Справа № 2-530\2007р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 березня  2007 p.                                              Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області

у складі: головуючого - судді                                                           Максимюж Р.Ю.

секретаря                          Томин О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломиї справу за позовом ОСОБА_1до      Коломийської   виправні   колонії   №   41   та   управління держдепартаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області про стягнення грошової допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1проходив службу в Коломийській виправній колонії № 41 з 1991р. в медчастині фельдшером а 1.03.1995р. згідно наказу № 24 від 28.02.2005р. був зі служби звільнений, однак при звільненні йому не була виплачена грошова допомога за якою він звертався протяом року до відповідача, однак відповідач ВК -41 таку допомогу не виплачувала, постільки він звільнений за власним бажанням по ст. 64 п"ж", то йому згідно п.10 Постанови Кабміну від 17.07.1992р. за № 393 повинна виплачуватись при звільненні грошова допомога в розмірі по 25% місячного заробітку за кожен календарний рік служби, що становить 2858,2 грн.

Заслухавши представника позивача яка позов підтримала і пояснила, що раніше з позовом в суд не зверталась, бо мали надію, що виправна колонія добровільно виплатить цю допомогу, тому і пропустили річний термін звернення до суду з цим позовом, однак ствердила представник позивача, що продовжувати термін звернення до суду позивачу не потрібно, цей спір про оплату праці і ці спори строком не обмежені.

Представники відповідачів позов не визнали і пояснили, що позивач не підпадає під дію п.10 постанови Кабміну від 17.10.1992р. № 393, постільки звільнений за власним бажанням за вислугою років, а не в зв"язку з наявністю поважних причин, які перешкоджають виконанню службових обов'язків, як того вимагає ст. 10 постанови Кабміну від 17.10.1992р. за №393 і крім цього ствердили представники відповідачів, що позивач пропуситив строк звернення до суду без поважних причин.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, так як позивачем без поважних причин пропущено, згідно ст. 99 КАС України річний строк звернення до суду, доводи представника позивача, що продовженнгя строку звернення до суду, постільки це спір про оплату праці, який згідно ст. 233 КЗпП України строком не обмежений, не заслуговують на увагу, постільки оплата праці згідно ст. 94 КЗпП України, це заробітна плата тобто винагорода в грошовому виразі за виконану роботу, тому дія ст. 233 КЗпП України на даний спір не поширюється, а представником позивача в судовому засіданні не представлено жодних доказів про причини пропуску строку і крім цього представник позивача не просила суд продовжити строк звернення до суду з даним позовом, тому суд вважає, що в задоволенні озову слід відмовити із-за пропуску строку звернення до суду.

На підставі ст. 98 КАС України та керуючись ст. 163, 168 КАС України суд

ПОСТАНОВИВ:

В задовленні позову ОСОБА_1до Коломийської виправної колонії та управління держдепартаменту з питань виконання покарань про стягнення грошової допомоги -відмовити.

На постанову може бути подано заяву про апеляцію протягом 10 діб, а апеляційну скаргу протягом 20 діб, після подачі заяви до Івано-Франківського апеляційного суду.