донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
20.10.2010 р. справа №17/147
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддівПриходько І. В.,
Гези Т. Д., Ломовцевої Н. В.
за участю
представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4 - довіреність № 984053 від 15.02.2010р.
від відповідача:Соломатін С.В. - довіреність № 36 від 04.12.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Трест Донецькшахтопроходка», м. Донецьк
на рішення господарського суду Донецької області
від21.09.2010р.
у справі№17/147 (суддя Татенко В. М.)
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Торез Донецької області
до відкритого акціонерного товариства «Трест Донецькшахтопроходка», м. Донецьк
простягнення 195 064,44грн.
та зустрічним позовом про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, м. Торез Донецької області звернулась до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Трест Донецькшахтопроходка», м. Донецьк про стягнення боргу в сумі 128 706,30грн. за договором №12 від 01.03.2008р. про надання транспортних послуг.
Під час розгляду справи Товариство звернулося із зустрічним позовом до Підприємця про визнання недійсним договору №12 від 01.03.2008р. про надання транспортних послуг.
06.09.2010р. Підприємець звернувся з заявою про уточнення позовних вимог, якій фактично збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з Товариства 195 064,44грн., у тому числі основний борг в сумі 152 286,00грн., 3% річних в сумі 8818,68грн. та інфляційні в сумі 33 959,76грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.09.2010р. по справі за №17/147 задоволено первісні позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Торез Донецької області (далі – Підприємець) до відкритого акціонерного товариства «Трест Донецькшахтопроходка», м. Донецьк (далі –Товариство) та присуджено до стягнення 195 064,44грн., у тому числі основний борг – 152 286,00грн.; 3% річних –8818,68грн.; інфляційні – 33 959,76грн.; стягнуто витрати на сплату державного мита – 1950,64грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи –236,00грн.; відмовлено у задоволені зустрічних позовних вимог про визнання договору №12 від 01.03.2008р. “Про надання транспортних послуг”.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду у повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову про стягнення 195 064,44грн. та задовольнити зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору №12 від 01.03.2008р..
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. За ствердженням скаржника, суд першої інстанції при винесенні рішення по справі, у порушення статей 32, 43, 40, 43 Господарського процесуального кодексу України, вважав встановленими обставини на підставі неналежних письмових доказів, не всебічно, неповно та необ’єктивно розглянув усі обставини справи та не застосував до вимог перевізника скорочений строк позовної давності.
Порушення норм матеріального права, на думку скаржника, полягає в тому, що суд першої інстанції невірно застосував к спірним правовідносинам статті 92, 239, 241 Цивільного кодексу України безпідставно відмовивши в частині визнання договору, що укладений не уповноваженою особою, недійсним. Крім того, посилався на те, що вважає спірний договір договором перевезення.
Позивач за первісним позовом у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні вимоги скаржника не визнав. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню.
Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та надав додаткові пояснення б/н від 20.10.2010р. Крім того, клопотав про витребування у позивача оригіналів Актів виконаних робіт за період з січня по листопад 2008р.
У судовому засіданні колегією суддів оглянуті оригінали актів приймання виконаних робіт, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 18-24, 108-131) та оригінал ліцензії НОМЕР_1 на внутрішні перевезення вантажів автомобілями, причепами та напівпричепами зі строком дії з 12.03.008р. до 11.03.2013р.
Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:
01.03.2008р. між Підприємцем (перевізник) та відокремленим підрозділом Товариства –ШПБУ №4 ДВАТ “Донецькшахтопроходка” (замовник) був укладений договір №12 “Про надання транспортних послуг” (далі –Договір) (а.с. 14-16), предметом якого було транспортне обслуговування Замовника Перевізником вантажними автомобілями, будівельними машинами, та механізмами для здійснення Замовником виробничої діяльності (п. 1 Договору).
Відповідно до п.8.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012р. Договір підписаний з боку Перевізника особисто Підприємцем ОСОБА_6, з боку Замовника –начальником ШПБУ №4 ДВАТ “Донецькшахтопроходка”, Леоновим Є.В., та скріплений печатками.
Пунктами 2.1, Договору встановлено, що перевозка вантажів виконується на підставі заявок, що надаються замовником.
Згідно п 5.1 Договору, замовник зобов’язаний прийняти роботи, що виконані перевізником протягом 3-х діб з дня пред’явлення їх до приймання, при цьому днем пред’явлення до приймання виконаних робіт є день передання замовнику акту про виконані роботи.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору, оплата за транспортне обслуговування здійснюється на підставі підписаного сторонами акту приймання виконаних робіт протягом 15-ти банківських днів з дня підписання вказаного акту.
Як убачається з матеріалів справи, а саме копій актів звірки розрахунків від 03.11.2009р., актів прийняття виконаних робіт (а.с. 18-24, 108-131), банківських виписок про часткову оплату вартості послуг (а.с. 98-105), позивачем було надано транспортні послуги відповідачу, а останнім було здійснено часткову оплату послуг за Договором.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у випадках, коли правовідносини не врегульовані ГК України.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши зміст Договору, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання ст. 901-907 Цивільного кодексу України.
Тому правомірно не прийнято до уваги судом першої інстанції посилання Товариства на пропущення Підприємцем скороченого строку позовної давності щодо позовів, які випливають з перевезення вантажів.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ст. 903 цього ж кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже встановлено судом на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу протягом січня-листопада 2008р. послуги з транспортного обслуговування на загальну суму 208 813,20грн., що підтверджується актами прийому-здачі робіт (послуг) №ЭИ-110212, №ЭИ-110213, №ЭИ-110214, №ЭИ-110215, №ЭИ-110216, №ЭИ-110217 від 02.11.2009р., що підписані сторонами без зауважень.
Згідно пунктів 6.1, 6.2 Договору сторони визначились, що замовник здійснює оплату за транспортне обслуговування на підставі підписаного сторонами акту приймання виконаних робіт протягом 15-ти банківських днів з дня підписання вказаного акту.
Всупереч умовам договору та приписам вищевказаних норм, відповідач не виконав у повному обсязі обов’язки замовника та не сплатив вартість отриманих послуг з перевезення, у зв’язку з чим виникла заборгованість в сумі 152 286,00грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також сплатити 3% річних від простроченої суми.
З огляду на правильне нарахування, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 8818,68грн. та інфляційних в сумі 33 959,76грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі як доведених належним чином та обґрунтованих.
Щодо зустрічного позову судова колегія виходить з наступного.
Підставою заявлених вимог, на яку посилається позивач в обґрунтування своєї скарги, є відсутність повноважень на підписання спірного договору від імені Товариства керівником відокремленого підрозділу –ШПБУ №4, Леоновим Є.В. та здійснення вказаних дій останнім з перевищенням повноважень –без відповідної довіреності (статті 206, 241 Цивільного кодексу України).
На думку Товариства, через відсутність при укладанні спірного Договору у керівника ШПБУ №4 ДВАТ “Донецькшахтопроходка”, Леонова Є.В., повноважень на вчинення вказаних дій від імені Товариства, у останнього необхідний обсяг цивільної дієздатності був відсутній, що є підставою вважати укладений правочин недійсним.
Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Отже, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини щодо правовідносин між сторонами.
Згідно з положеннями частини 1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вимогам цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частин 1 - 4 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як вже встановлено, спірний договір №12 від 01.03.2008р. підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств без будь-яких зауважень та/або заперечень.
При вивченні матеріалів справи встановлено, що згідно преамбули спірного договору він був підписаний з боку Товариства керівником Шахтопрохідницького будівельного управління №4 державного відкритого акціонерного товариства “Донецькшахтопроходка”, Леоновим Є.В., який діяв на підставі Положення.
Згідно п. 3.5 Статуту Товариства, воно є правонаступником усіх прав та обов’язків державного відкритого акціонерного товариства “Донецькшахтопроходка” відповідно до наказу Мінвуглепрому №399 від 01.20.2007р.
Згідно п. 4.1 Положення Шахтопрохідницького будівельного управління №4 ВАТ “Донецькшахтопроходка”, яке регулює діяльність згаданого відокремленого структурного підрозділу Товариства, підрозділ має право зокрема, по довіреності укладати договори (контакти).
Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема уразі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання
Надані Підприємцем виписки банку, щодо часткової оплати послуг за Договором (а.с. 98-105) свідчать про те, що власне Товариство здійснювало відповідні платежі з посиланням на спірний договір, що зазначено у згаданих виписках. З огляду на зазначене судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підтверджень подальшого схвалення дій відокремленого підрозділу ШПСУ №4 з боку Товариства.
Відповідно до ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Оскільки позивачем не надано доказів обмеження повноважень керівника Шахтопрохідницького будівельного управління №4 ВАТ “Донецькшахтопроходка”, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача на відсутність у Леонова Є.В. повноважень на підписання угод від імені Товариства.
Крім того, судова колегія зазначає, що оспорюваний договір укладався ШПБУ №4 ДВАТ «Трест Донецькшахтопроходка». Проте, представник відповідача в обґрунтування відсутності повноважень керівника підрозділу на укладення спірної угоди посилається на Положення відокремленого підрозділу ШПБУ №4 ВАТ «Трест Донецькшахтопроходка».
Посилання Товариства на недослідження судом оригіналів актів виконаних робіт, ліцензії позивача тощо судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки у судовому засіданні судом оглянуті оригінали актів приймання виконаних робіт, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 18-24, 108-131) та оригінал ліцензії НОМЕР_1 на внутрішні перевезення вантажів автомобілями, причепами та напівпричепами зі строком дії з 12.03.008р. до 11.03.2013р.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності та необґрунтованості зустрічних позовних вимог.
Інші доводи скаржника судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2010р. по справі за №17/147 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Трест Донецькшахтопроходка», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від Донецької області від 21.09.2010р. по справі за №17/147 залишити без задоволення, рішення господарського Донецької області від Донецької області від 21.09.2010р. по справі за №17/147 –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді Т. Д. Геза
Н. В. Ломовцева
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСДО
5-ДАГС