Справа № 2а-5653                                                                                                                        

2010 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня  2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Цалко А.А., при секретарі Єршовій Я.Ю., розглянувши у відкритому судовому  засіданні в залі суду в м. Ялті адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до начальника Ялтинського міського архіву по зберіганню документів по особовому складу ліквідованих державних та не державних установ, організацій і підприємств міста (далі начальник архіву) ОСОБА_2 про зобов’язання виконати певні дії,    

в с т а н о в и в:

Позивач  звернувся  до суду з позовною заявою  до відповідача, в якій просить суд  зобов’язати начальника архіву ОСОБА_2  прийняти на зберігання до Ялтинського міського архіву по зберіганню документів по особовому складу ліквідованих державних та не державних установ, організацій і підприємств міста документи щодо заробітної плати на ім’я ОСОБА_1: картку-довідку на штатного робітника за період часу з 1988 по 1992 роки, наказ №90-П від 04 січня 1988 року про призначення ОСОБА_1 старшим бухгалтером творчо – виробничого заказу з виконання послуг закордонним  кіностудіям.

    Позовні вимоги мотивовані тим,що відповідач незаконно не приймає в позивача зазначені документи, чим порушує її право отримувати підвищену пенсію.

Позивач та її представник  у судовому засіданні підтримали заявлені позовні  вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 – начальник архіву у судовому засіданні проти позову   заперечувала.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав:

    Відповідно до ч. 1 ст. 6  Конвенції  про захист  прав  і основних  свобод  людини  (Рим  4 листопада 1950  року),  ратифікованою Верховною радою України 17 липня 1997 року,  кожен  при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов’язків або встановленні обґрунтованості  будь – якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим  законом. Конвенція про захист прав і основних свобод людини є складовою частиною  загальнонаціонального законодавства України. Згідно  ст. 55  Конституції України права, свободи  громадян  захищаються  судом.

    Це означає, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України,  іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або  порушаються, створено або створюються перешкоди  для  їх  реалізації , або  мають  місце  інші  ущемлення прав та свобод.

    Положення Конвенції та Конституції України з цього питання відтворені в ст. 2  Кодексу  адміністративного судочинства України про завдання адміністративного  судочинства.

Відповідно до ст. 2 ч. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації та інше.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 29 Закону України «Про національний архівний фонд та архівні установи» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють архівні установи для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, накопичених в процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних та фізичних осіб на відповідній території (району, міста), і інших архівних документів, не належних до Національного архівного фонду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала з 1968 року на різноманітних посадах, а з 28 квітня 1999 року на посаді виконуючого обов’язки головного бухгалтера державного підприємства «Ялтинська кіностудія». 15 липня 2002 року звільнена по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

07 серпня 2002 року була прийнята на роботу в ЗАТ «Ялтинська кіностудія» на посаду завідуючої реквізиторським складом і 31 липня 2007 року була звільнена по ст. 40 п.4 КЗпП  України за прогули без поважних причин, що підтверджується трудовою книжкою (а.с.56).

Як встановлено судом, державне підприємство «Ялтинська кіностудія», яке було перейменоване державне підприємство «Кримська кіностудія Ялта-фільм»з 13 листопада 2003 року було визнане банкротом й по ньому була відкрита ліквідаційна процедура. Ухвалою Господарського суду від 26 вересня 2005 року –ДП «Кримська кіностудія Ялта-фільм» ліквідоване , виключене з Єдиного державного реєстру  (а.с. 7-9)

23 липня 2007 року за актом прийому-передачі були передані всі документи по особовому складу ДП «Кримська кіностудія Ялта-фільм» до Ялтинського міського архіву по зберіганню документів (а.с.11) у кількості 748 справ за 1944-2002 роки.

При звіренні наявності документів за описом справ не було виявлено лише справу №148а-характеристики робочих та службовців за 1964-1967 роки.

З 2008 року ОСОБА_1 намагалась здати до архіву додатково 3 папки документів працівників підприємства за 1988-1992 роки, які вона нібито виявила на реквізиторському складі ЗАТ «Ялтинська кіностудія», яке не є правонаступником  державного підприємства «Кримська кіностудія Ялта-фільм».

Двічі по цьому питанню скликались розпорядженням Ялтинського міського голови комісії для вивчення документів та можливості прийняти їх до архіву, і двічі в 2009 та в 2010 році комісія відмовляла в цьому, оскільки не було доказів дійсності цих документів, а також викликала сумніви правомірності створення обраних копій до 2002-2003 року копій документів, а також не надано підтверджень щодо причин несвоєчасної передачі ціх документів до архіву.(30-32,47-51,62-68).

12 травня 2010 року відповідач надала ОСОБА_1 відповідь з цього приводу(а.с.24).

Сам ж ОСОБА_1 особисто свої документи (карточку-довідку та наказ) до архіву не відносила та заяву з цього приводу не писала.

Цю обставину підтвердила суду відповідач, яка пояснила, що всі ці роки ОСОБА_1 намагалась передати до архіву документи від імені підприємства, як колишній головний бухгалтер, а що стосується документів особисто ОСОБА_1, то архів не може приймати документи від громадян, оскільки це не передбачене законом.

Таким чином, суд дослідивши всі докази приходить до висновку, що вимоги позивача зобов’язати відповідача прийняти її особисті документи на зберігання до міського архіву не законні та задоволенню не підлягають.

Всі інші доводи позивача не мають правового значення для вирішення спору й не можуть бути враховані судом.

  Враховуючи вищенаведені обставини,суд вважає, що відповідач діяв  в межах своїх повноважень  та у спосіб,передбачений нормами діючого законодавства.

    На підставі  викладеного  та  керуючись ст. ст. 19,55 Конституцією України, ст. ст. 6, 9, 17, 160-163 Кодексу  адміністративного  судочинства  України,  

ПОСТАНОВИВ:

В адміністративному позові ОСОБА_1 про зобов’язання начальника Ялтинського міського архіву по зберіганню документів по особовому складу ліквідованих державних та не державних установ, організацій і підприємств міста ОСОБА_2  прийняти на зберігання до Ялтинського міського архіву по зберіганню документів по особовому складу ліквідованих державних та не державних установ, організацій і підприємств міста документи щодо заробітної плати на ім’я ОСОБА_1: картку-довідку на штатного робітника за період часу з 1988 по 1992 роки, наказ №90-П від 04 січня 1988 року про призначення ОСОБА_1 старшим бухгалтером творчо – виробничого заказу з виконання послуг закордонним  кіностудіям- відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського  апеляційного адміністративного суду через Ялтинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України .

СУДДЯ