судовому засіданні.

            Вирішуючи   позовні вимоги  щодо зняття  з реєстраційного обліку ОСОБА_2 суд звертається до положень Закону  України «Про  свободу пересування та вільний вибір  місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382- ІV.

            Відповідно до статті 3  цього Закону  місцем проживання  особи   визнається  адміністративно -  територіальна   одиниця, на території якої  особа проживає строком понад  шість місяців на рік.

    Згідно вимог ст. 6 цього Закону зазначено, що громадяни України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

    Судом встановлено, що всупереч вищезазначеної статті Закону відповідач ОСОБА_3 не проживав за спірною адресою, що також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3), які зазначили, що майже з жовтня 2008 року ОСОБА_3 в спірній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує.

            Відповідно до частини 1 статті 7 цього Закону підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється в  тому числі на підставі остаточного рішення суду (про  позбавлення  права користування житловим  приміщенням).

            Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України  місцем  проживання  фізичної особи  є житловий будинок, квартира, інше приміщення придатне для проживання  в ньому, у відповідному населеному  пункті, у якому фізична особа  проживає  постійно, переважно або тимчасово.

             Судом встановлено, що  ОСОБА_3  фактично вже тривалий час мешкає  в квартирі  своєї тітки в м. Одесі в Суворовському районі, та цій факт ОСОБА_3 визнав.

    Також суд критично відноситься до тверджень ОСОБА_2 про те, що він проживав в спірній квартирі постійно одним подружжям, так як в матеріалах справи є повідомлення ОСОБА_2 від Таїровського ВМ Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про те, що ОСОБА_3 неодноразово виносились офіційні попередження про недопустимість  противоправної поведінки та вчинення насилля в сім'ї відносно ОСОБА_2 та членів її родини.

             З огляду на встановлені  факти   суд приходить до висновку що заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 повинно бути відмовлено.

              На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 33, 41, 47 Конституції України,  ст. ст. 15, 209, 212, 213, 214, 215,  223, ЦПК України, ст. ст. 64, 71, 72, 107 ЖК України, ст. 29 ЦК України, ст. ст. 3, 7 Закону  України  «Про  свободу пересування та вільний вибір  місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382- ІV,  постановою  Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985  «Про деякі  питання, що виникли  в практиці застосування  судами  Житлового кодексу України», постановою Пленуму  Верховного Суду України  № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України  при здійсненні правосуддя»,  суд  -

ВИРІШИВ:

               Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову ВГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання особи втративши право користування житловим приміщенням – задовольнити.

                Визнати  ОСОБА_3 таким, що втратив  право  користування кв. АДРЕСА_1.

              Встановити  порядок виконання рішення суду згідно з яким набрання ним чинності є  підставою для Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області  в особі  відділу громадянства, імміграції  й реєстрації фізичних осіб для зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 за адресою:   АДРЕСА_1.

    В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням – відмовити.

  Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд міста Одеси протягом 10 днів з дня його проголошення, а відповідачем – у той же строк з дня отримання копії рішення.

Головуючий                                                                          М.П. Непорада

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 47 Конституції України,  ст. ст. 15, 209, 212, 213, 214, 215,  223, ЦПК України, ст. ст. 64, 71, 72, 107 ЖК України, ст. 29 ЦК України, ст. ст. 3, 7 Закону  України  «Про  свободу пересування та вільний вибір  місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382- ІV,  постановою  Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985  «Про деякі  питання, що виникли  в практиці застосування  судами  Житлового кодексу України», постановою Пленуму  Верховного Суду України  № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України  при здійсненні правосуддя»,  суд,  -