Апеляційний суд Запорізької області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2007 року                                                              м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді      Бондаря М.С.

суддів                         Гончара О.С., Ломейко В.О.

при секретарі              Тахтаул О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2003 року справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення з жилого будинку, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку ,-

встановила:

В серпні 2002 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення з жилого будинку .

Зазначала, що після одруження її сина ОСОБА_3, у 1973 році він та відповідачка проживали у половині спірного будинку, яка має відокремлений вихід. У 2001 році її син розірвав шлюб з відповідачкою та виїхав на інше постійне місце проживання. Оскільки відповідачка відмовилась звільнити будинок після письмового попередження, просила виселити ОСОБА_1 з жилого будинку.

Не погоджуючись з позовом, ОСОБА_1 у вересні 2002 року звернулася до суду з зустрічним позовом про визнання права власності на 1/5 частину будинку, через те, що вона придбала будівельні матеріали на суму 22443 грн. і приймала участь у його будівництві.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2003 року позов ОСОБА_2 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Виселено ОСОБА_1 з жилого будинку АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила судове рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Встановлено, що позивач є власницею будинку АДРЕСА_1. Одна половина спірного будинку їй належить на підставі договору дарування від 15 травня 1980 року, а друга половина успадкована нею за законом.

ОСОБА_1 є колишньою невісткою позивачки. Відповідачка проживала разом з сином позивача в частині спірного будинку, яка має відокремлений вихід. У 2001 році син позивача розірвав шлюб з відповідачкою та виїхав на інше постійне місце проживання. Між сторонами по справі склались неприязні стосунки. Позивач зверталась до відповідача з пропозицією укласти договір найму, на що остання відмовила. Відповідач, проживаючи в спірному будинку і займаючи його частину, оплату комунальних послуг не здійснює, оплату за своє проживання не проводить. Відповідач не був і не є членом родини позивача, оскільки ніколи з нею спільного господарства не вела, сторони мали свої окремі сім'ї, проживали в спірному будинку в різних його частинах , що мали окремі входи. Тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що тим самим, ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 в користуванні належній позивачеві власністю.

Відповідно до ст. 48 Закону України “Про власність”, який діяв на час звернення позивача до суду і у відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування и розпорядження своїм майном.

Отже за таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволення позову про усунення позивачеві перешкод в користуванні належної йому власністю, шляхом виселення відповідача з належного ОСОБА_2 будинку.

Крім того, судова колегія приходить до переконання, про правильність рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/5 частку спірного будинку.

Так, ОСОБА_1 заявляла підставою набуття нею права власності на частину спірного будинку її участь в будівництві прибудов, вкладення грошових коштів в ремонт будинку, витрачання грошових коштів на будівельні матеріали, якими покращено стан спірного будинку.

Згідно ст. 17 Закону України "Про власність", який діяв на час постановлення рішення, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК України обов'язок.

Положення, за яким на частину будинку може бути визнано право власності за особою, внаслідок трудових або грошових затрат якої істотно збільшилась цінність будинку, поширюється лише на подружжя, одному з яких раніше належав спірний будинок.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є подружжям і не є членами однієї сім'ї. А тому ОСОБА_1 вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на правильність висновків суду, а лише відображують позицію відповідача, висловлену нею в запереченнях на позов і в зустрічній позовній заяві, та яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж направлення справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2003 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.