ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024Справа № 910/2444/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про стягнення 388 477, 20 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Зарочинцев Сергій Сергійович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі-відповідач) про стягнення шкоди завданої порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у розмірі 388 477, 20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за право укладання з відповідачем договору для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, було сплачено одноразовий платіж у розмірі 194 238, 60 грн, однак як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві. Внаслідок цього позивач відповідно до ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", набув право на стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 388 477, 20 грн, що є розміром подвійної шкоди, завданої позивачу відповідачем у зв`язку із порушенням останнім законодавства про захист економічної конкуренції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

21.03.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що договір для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів був укладений між сторонами на основі вільного волевиявлення та погодження всіх умов, в судовому порядку недійсним не визнавався. Також, відповідач зазначає, що витрати одноразового платежу по договору та витрати на оплату послуг комунальному підприємству були включені позивачем до загальної вартості наданої ним послуги третім особам та фактично були йому відшкодовані третіми особами, а саме споживачами послуг.

Також, разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому він просить суд витребувати у Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича:

- інформацію про кількість укладених договорів з паркування транспортних засобів на майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський район, просп. Ватутіна (Північний міст) з юридичними та фізичними особами з паркування транспортних засобів за період з 05.03.2019 по 05.01.2021;

- копії договорів з паркування транспортних засобів на майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський район, просп. Ватутіна (Північний міст) укладених між Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем та юридичними і фізичними особами за період з 05.03.2019 по 05.01.2021.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем подано клопотання про призначення експертизи, в якому відповідач просить суд призначити у даній справі судову експертизу щодо встановлення, зокрема реальної суми збитків понесених позивачем внаслідок виконання сторонами умов договору № ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019, проведення експертизи відповідач просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

25.03.2024 до суду надійшла відповідь позивача на позовну заяву, в якій позивач зазначає, що одноразовий платіж та його процедура розрахунку, сплати була зазначена в умовах до електронного аукціону. На період спірних правовідносин укласти договір з відповідачем можливо було лише шляхом участі в таких електронних торгах, проте як встановлено АМК України у своєму рішенні № 75-р/тк запровадження цього одноразового платежу є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 у задоволенні клопотання Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про витребування доказів - відмовлено. У задоволенні клопотання Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про призначення експертизи - відмовлено.

08.04.2024 позивачем подано до суду детальний розрахунок судових витрат та докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до яких позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на користь позивача судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000, 00 грн.

12.04.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правової допомоги, в якому відповідач просить суд зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги у справі № 910/2444/24 до 6 000, 00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 1 резолютивної частини рішення).

Визнано дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (п. 2 резолютивної частини рішення).

За порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу першого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладено на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» штраф у розмірі 2 605 133 (два мільйони шістсот п`ять тисяч сто тридцять три) грн (п. 3 резолютивної частини рішення).

Зобов`язано Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити Антимонопольний комітет України протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів (п. 4 резолютивної частини рішення).

У вказаному рішенні Комітетом встановлено, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 50 рішення).

Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів, затвердженого наказом директора КП "Київтранспарксервіс" від 06.08.2019 №70, встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншими суб`єктами господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування.

Так, відповідно до п. 5.2 зазначеного Положення, загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування).

Пунктом 56 рішення Комітету, встановлено, що за інформацією КП "Київтранспарксервіс", одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь КП "Київтранспарксервіс" впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню.

Відповідно до п. 74 рішення Комітету, за інформацією КП «Київтранспарксервіс», всі грошові кошти, які надходять до Підприємства від сплати переможцями Торгів, зокрема одноразового платежу КП «Київтранспарксервіс» використовує для забезпечення власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов`язань Підприємства із забезпечення надходжень до бюджету м. Києва.

Отже, необхідність стягнення КП «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів (п. 76 рішення Комітету).

Комітет у п. 86 рішення зазначив, що встановлення КП «Київтранспарксервіс» для переможців Торгів обов`язку зі сплати Одноразового платежу призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку.

Наведені дії КП «Київтранспарксервіс» були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість обирати між кількома продавцями таких товарів та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого продавця (п. 87 рішення Комітету).

Відповідно до п. 88 рішення Комітету, у випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку та, як наслідок, відсутності у споживачів КП «Київтранспарксервіс» альтернативи щодо придбання прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві інакше, ніж у Підприємства, вищезазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів.

Таким чином, Антимонопольним комітетом України встановлено, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Як зазначає позивач, за результатами аукціону №UA-PS-2019-07-29-000015-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, проспект Ватутіна (Північний міст), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 09.08.2019, позивача визнано переможцем аукціону.

У протоколі електронного аукціону №UA-PS-2019-07-29-000015-2 визначено, що сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону становить 194 238, 60 грн.

11.09.2019 позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 194 238, 60 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.14606704811.

З матеріалів справи вбачається, що 09.09.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем (сторона-2) укладено договір № ДНП-2019-09/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, відповідно до якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, проспект Ватутіна (Північний міст), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 255 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 28 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Також, 09.09.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем (сторона-2) складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика до договору № ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, позивачу було завдано шкоду у вигляді втрат, пов`язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення договору № ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019, що з урахуванням положень ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" становить 388 477, 20 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Загальною підставою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди, є вчинення винною особою цивільного правопорушення, до складу якого включаються протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи, настання шкоди, причинний зв`язок між поведінкою та шкодою, вина особи. Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення дає правові підстави для відповідальності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 16.04.2020 у справі № 904/5489/18).

Враховуючи визначені цивільно-процесуальним законодавством принципи змагальності і диспозитивності судочинства можна зробити висновок, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 554/1583/16-ц.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначає, що за право укладання з відповідачем договору для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, ним було сплачено одноразовий платіж у розмірі 194 238, 60 грн, однак як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві.

Суд зазначає, що вказане рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 було оскаржено відповідачем шляхом подання позову до Господарсього суду міста Києва про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 №75-р/тк у справі №38/60/42-рп/к.20.

Проте, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року у задоволенні позову Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 року відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.12.2022 року закрито касаційне провадження у справі № 910/16055/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 910/16055/21 залишено без змін.

Судом у справі № 910/16055/21 встановлено, що Антимонопольним комітетом України доведено, а КП "Київтранспарксервіс" не спростовано, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання- передачі майданчиків в експлуатацію становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Також, суд у справі № 910/16055/21 зазначив наступне:

- Відповідно до пункту 3 Рішення Київської міської ради № 930/1591 КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів із паркування автомобільного транспорту в місті Києві, споживачі, які виявили бажання отримати права на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, обмежені у виборі суб`єкта господарювання, який реалізує такий товар. Наявність такої ринкової влади надає КП "Київтранспарксервіс" можливість диктувати виключні умови реалізації вказаного товару.

- Однак, у випадку незгоди із запропонованими КП "Київтранспарксервіс" умовами споживачі не мають можливості обрати альтернативного продавця прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві оскільки позивач займає монопольне (домінуюче) становлення на цьому ринку;

- Відповідно до приписів статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

- Згідно частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- Всупереч наведеним нормам КП "Київтранспарксервіс" встановлювало для переможців торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Як встановлено судом, за результатами аукціону №UA-PS-2019-07-29-000015-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, проспект Ватутіна (Північний міст), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 09.08.2019, позивача визнано переможцем аукціону.

У протоколі електронного аукціону №UA-PS-2019-07-29-000015-2 визначено, що сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону становить 194 238, 60 грн.

11.09.2019 позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 194 238, 60 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.14606704811.

Тож, 09.09.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем (сторона-2) укладено договір № ДНП-2019-09/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Відповідно до 4.3. договору № ДНП-2019-09/02 від 09.09.2019, загальна ціна договору становить - 2 136 624, 60 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 356 104, 10 грн, з яких: вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору - 1 942 386, 00 грн, у т. ч. ПДВ в сумі 323 731, 00 грн та одноразовий платіж за право укладання договору - 194 238, 60 грн у т.ч. ПДВ в сумі 32 373, 10 грн.

Однак, як встановлено судом вище, необхідність стягнення КП «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів, відтак стягнення відповідачем суми одноразового платежу за право укладення з ним договору є неправомірним.

Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, КП "Київтранспарксервіс" застосовував у договорі одноразовий платіж за право укладення такого договору з метою одержання додаткових коштів, внаслідок чого порушено права суб`єктів господарювання, з якими КП "Київтранспарксервіс" укладало договори про надання в експлуатацію майданчиків для паркування.

Таким чином, шкодою в даному випадку є здійснена позивачем оплата одноразового платежу за право укладення договору у розмірі 194 238, 60 грн.

Протиправна поведінка відповідача у даному випадку полягає у тому, що у зв`язку із встановленням обов`язку сплати одноразового платежу за право укладення договору, останнім були порушені норми Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає в тому, що внаслідок вчинення вказаних вище дій позивачем були переплачені грошові кошти.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Таким чином, враховуючи що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), суд дійшов висновку, що саме через винні дії відповідача позивачу було завдано шкоду в сумі 194 238, 60 грн., яка на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 388 477, 20 грн.

Отже, на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач повинен відшкодувати позивачу завдану останньому шкоду у подвійному розмірі, тобто у сумі 388 477, 20 грн.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2024 між Адвокатським об`єднанням «Вишневий і Партнери», в особі керуючого партнера Сабадин Алли Василівни та Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем, укладено договір про надання професійної правничої допомоги №6/Г, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу клієнту щодо стягнення з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" 388 477, 20 грн, що є розміром подвійної шкоди, завданої у зв`язку із порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, сторони дійшли згоди про те, що за надання адвокатським об`єднанням послуг, обумовлених п. 1.1. та 1.2. договору, клієнт сплачує адвокатському об`єднанню грошову винагороду (гонорар), розмір та строки сплати якої, визначений в додатку до договору, який є невід`ємною частиною цього договору.

Додатом № 1 від 16.02.2024 до договору, сторони погодили, що вартість послуг адвокатськкого об`єднання з надання професійної правничої допомоги клієнту (грошова винагорода/гонорар) складає: написання заяви по суті спору - 3000, 00 грн/ 1 год. (одна заява по суті спору); участь в судовому засіданні - 4 000, 00 грн (одне судове засідання).

19.02.2024 між Адвокатським об`єднанням «Вишневий і Партнери», в особі керуючого партнера Сабадин Алли Василівни та Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем складено та підписано акт про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого адвокатське об`єднання надало за договором, а клієнт прийняв наступні послуги (професійну правничу допомогу): написання позовної заяви - 6000, 00 грн (3000, 00 грн/2 год.).

Адвокатським об`єднання надано професійну правничу допомогу клієнту, вартість якої складає 6000, 00 грн.

Також, 22.03.2024 між Адвокатським об`єднанням «Вишневий і Партнери», в особі керуючого партнера Сабадин Алли Василівни та Фізичною особою-підприємцем Зарочинцевим Сергієм Сергійовичем складено та підписано акт про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого адвокатське об`єднання надало за договором, а клієнт прийняв наступні послуги (професійну правничу допомогу): написання відповіді на відзив у справі № 910/2444/24 - 6000, 00 грн (3000, 00 грн/2 год.).

Адвокатським об`єднанням надано професійну правничу допомогу клієнту, вартість якої складає 6000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №6/Г від 16.02.2024 було сплачено на користь адвокатського об`єднання грошові кошти у розмірі 12 000, 00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №8N90-HCRX-3W2H-WEWY від 20.02.2024 та №EANK-8IMX-5QZQ-2BJD від 25.03.2024.

Судом встановлено, що Сабадин Алла Василівна є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 6332/10 від 08.12.2017, інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 12 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів складного фінансового становища КП «Київтранспарксервіс», як підставу для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а посилання відповідача на ведення представником позивача адвокатом Сабадин Аллою Василівною значної кількості аналогічних справ не є такою підставою.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича - задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (вул. Леонтовича, буд. 6, м. Київ, 01054, ідентифікаційний код - 35210739) на користь Фізичної особи-підприємця Зарочинцева Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) 388 477 (триста вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят сім) грн 20 коп. - шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, 5 827 (п`ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн 16 коп. - судового збору та 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков