‡‚ 2-813/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року                                                       місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

судді Вайновського А.М.,

при секретарях Ченгал О.М., Григор А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ? адвоката ОСОБА_2,

відповідача Споживчого товариства “Привіз” в особі голови Ніконенко Василя Васильовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Привіз» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона разом зі своє донькою ОСОБА_5, яка є приватним підприємцем в період з 04 травня 2005 року по 06 липня 2009 року займались торгівлею продуктами на ринку Споживчого товариства «Привіз» (далі СТ “Привіз”) розташований по вулиці Азовстальській в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя, де їй згідно договору надано два торгівельних місця та один контейнер під склад. Своїми особистими зусиллями на наданому торговельному місці, нею за власні кошти було збудовано металевий кіоск. Тривалий час з керівництвом ринку у неї склались особисті неприязні відносини. 01 липня 2009 року, як їй стало відомо, за наказом голови СТ “Привіз” - Ніконенко В.В. слюсар на ім'я ОСОБА_3, без її відома та дозволу, вирізав у збудованому нею кіоску внутрішній гаражний замок, після чого його було демонтовано з торгівельного місця та переставлено під стіну ринку. В результаті таких дій кіоск було пошкоджено і він втратив своє первісне призначення, а їй було спричинено шкоду у розмірі вартості  кіоску: 3000 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 23301,90 гривням.

Крім матеріальної шкоди їй спричинено немайнову - моральну шкоду, яку вона оцінює у 15500 гривень, яка полягає у вчиненні з боку ОСОБА_4 перешкод у здійсненні підприємницької діяльності її доньки, що полягали у погрозах застосування фізичного насилля на її адресу та на адресу доньки, висловлюванні погроз заборони на здійснення торгівлі на ринку, підбурюванні колег по ринку, а також постачальників товару, крім того, немайнова шкода завдана діями щодо безпідставного утримання належного їй контейнеру, неодноразових образах її як жінки, відсторонення її від роботи на ринку. У зв'язку з чим просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у сумі 23301,90 гривень та моральну шкоду у сумі 15500 гривень, а також зобов’язати відповідача повернути їй металевий контейнер, чи, в разі неможливості його повернення, відшкодувати його вартість у сумі 7700 гривень.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні, викладеним у позові. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача СТ «Привіз» - ОСОБА_4., який є головою даного товариства, у судовому засіданні, заперечуючи проти позовних вимог у повному обсязі, пояснив наступне.

13 лютого 2009 року СТ «Привіз» та ОСОБА_1 уклали договір ‡‚22, за умовами якого позивачка отримала у користування для здійснення торгівлі місця на ринку ‡‚НОМЕР_1 та ‡‚125, а також контейнер НОМЕР_2. Разом з тим, з кінця лютого 2009 року ОСОБА_1 припинила торгівельну діяльність на зазначених торгівельних місцях, оплату за їх бронювання не здійснювала. Зазначені торгівельні місця були надані ОСОБА_1 на металевому торгівельному столі довжиною три метри, який належить ринку на праві власності. Позивачка з власної ініціативи для зручності торгівлі покрила їх листовим залізом, приєднала його до ринкового столу та накрила шифером. З лютого 2009 року по червень 2009 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті збору за бронювання торгівельних місць склала 1357 гривень, у зв’язку із чим їй було направлено лист-попередження про необхідність здійснити оплату та вирішити питання про подальше використання даних місць. Пізніше, позивачка ОСОБА_1 на торгівельних місцях розмістила оголошення про їх продаж, незважаючи на ту обставину, що їй було відомо, що це є власністю СТ «Привіз». У зв'язку з такими діями позивачці було запропоновано звільнити місця, вирішивши питання про вивезення свого майна з території ринку, однак, дана пропозиція з її боку залишилась проігнорованою. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягаються обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнанні судом загальновідомими, не потребують доказуванню. Обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Таким чином, відповідно до статей 10, 11, 60, 61, 119 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги та зазначає докази на підтвердження цих обставин.

Матеріалами справи встановлено, що 13 лютого 2009 року між СТ “Привіз”, в особі голови Ніконенко В.В., з одного боку, та ОСОБА_1, з іншого, було укладено договір ‡‚22, за умовами якого СТ “Привіз” надав ОСОБА_1 для здійснення торгівлі на ринку торгівельні місця ‡‚НОМЕР_1 та ‡‚НОМЕР_1, контейнер НОМЕР_2, ролет, строком договору  до 31 грудня 2009 року.

Згідно із ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В обґрунтування вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди у сумі 23301,90 гривень з боку позивачки ОСОБА_1 суду надано копію первісного платіжного документу – квитанції ‡‚029 на придбання нею металевих листів та кутків на загальну суму 2499,60 гривень (а.с.10). Щодо решти суми матеріальних збитків, яка дорівнює 20802, 30 гривень позивачка у своїх поясненнях вказала, що ця сума нею розрахована приблизно, документи які б підтверджували цю суму відсутні, як у неї так і осіб, які виконували будівельні роботи.

Виходячи з обставин справи та наданих письмових доказів, пояснення позивачки ОСОБА_1 з приводу завдання їй матеріальної шкоди у сумі 23301, 90 гривень, не можуть бути враховані судом такими, що не потребують доказування та з тих самих підстав, не можуть бути визнанні судом такими, що є загальновідомими.

Крім того, досліджуючи надану позивачкою квитанцію про придбання металевих виробів суд позбавлений можливості зробити висновок про те, що саме цей об'єм та саме цей перелік виробів було використано позивачкою при виготовленні металевого кіоску. Згідно пояснень ОСОБА_1 яких-небудь договорів про виконання підрядних робіт де могли б бути відображені обсяги цих робіт вона не укладала.

Таким чином, обґрунтування вимог майнового характеру у сумі 23301,90 гривень обмежено лише поясненнями позивачки ОСОБА_1, які крім того є виключно припущеннями щодо можливого обсягу збитків, що у відповідності до положень ст.60 ЦПК України не може бути враховано належним доказом, а тому у задоволенні позову в цій частині має бути відмовлено.

Вирішуючи позов в частині зобов’язання СТ «Привіз» повернути позивачці ОСОБА_1 металевий контейнер, що перебуває на території ринку, чи відшкодувати його вартість у сумі 7700 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Представником відповідача в ході судового розгляду не спростовувались доводи позивачки щодо належності їй металевого контейнеру НОМЕР_2, що розташований на території ринку, і використовувався нею для здійснення торгівельної діяльності.

Доказів на підтвердження вартості зазначеного металевого контейнеру: 7700 гривень позивачкою ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи не надано, цю суму також визначено позивачкою з власних припущень щодо можливої вартості матеріалів та будівельних робіт.

Як вбачається із наданих представником відповідача Ніконенко В.В. листів адресованих позивачці ОСОБА_1 від 02 червня 2009 року за ‡‚17а, від 24 липня 2009 року за ‡‚19, від 17 вересня 2009 року за ‡‚24, з боку СТ “Привіз” неодноразово пропонувалось позивачці з’явитись до дирекції ринку для вирішення питань щодо погашення заборгованості по оплаті бронювання торгівельних місць, подальшого здійснення торгівлі чи їх звільнення, вивезення належного їй майна, у тому числі металевого  контейнеру НОМЕР_2.

Таким чином, крім тверджень позивачки про незаконне утримання її майна, які спростовуються наданими відповідачем листами з вимогами вивезти спірне майно, суду не надано жодних доказів, які б давали підстави визнати незаконне утримання СТ «Привіз» належного їй майна, а тому в задоволенні позову в цій частині також має бути відмовлено.

Вирішуючи позов в частині відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1167 ч.1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У зв'язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди суд не заходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення немайнової ? моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 79, 81, 84, 86, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Привіз» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області у Місті Маріуполя через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

Суддя _______________