Справа № 11- 743\2007 р. Головуючий у 1 інстанції - Розинко В.М.
Категорія - ст. 368 ч. 2 КК України. Доповідач - Демченко О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
29 жовтня 2007 р.
Апеляційний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді - Демченка О.В.
суддів - Гром Л.М., Оседача М.М.
з участю прокурора - Варуші Т.М.
адвоката - ОСОБА_1
захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
засудженого - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями: прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 липня 2007 року,-
в с т а н о в и в :
Цим вироком:
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Чернігова, українець, громадянин України, з повною вищою освітою, начальник відділу паливно-енергетичного комплексу та розвитку інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації, одружений, на утриманні має неповнолітню дитину, раніше не судимий, мешканець АДРЕСА_1,
засуджений: за ст. 368 ч. 2 КК України з застосуванням ст. 69 КК України до 3-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки та з конфіскацією всього належного йому майна.
Стягнуто з ОСОБА_4 1 091 грн. 70 коп. судових витрат, за проведення експертизи на користь держави.
Як встановив суд, злочин скоєно засудженим ОСОБА_4 за таких обставин.
ОСОБА_4 з 01.02.2006 року працював на посаді начальника відділу паливно-енергетичного комплексу та розвитку інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації в обов'язки якого, згідно положення про відділ, який затверджений розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації за № 43 від 01.02.2006 року, входила організація роботи з контролю за діяльністю підприємств, що діють у сфері збору та переробки металобрухту та подача пропозицій щодо видачі або анулювання ліцензій цих суб'єктів господарювання та, одночасно, згідно розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації за № 176 від 27.05.2003 року „Про вдосконалення організації роботи по забезпеченню виконання вимог чинного законодавства щодо операцій з металобрухтом”, він же являвся головою обласної комісії з питань контролю за здійсненням операцій з металобрухтом.
ОСОБА_4, будучи службовою особою, що займає відповідальне становище, обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, 24.10.2006 року отримав хабар з слідуючих підстав.
Так, 19 жовтня 2006 року, за вказівкою ОСОБА_4, як голови обласної комісії з питань контролю за здійсненням операцій з металобрухтом, така комісія здійснила перевірку підприємства - філії № 4 ТОВ „Вторма Плюс”, розташованого за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Прилуцька, 79-А, із питань додержання представником ліцензіата умов, вимог законодавчих та нормативних актів щодо провадження господарської діяльності з брухтом чорних металів.
За її результатом комісія склала акт контрольної перевірки від 19.10.2006 року, де були зазначені порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів. Крім того, за результатами даної перевірки, за вказівкою ОСОБА_4, було підготовлено проект листа до Міністерства промислової політики України „Про анулювання копій ліцензії” філії № 4 ТОВ „Вторма Плюс”.
У першій половині дня 23 жовтня 2006 року, представник ліцензіата, а саме директор філії № 4 ТОВ „Вторма Плюс” ОСОБА_6, перебуваючи на прийомі в кабінеті ОСОБА_4, від нього довідався про намір направити такого листа до Міністерства промислової політики України та можливе позбавлення приймального пункту металобрухту Ніжинської філії № 4 ТОВ „Вторма Плюс” копії ліцензії. Але в ході подальшої розмови, із метою уникнути негативних наслідків, ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_4 з проханням не направляти такого листа, запропонувавши при цьому останньому хабар у розмірі 3 000 доларів США, на що ОСОБА_4 погодився, призначивши наступну зустріч.
У другій половині дня 24 жовтня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по телефону обумовили таку зустріч, яка відбулася в м. Чернігові в кафе „Дитинець”, розташованого по вул. Преображенській, 18, м. Чернігова, де, приблизно о 17 год. 40 хв., під час уживання їжі та напоїв, ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 хабар у розмірі 3 000 доларів США, що по курсу Національного банку України складає 15 150 грн. за не направлення листа щодо результатів перевірки зазначеного пункту приймання металобрухту до Міністерства промислової політики України, після чого ОСОБА_4 був затриманий співробітниками міліції.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій, не оспорюючи встановлених судом фактичних обставини справи та кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_4, просить вирок суду за м'якістю скасувати і постановити новий вирок та призначити покарання в межах санкції статті за яку його засуджено. Свої вимоги аргументує тим, що місцевий суд безпідставно застосував ст. 69 КК України до засудженого, оскільки пом'якшуючих обставин передбачених ст. 66 КК України по справі не встановлено.
В апеляціях адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_1 просять вирок суду скасувати, а справу провадженням закрити на підставі ст. 6 п. 2 КПК України, за відсутністю в діях засудженого ОСОБА_4 складу злочину. В підтвердження доводів апеляції адвокати посилаються на незаконність постановленого вироку суду та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Вважають, що відносно їх підзахисного мала місце заздалегідь спланована оперативна комбінація під час якої, за допомогою зацікавленої особи ОСОБА_6, була здійснена провокація. На думку адвокатів, місцевий суд в основу вироку поклав протирічливі покази саме ОСОБА_6 та безпідставно залишив поза увагою покази самого засудженого ОСОБА_4, який категорично запевняв факт отримання грошей у ОСОБА_6 Зазначають, що твердження ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_4 взяв рукою і поклав в праву кишеню куртки хабар взагалі не відповідає дійсності, оскільки воно спростовується висновками судової хіміко-криміналістичної експертизи. Також, апелянти посилаються на те, що з боку співробітників УМВС України було порушено норми діючого кримінального закону що відповідно потягло за собою і порушення безпосереднього права засудженого на захист. Зокрема, незаконно проводились оперативно-розшукові заходи, пов'язані з таємним використанням звукозапису без санкції суду. Крім того, звертають увагу на те, що згідно розпорядження Чернігівської облдержадміністрації № 176 й додатку до нього про склад комісії про контроль за операціями з металобрухтом, відомості про ОСОБА_4 як про голову чи члена комісії, відсутні, що ставить під сумнів законність кваліфікації дій останнього навіть при позиції суду про доведеність факту отримання хабара, за ст. 368 ч. 2 КК України.
В апеляції та доповненні до неї засуджений ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати, а справу провадженням закрити на підставі ст. 6 п. 2 КПК України, за відсутністю в його діях складу злочину. В підтвердження доводів апеляції засуджений посилаються на незаконність постановленого вироку суду та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Мотивує це тим, що місцевим судом в основу вироку покладені покази ОСОБА_6, однак на його думку свідчення останнього повністю спростовуються висновками судово-хімічної експертизи. Апелянт звертає увагу на істотні порушення норм кримінально-процесуального закону з боку співробітників УМВС України, що призвело до порушень його конституційних прав. Крім того, вказує на те, що в його службові обов'язки не входить вирішення питань про направлення чи не направлення листів до вищих органів виконавчої влади.
Апеляційним судом було призначено по даній справі часткове судове слідство, в ході якого допитаний засуджений ОСОБА_4, досліджені матеріали кримінальної справи.
В засіданні апеляційного суду засуджений ОСОБА_4 підтримав свою апеляцію, апеляції своїх захисників, просив їх задовольнити. Мотивував свою позицію відсутністю будь-яких доказів його вини, а наведені у вироку докази вважав недостовірними, оскільки вони отримані унаслідок фальсифікації їх співробітниками міліції.
Адвокат ОСОБА_1, захисники ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримали в судовому засіданні позицію засудженого.
Прокурор в засіданні апеляційного суду просив відмовити в задоволенні апеляцій засудженого та його захисників. Мотивував свою позицію тим, що сукупність наявних доказів беззаперечно свідчить про доведеність вини засудженого у скоєнні ним злочину, передбаченого ст. 368 ч. 2 КК України. Водночас вважав, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, не дотримався вимог закону. Зокрема, призначаючи покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд повинен був встановити декілька обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Оскільки суд у своєму вироку прямо вказав, що обставин, які пом'якшують покарання, по справі не встановлено, то застосування судом ст. 69 КК України є безпідставним. Прокурор просив скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановити вирок апеляційним судом, призначивши покарання ОСОБА_4 більш суворе, ніж призначив місцевий суд.
Вислухавши в судовому засіданні учасників процесу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а апеляції захисників та засудженого слід задовольнити частково. Таке рішення суд ґрунтує наступним.
В засіданні місцевого суду ОСОБА_4 не визнав себе винним. Пояснив суду, що працюючи на посаді начальника відділу Чернігівської облдержадміністрації, зустрічався з ОСОБА_6, який приходив до нього на прийом. В бесіді з останнім, ОСОБА_4 повідомив, що Чернігівською облдержадміністрацією може бути направлено листа до Міністерства промислової політики України для позбавлення ліцензії на зайняття збором металобрухту очолюваною ОСОБА_6 філією фірми. Після цього ОСОБА_6 став шукати зустрічі з ОСОБА_4, дзвонив йому на мобільний телефон. 24 жовтня 2006 року він зустрівся з ОСОБА_6 і на пропозицію останнього зайшов до кафе „Дитинець” в м. Чернігові. Там ОСОБА_6 замовив їжу та спиртні напої. В ході розмови з ОСОБА_6, останній йому грошей не пропонував та не передавав. Звідки в кишені його куртки взялись гроші, вилучені співробітниками міліції, ОСОБА_4 пояснити не зміг, але вважав, що вони були підкладені туди ОСОБА_6 в той момент, коли він відлучився до туалету, залишивши куртку на стільці біля столика, де сиділи вони з ОСОБА_6. Ці дії потерпілого вважав частиною провокації відносно себе.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому злочину, винність його в скоєнні злочину, передбаченого ст. 368 ч. 2 КК України, в повному обсязі знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.
Так, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що 24 жовтня 2006 року ОСОБА_6 звернувся до органів внутрішніх справ з заявою про проведення перевірки щодо вимагання хабара начальником відділу Чернігівської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 (т.1 а.с. 13).
В ході розгляду цієї заяви та проведення по справі оперативно-розшукових заходів, ОСОБА_6 було вручено 3000 доларів США, номери купюр переписані в протокол огляду і вручення грошових коштів від 24 жовтня 2006 року (т.1 а.с. 16).
З протоколу огляду місця події від 24 жовтня 2006 року, складеному після затримання ОСОБА_4 з грішми, отриманими від ОСОБА_6, видно, що з кишені куртки, яка була одягнута на засудженому, було вилучено 3000 доларів США. Номінали купюр та їхні номери повністю співпадають з номерами і номіналами купюр, виданих ОСОБА_6 співробітниками міліції. (т.1 а.с.17-19).
Під час досудового і судового слідства потерпілий ОСОБА_6 давав упевнені показання щодо отримання ОСОБА_4 від нього хабара в 3000 доларів. Зокрема, він пояснив, що був директором філії № 4 ТОВ „Вторма плюс” в м. Ніжині. Це товариство займалось заготівлею металобрухту. Очолюваний ним структурний підрозділ ТОВ не міг розпочати роботу із-за численних перевірок та заборон, здійснених Чернігівською облдержадміністрацією. Потерпілий звернувся до ОСОБА_4 як до начальника структурного підрозділу облдержадміністрації, а дізнавшись про можливість позбавлення ліцензії, почав говорити про передачу ОСОБА_4 грошей. З поведінки ОСОБА_4 він здогадався, що той хоче отримати хабар в сумі не менше 3000 доларів США. Після цього потерпілий вирішив звернутись до правоохоронних органів з відповідною заявою, що і зробив. Отримавши від співробітників міліції 3000 доларів США, він передав їх ОСОБА_4 в кафе „Дитинець” в м. Чернігові. Передача цих грошей була під контролем співробітників міліції, про що знав сам потерпілий.
Ці показання потерпілого ОСОБА_6 на досудовому слідстві і в судовому засіданні є послідовними, узгодженими з іншими матеріалами справи, тому суд цілком підставно поклав їх в обґрунтування вироку.
Свідок ОСОБА_7 дав показання суду першої інстанції про те, що брав безпосередню участь в організації оперативно-розшукових заходів, результатом яких було затримання ОСОБА_4 з предметом хабара - 3000 доларів США. Перед врученням доларів ОСОБА_6, вони попередньо були помічені спеціальними хімічними речовинами, призначеними для проведення оперативно-розшукових заходів. Ці оперативно-розшукові заходи проводились у зв'язку з заявою потерпілого ОСОБА_6 про дачу ним хабара ОСОБА_4
Аналогічні показання дав в місцевому суді свідок ОСОБА_8.
З показань свідка ОСОБА_9, даних ним в суді першої інстанції, видно, що він був присутнім у якості понятого при затриманні ОСОБА_4 співробітниками міліції. При цьому було вилучено 3000 доларів, на яких, при просвічуванні їх спеціальними засобами. Було видно слово „хабар”.
Свідок ОСОБА_10, допитаний місцевим судом, дав показання щодо обставин здійснення технічної сторони оперативно-розшукових заходів. Зокрема, він пояснив причини переривання аудіозапису розмови між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 в кафе „Дитинець”.
Свідок ОСОБА_11 дав показання, що був підлеглим ОСОБА_4 і перевіряв пункти прийому металобрухту. Після обстеження такого пункту, що належав ТОВ „Вторма-Плюс”, він доповів про порушення в його роботі ОСОБА_4 Останній дав розпорядження готувати листа до Міністерства промислової політики для позбавлення даного товариства ліцензії на збирання металобрухту.
З висновку хіміко-криміналістичної експертизи № 994(х) від 3 листопада 2006 р. видно, що на грошових купюрах по 100 доларів США, вилучених у ОСОБА_4 і наданих на дослідження, виявлені спеціальні люмінесцентні речовини (люмінофори). На внутрішній поверхні кишені куртки, вилученої у ОСОБА_4, виявлено люмінофор, подібний до люмінофора на грошових купюрах. (т.2 а.с. 6-11).
Відсутність слідів цієї речовини (люмінофора) на змивах з рук ОСОБА_4, про що прямо вказано у висновку цієї експертизи, на думку апеляційного суду, не суперечить доказам обвинувачення та не свідчить про відсутність в його діях складу злочину. Ці обставини були пояснені при допиті експерта Руденко О.О. на досудовому слідстві (т.1 а.с. 214). Ними, зокрема, могли бути: нетривалий контакт помічених грошей з руками, або неякісні змиви з рук ОСОБА_4
Під час проведення оперативно-розшукових заходів проводилась фіксація розмови між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 в кафе „Дитинець” технічними засобами. З протоколу огляду та прослуховування носія цього аудіозапису видно, що ОСОБА_6 пропонує ОСОБА_4 гроші в сумі 3000 доларів США за невиконання ОСОБА_4 певних дій, які входять в його компетенцію як службової особи і передає йому ці гроші. При цьому будь-якого заперечення з боку ОСОБА_4 не надходить. Його мовчазна згода на це разом з результатами наступних оперативно-розшукових заходів, прямо свідчить про отримання ним хабара.
(т.2 а.с. 23-31).
Цей аудіозапис був досліджений при проведенні його судової експертизи, в ході якої була досліджена аудіокасета з записом розмови ОСОБА_6 з ОСОБА_4 в кафе „Дитинець” під час передачі останньому 3000 доларів США та магнітофон, на якому робився цей запис. З її висновку № 12010 від 16 січня 2007 року вбачається, що надана на дослідження фонограма є оригіналом. Будь-якого монтажу ця фонограма не зазнавала. Додаток до висновку експертизи повністю відповідає попередньому протоколу прослуховування запису розмови. (т.2 а.с. 43-49).
Ці висновки експертиз разом з показаннями свідків усувають будь-які суперечності щодо достовірності представлених суду доказів. Апеляційний суд вважає ці докази достовірними.
У відповідності до ч. 14 ст. 9 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”, органи, які її здійснюють, в даному випадку - органи внутрішніх справ, мали право у певних випадках застосувати технічні засоби (скритий аудіозапис) в разі невідкладної на то потреби без отримання рішення суду з подальшим його повідомленням про ці дії. Така невідкладна потреба, як це видно з матеріалів справи, мала місце. Так, звернення ОСОБА_6 до органів внутрішніх справ, написання ним заяви та підготовка оперативних заходів, їх здійснення, мали місце в один день - 24 жовтня 2006 року. Тому твердження апеляцій захисту про порушення органами міліції ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” не відповідає як вимогам закону, так і фактичним обставинам справи і відхиляється апеляційним судом. Апеляційний суд вважає ці докази зібраними з дотриманням норм КПК та Закону „Про оперативно-розшукову діяльність”, а отже - достовірними і підставно покладеними місцевим судом в обґрунтування вироку.
З дослідженого в засіданні апеляційного суду відеозапису, який проводився під час вилучення у ОСОБА_4 грошей, отриманих від ОСОБА_6, видно, що на питання працівників міліції ОСОБА_4 упевнено відповідає, що в кишені у нього знаходиться 3000 доларів США, що у свою чергу, співпало з результатами їх перерахування. Таким чином, цей доказ спростовує твердження засудженого про те, що він взагалі не знав про гроші, які ніби-то підклав до нього у кишеню ОСОБА_6 і підтверджує правильність пред'явленого звинувачення.
Даючи оцінку показанням ОСОБА_4 під час досудового слідства і в судовому засіданні щодо провокації відносно нього та підкладання йому хабара, місцевий суд вірно визначив їх як такі, що є непослідовними, суперечливими, і обґрунтовано відхилив їх як недостовірні. Будь-яких доказів штучного створення доказів вини ОСОБА_4 працівниками міліції, суду представлено не було. Апеляційний суд погоджується з цим висновком місцевого суду.
Не заслуговують на увагу і підлягають відхиленню твердження апеляції про те, що ОСОБА_4 не займав відповідального становища. Він обіймав посаду керівника структурного підрозділу органу державної влади -Чернігівської обласної державної адміністрації та був головою обласної комісії з питань контролю по здійсненню операцій з металобрухтом, що підтверджено її протоколами, підписаними ОСОБА_4 (т.1 а.с. 64-65, 68). Згідно положення про відділ обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації № 43 від 1 лютого 2006 року, начальник цього відділу мав право подавати пропозиції щодо видачі або анулювання ліцензій суб'єктів господарювання в області операцій з металобрухтом. Займаючи таке становище, він міг в значній мірі впливати на прийняття рішень щодо суб'єктів господарювання. (т.2 а.с. 108)
Твердження апеляції про те, що з огляду на посадове становище ОСОБА_4, останній не міг не направити листа до Міністерства промислової політики України, не підтверджено доказами по справі. Законодавчо не вироблено механізму, який би унеможливлював невиконання ОСОБА_4 певних дій як посадової особи. Отримання ним хабара відбувалось саме за умови невиконання тих дій, які він зобов'язаний був виконати, про що і підтвердив ОСОБА_6 на досудовому слідстві і в судовому засіданні.
Про умисел ОСОБА_4 на скоєння злочину свідчить і той факт, що у відповідності до п.22 Загальних правил поведінки державного службовця, затверджених наказом Головного управління державної служби України № 58 від 23 жовтня 2000 р., ОСОБА_4 зобов'язаний був уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Всупереч цьому нормативному акту, він, давши розпорядження підготувати листа до Мінпромоплітики про позбавлення ліцензії філії ТОВ „Вторма-Плюс”, якою керував ОСОБА_6, пішов з останнім до кафе, де й відбулась передача хабара.
Апеляційний суд не встановив таких порушень закону, які б потягли за собою безумовне скасування вироку. Оперативні співробітники міліції не затримували ОСОБА_4 в порядку ст. 106 КК України, а проводили оперативні заходи з метою фіксації злочинної діяльності. Тому твердження апеляцій про порушення прав засудженого працівниками міліції одразу ж після відвідування ним кафе „Дитинець” не ґрунтується на законі. Навпаки - під час досудового слідства і в суді він був забезпечений кількома захисниками, які безперешкодно виконували свої функції.
Отже, увесь комплекс досліджених судом першої інстанції доказів, які повністю і детально між собою узгоджуються, беззаперечно свідчить про доведеність пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення. Його дії вірно кваліфіковані органами досудового слідства і судом по ч. 2 ст. 368 КК України.
Щодо призначеного покарання, то воно відповідає вимогам ст. 65 КК України. Призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, у відповідності до ст. 69 КК України, передбачено у випадках, коли судом встановлено декілька обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують тяжкість вчиненого злочину. Ними, згідно ст. 66 КК України, можуть бути не тільки обставини, перелічені в цій статті закону, а й інші обставини.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_4 раніше не судимий, має постійне місце проживання, сім'ю, кількох утриманців, характеризується в цілому позитивно, має низку захворювань. Крім того, він скоїв злочин, перебуваючи на державній службі, до якої в майбутньому він вже не матиме доступу. Ці обставини, на думку апеляційного суду, пом'якшують покарання та істотно знижують тяжкість вчиненого злочину. Покарання у три роки позбавлення волі є необхідним і достатнім для виправлення і перевиховання засудженого.
Водночас, апеляційний суд вважає дещо надмірним застосування до ОСОБА_4 додаткового покарання у вигляді конфіскації його майна і зокрема, житла. Органами досудового слідства накладено арешт на майно засудженого: квартиру АДРЕСА_1 та 1/3 частину квартири АДРЕСА_2. В першій квартирі постійно проживає його сім'я, в тому числі неповнолітня дитина, в другій - його мати похилого віку. Не встановлено, що це житло було придбано за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом. У випадку конфіскації цього житла можуть невиправдано постраждати родичі та члени сім'ї засудженого, які не мають відношення до скоєного ним злочину і право на житло яких гарантовано Конституцією України. Відсутність житла не сприятиме ресоціалізації засудженого після відбуття ним покарання. Виправлення цього недоліку вироку може бути шляхом внесення уточнень в його резолютивну частину.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366, 377, 379 КПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Апеляції адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 липня 2007 року щодо ОСОБА_4 уточнити. Внести уточнення до його резолютивної частини, доповнивши її після слів „яке є власністю засудженого”, словами „окрім його житла”.
В іншій частині цей вирок залишити без змін.
Судді:
М.М. Оседач О.В. Демченко Л.М. Гром