Справа № 22 Ц- 5328/ 2010 р.                                                                                            Головуючий у 1 інстанції Криворучко І.В.

Категорія                                                                                                                                   Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 жовтня 2010 року                                                                                м. Київ

Колегія  суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді:             Яворського М.А,  

суддів:                                     Сержанюка А.С., Коцюрби О.П. .

при секретарі                          Бистрій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою військового прокурора Київського гарнізону на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2009 року у цивільній справі  за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 серпня 2005 року уклав із відповідачем договори інвестування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 за №№ 280-284/2005. На виконання умов договору ним за п’ять трикімнатних квартир було перераховано на рахунок відповідача 851 400 грн. Відповідач зобов’язувався своїми силами та засобами за рахунок залучених від нього коштів збудувати і передати позивачу обумовлене житло (об’єкт інвестування). 26 жовтня 2005 року між ним та відповідачем були підписані акти приймання-передачі квартир за № 295/2005, № 296/2005, № 297/2005, № 299/2005, № 301/2005. Однак він не може оформити право власності на квартири стверджуючи, що відповідач ввів його в оману, уклавши з ним договори на квартири, які вже були об’єктами інвестування за договорами від 3 лютого 2005 року, укладеними між відповідачем та іншими особами. Позивач просив визнати укладені договори інвестування житлового будинку за  №№ 280-284/2005 від 24 серпня 2005 року недійсними з підстав передбачених ст. 230 ЦК України  та стягнути з відповідача 1 702 800 грн. на відшкодування збитків у подвійному розмірі.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 07 грудня 2009 року позов задоволено повністю. Визнано недійсними укладені між ОСОБА_2 та державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» договори інвестування № 280/2005,  № 281/2005,  № 282/2005, № 283/2005, № 284/2005 від 24 серпня 2005 року; стягнуто з державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на користь ОСОБА_2 1702 800 грн.

В апеляційній скарзі військового прокурора Київського гарнізону ставиться питання про скасування зазначеного рішення суду як такого, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства на неповно з’ясованих обставинах справи

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апелянтів, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 24 серпня 2005 року між Державним підприємством МО України «Укрвійськбуд» в особі генерального директора ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 були укладені договори інвестування будівництва житлового будинку за № 280/2005, № 281/2005, № 282/2005, № 283/2005, № 284/2005. Згідно до вказаний договорів, відповідач зобов'язувався своїми силами та засобами за рахунок залучених від позивача коштів збудувати і передати позивачу обумовлене житло (об'єкт інвестування).

Відповідно до п. 2.1.2. зазначених договорів, у позивача виникало право на отримання об'єктів інвестування (квартири) лише за умови інвестування 100 відсотків площі квартир. Об'єктами інвестування та відповідними грошовими коштами для фінансування будівництва квартир були :  за договором інвестування будівництва житлового будинку №280/2005 від 24.08.2005р. - трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 172 600 грн. гривень; за договором інвестування будівництва житлового будинку № 281/2005 від 24.08.2005р. - трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 172 400 гривень; за договором інвестування будівництва житлового будинку №282/2005 від 24.08.2005р. трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 вартістю  172 000 гривень; за договором інвестування будівництва житлового будинку № 283/2005 від 24.08.2005р. - трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 вартістю 172 800 гривень; за договором інвестування будівництва житлового будинку № 284/2005 від 24.08.2005р. - трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 вартістю 161 600, 00 (сто шістдесят одна тисяча шістсот грн. 00 коп.)гривень.

В судовому засіданні встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання, передбачені договорами інвестування будівництва житлового будинку за № 280/2005, № 281/2005, № 282/2005, № 283/2005, № 284/2005 від 24.08.2005р., у повному обсязі, про що свідчать відповідні квитанції про 100-відсоткову сплату грошових сум за квартири (а.с. 15, 17, 19, 21, 23) та довідки, видані Державним Підприємством Міністерства Оборони України "Укрвійськбуд" про відсутність заборгованості по інвестованим квартирам (а.с. 16, 18, 20, 22, 24) .

26.10.2005р. між відповідачем та позивачем були підписані акти прийому-передач квартир за № 295/2005, № 296/2005, № 297/2005, № 299/2005, № 301/2005 (а.с. 6, 8, 10, 12, 14).

Судом встановлено, що відповідачем раніше вже були укладені договори щодо вищевказаних об'єктів інвестування (квартир), але з іншими юридичними особами. Такими договорами є: інвестиційний договір № 1 від 03 лютого 2005р., укладений між Державним підприємством МО Україна "Укрвійськбуд" та ТОВ "ОСТА ПЛЮС", за яким об'єктами інвестування є квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, 119 та 50 (а.с.25-29); інвестиційний договір № 2 від 03 лютого 2005р., укладений між Державним підприємством МО Україна "Укрвійськбуд" та ТОВ "Фірма "Бізнес Форум", за яким об'єктами інвестування є квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5(а.с.30-34); інвестиційний договір № 3 від 3 лютого 2005р., укладений між Державним підприємством МО Україна "Укрвійськбуд" та ТОВ "ПРОКСІМА", за яким об'єктами інвестування є квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 таАДРЕСА_3(а. с. 35-39).

З матеріалів справи також вбачається, що вищевказані  юридичні особи оформили свої майнові права на вказані об’єкти, отримали відповідні свідоцтва про право власності та фактично користуються вказаними квартирами, що підтверджується  довідкою № 202 від 02 квітня 2009 року виданою КП «Бориспільське БТІ».

Вирішуючи вказаний спір та, задовольняючи у повному обсягу позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, укладаючи договори інвестування будівництва житлового будинку з позивачем, достовірно знав про існування діючих договорів щодо тих самих квартир, і тим самим ввів в оману позивача, шляхом замовчування наявності даної обставини, що потягло за собою інші правові наслідки, в частині оформлення спірних квартир на інших осіб тому суд застосував наслідки передбачені ч.2 ст. 230 ЦК України та стягнув із відповідача на користь позивача збитки у подвійному розмірі.

Однак погодитися із вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, та вважає, що вказане рішення постановлено на неповно з’ясованих обставинах справи.  

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

У порушення ст. 214 ЦПК України суд зазначених вимог закону до уваги не взяв, при вирішенні спору належним чином не перевірив доводів, відповідача щодо відсутності в діях ОСОБА_3, який підписував вказані договори від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд»  умислу на обман позивача, та заволодіння його грошима шляхом шахрайства .

Розглядаючи вказану справі суд першої інстанції належним чином не перевірив  обставини щодо вчинення ОСОБА_3 злочинних дій при укладенні вказаних дій.

Під час  розгляду вказаної справи в апеляційному порядку від військової прокуратури Центрального регіону України надійшов лист із якого вбачається, що дійсно 14 лютого 2007 року заступником військового прокурора  Центрального регіону України  стосовно ОСОБА_3  було порушено кримінальну справу  за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 ч.2  КК України, за фактом зловживання службовим становищем з метою заволодіння грошовими коштами.

Проведеним досудовим слідством в діях  ОСОБА_3 ознак обману ОСОБА_2 при укладенні вказаних договорів не встановлено, що підтверджується постановою про закриття кримінальної справи в частині пред’явленого обвинувачення ОСОБА_3 за ст. 6 п.2 КПК України у тому числі щодо ОСОБА_2 .

Як вбачається із вказаної постанови однією із підстав для закриття кримінальної справи було те, що ОСОБА_2 претензій до ОСОБА_3 не висказує, не вважає, що ОСОБА_3 уклав з ним договори інвестування квартир шляхом обману, будь яких дій  щодо спонукання ОСОБА_2 до укладення договорів  не вчиняв.

Таким чином позивач доказів на підтвердження  наявності у діях ОСОБА_3 умислу на вчинення обману ОСОБА_2 під час укладення вказаних договорів не надав, а вищевказаною постановою про закриття провадження у справі вказані позивачем обставини у позові в частині укладення договорів шляхом обману спростовуються.

З пояснень представника ДП МОУ «Укрвійськбуд» вбачається, що перераховані ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 851 400 грн. перебувають на розрахунковому рахунку підприємства і можуть бути повернуті позивачу у цьому ж розмірі, однак за поверненням вказаних коштів в цьому розмірі позивач до ДП МОУ «Укрвійськбуд» не звертався., а його вимоги про повернення вказаних коштів в подвійному розмірі  відповідач заперечує.

 Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності кожного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.  

Обман має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину другою стороною, або якщо вона замовчує їх існування.  

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.       Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.  

Разом з тим обман щодо мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення.  

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої  сторони  в  оману  щодо  обставин,  які впливають на вчинення правочину.  На відміну від помилки,  ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу  в  діях  відповідача,  істотність  значення обставин,  щодо яких особу введено в  оману,  і  сам  факт  обману повинна  довести особа,  яка діяла під впливом обману.  Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми ст. 230  ЦК  України не  застосовуються  щодо односторонніх правочинів.  

Враховуючи викладенні вище обставини колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з відповідача у вказаній справі державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»  збитків у подвійному розмірі, як то передбачено ч.2 ст. 230 ЦК України.

Одночасно з цим колегія суддів вважає, що позивач має право на повернення отриманих відповідачем за вказаними договорами коштів із інших правових підстав.

Керуючись  ст. ст. 303, 307, 309,  313 - 315  ЦПК України,    колегія  суддів, -    

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу військового прокурора Київського гарнізону задовольнити частково.

Рішення Бориспільського  міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про стягнення грошових коштів в подвійному розмірі відмовити.

Роз’яснити позивачу про його право на звернення до суду щодо стягнення з відповідача   грошових коштів з інших правових підстав.

 Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: