Справа № 2-3338
2010 рік
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2010 рік Ялтинський міський суд АРК
у складі судді - Шумова В.В.
при секретарі – Самохваловій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: приватний нотаріус Ялтинського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та вчинення певних дій, суд
В С Т А Н О В И В :
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 та повернути сторони у первинний стан.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона вважала, була впевнена і мала намір 01.02.2010 року укласти зі своєю небогою (відповідачкою у справі) договір довічного утримання, а не договір дарування квартири, оскільки вона важко хвора людина, погано чує, проживає з двома неповнолітніми онуками, мати яких визнана судом померлою.
Відповідачка пообіцяла надавати їй постійний догляд та матеріальну допомогу.
Після укладання договору відповідачка якийсь час доглядала за нею, приїздила до неї, а потім перестала, посилаючись на стан свого здоров’я.
ОСОБА_2 до неї жити не переходила, вона була змушена самостійно сплачувала комунальні витрати.
Вона дізналася про те, що нею укладений договір дарування квартири тільки тоді, як вона виявила намір на розірвання договору довічного утримання.
Відповідачка в судове засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи повідомлена.
Третя особа в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлений .
У судовому засіданні від позивача надійшло клопотання про заочний розгляд справи.
За таких обставин, суд ухвалив протокольно про заочний розгляд справи відповідно до вимог ст. ст. 224-227 ЦПК України
Перевірив матеріали справи, вислухавши позивача, свідків, суд надходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
В силу ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
На підставі ч.1 ст. 215 ЦК України, - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 229 ЦК України передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, а саме: якщо, особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № 18761-І від 08.11.2000 року, виданого Ялтинською міською радою позивачка була власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с.9) .
Згідно із пояснень позивачки, ОСОБА_2 є її небогою.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1, за віком тяжко хвора, дане підтверджується медичними документами. (а.с. 11-12).
Згідно пояснень позивачки, ОСОБА_2 будучі її родичкою періодично відвідувала ОСОБА_1, надавала їй матеріальну допомогу, допомогу по господарству, а також обіцяла після укладення угоди надавати допомогу.
Як пояснила суду ОСОБА_1, оскільки вона знаходилася в похилому віці, на її утриманні знаходяться дві неповнолітні онуки (мати яких визнана судом померлою), погано чує без стороннього догляду і матеріальної допомоги не могла жити, то вона вирішила, що укладе офіційно зі своєю небогою договір довічного утримання і буде впевнена, що вона та її онуки будуть доглянуті і не залишаться на вулиці після її смерті.
Однак, судом встановлено, що 01 лютого 2010 року між позивачкою і ОСОБА_2 був укладений безоплатний договір дарування квартири, а не договір довічного утримання(а.с.6-8).
Суд вважає, що даний договір повинний бути визнаний недійсним по наступних підставах:
У судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та обставина, що даний договір бажали укласти обидва учасника угоди.
Воля позивачки і її внутрішнє переконання припускали укладання договору довічного утримання, оскільки тільки таким договором вона могла допомогти собі та своїм унукам в існуванні за допомогою іншої особи, тому що самостійно в силу віку, ряду захворювань вона жити не могла.
До укладання договору ОСОБА_2 здійснювала догляд і допомагала ОСОБА_1, що не заперечує сама позивачка.
Крім того, поведінка відповідачки також указує на те, що вона не виконувала умови договору дарування квартири. Відповідачка в спірну квартиру не вселилася, не зареєструвалася в ній, не оплачувала за квартиру ні квартплату, ні комунальні послуги, договори з обслуговуючими організаціями на себе не оформляла. Позивачка ж із квартири не виписувалася, не виселялася, продовжувала жити з онуками, як і жила раніш, розпоряджалася цілком квартирою і усім своїм майном, що знаходилося в квартирі, проводила оплату комунальних послуг.
Таким чином, суд вважає, що взаємини між позивачкою і відповідачкою і поводження відповідачки до укладення угоди, стан здоров’я самої позивачки створили умови для того, щоб позивачка, цілком довіривши ОСОБА_2, мала помилкову уяву про те, що вона підписує не той договір, який вона хотіла укласти.
Ця помилка позивачки, на думку суду, має для неї істотне значення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 11 Постанови «Про судову практику по справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року (з наступними змінами), під помилкою також варто розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших важливих умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення і через відсутність якої по обставинах справи можна вважати, що угода не була укладеною.
Те, що позивачка помилялася у важливих умовах угоди підтверджується також показаннями свідків – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яки пояснили суду, що ОСОБА_1 розповідала їм, що відповідачка перестала доглядати за нею, перестала приїздити, у зв'язку з чим, вона вирішила розірвати з нею договір довічного утримання. Позивачка суть укладеної нею угоди зрозуміла тільки тоді, як виявила намір на розірвання договору довічного утримання.
Суд вважає, що договір дарування, який заперечується, не відповідає і моральним принципам нашого суспільства, коли стара хвора і безпомічна людина позбавляється цілком своєї власності, місця проживання і залишається без сторонньої допомоги.
При таких обставинах позовні вимоги про визнання недійсного договору дарування підлягають задоволенню.
Так як відповідачка є інвалідом другої групи судові витрати віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 229 ЦК України , ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: приватний нотаріус Ялтинського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та вчинення певних дій - задовольнити
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 лютого 2010 року реєстраційний номер №156, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Сторони повернути в первісне положення, визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме: судовий збір в сумі 296 гривень та витрати на інформаційно – технічне забезпечення справи в сумі 120 гривень.
Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше п’яти днів з дня його проголошення
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк , протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.
Заочне рішення набирає законної чинності після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному суді АРК через Ялтинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя