справа № 2 –2430 /10  

Р І Ш Е Н Н Я

І М « Я  М     У К Р А Ї Н И  

27 липня  2010 року  Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в складі:  

судді                                                                                             Лобарчук  О.О.  

при секретарі                                                                                Крютченко Н.А.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільний  позов   ОСОБА_1    до Управління праці та соціального захисту  населення Антрацитівської районної державної адміністрації про перерахунок одноразової компенсації,відшкодування недоплати одноразової компенсації,      

В С Т А Н О В И В  :

Позивач   звернувся   до суду з цивільним позовом до Управління праці та соціального захисту  населення Антрацитівської районної державної адміністрації (далі УСЗН)  про перерахунок одноразової компенсації,відшкодування недоплати одноразової компенсації   ,  в яком просить   визнати протиправними  дії УСЗН щодо відмови йому в перерахунку одноразової компенсації, нарахуванні і виплаті недонарахованної суми  одноразової компенсації   як учаснику  з ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС, та стягнути з відповідача на його  користь одноразову компенсацію   у сумі 39105,00 грн. В обґрунтування позову  ОСОБА_1  посилається на те, що є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії А № НОМЕР_1, виданим Луганською державною адміністрацією 06.10.2009р., а також  інвалідом війни 2 групи з 30.03.2010 року , що підтверджується , випискою з акту освідетельствовання в  ВТЕК серія 2-20 СМ  № 110697 від 30.03.2010 року, довідкою МСЕК серії 2-20 СУ № 037866 від 30.03.2010 .  

У відповідності з абзацом п`ятим частини першої статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому  як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи повинна виплачується одноразова компенсація в розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

А згідно з абзацом четвертим частини першої статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому   як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи повинна виплачується одноразова компенсація в розмірі 45 мінімальних заробітних плат».

У травні 2010 року з повідомлення телебачення  він дізнався, що відповідачем порушені норми діючого законодавства при призначенні і сплаті йому  цієї одноразової компенсації на підставі абз.4 та абз.5 ч.1.ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Його права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Крім того, про належну йому суму одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3  групи, а потім інвалідом 2 групи  внаслідок Чорнобильської катастрофи  мені повідомлено не було. Тому, про факт порушення  його прав по виплаті належної йому  суми одноразової компенсації як інваліду  3 групи , а пізніше інваліду 2 групи, йому   стало відомо лише після того, як по телебаченню було повідомлено, що громадяни України звертаються до судів із заявами про доплату вищевказаних сум і суди постановлять рішення на користь громадян України.

Тому, 31 травня 2010 року  він звернувся із заявою на ім.»я начальника Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської районної державної адміністрації, в якій зазначив, що йому   в порушення  вимог абз.5 та абз.4,ч.1, ст.48 Закону України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи, а потім інвалідом 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи не в повному обсязі  виплачена  одноразова компенсація, яка повинна бути виплачена в розмірі  45 мінімальних заробітних плат.

Тому в заяві  він просив перерахувати йому розмір одноразової компенсації як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У відповіді від 04 червня 2010 року №18-863 Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської районної державної адміністрації повідомило  йому, що згідно виписки  з акту первинного огляду у МСЕК мені з 17.09.2009 року встановлено 3 групу інвалідності, а згідно виписку з акту повторного огляду у МСЕК з 30.03.2010 року встановлено 2 групу інвалідності. Різниця виплати одноразової компенсації була нарахована у 2010 році з часу встановлення 2 групи інвалідності і виплачена фактично у травні 2010 року.

Тобто, Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської районної державної адміністрації вказує на те, що ним йому   призначена та виплачена одноразова компенсація як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 2 групи, в повному обсязі, правильно , у відповідності із законами і нормативно-правовими актами.

Відмову відповідача у перерахунку і виплаті йому   недоплаченої суми одноразової компенсації вважає протиправною.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року №2017-3. Статтею 17 цього Закону передбачено, що до числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком та мінімальної заробітної плати. Частиною першої даної статті та статтями 2,6 даного Закону визначено що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до  ст.48 Конституції України одноразова компенсація як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи є для нього одним із основним джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48 Конституції України).

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім випадків відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України, пункту 19 частини першої статті 92 Конституції України (правовий режим воєнного і надзвичайного стану).(Стаття 64 Конституції України).

При прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенство права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата і пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Згідно з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року №835-У1 був затверджений розмір мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2009 року – 605 грн. на місяць, з 01 квітня 2009 року – 625 грн., з 1 липня 2009 року – 630 грн., з  01 жовтня 2009 року – 650 грн.,1 грудня 2009 року – 669 грн..

Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року №2154-У1 був затверджений розмір мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2010 року – 869 грн. на місяць, з 1 квітня 2008 року – 884 грн., з 01 липня 2010 року – 888 грн., з 1 жовтня 2010 року – 907 грн., з 1 грудня 2010 року – 922 грн..

Ці мої твердження підтверджуються також приписами пункту  першого та шостого ст.92 Конституції України, ст.ст.22,46 Конституції України відповідно до яких дія положень Закону не може призупинятися іншими законами і при цьому при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії  є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов`язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст.24 Конституції України так і ст..8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому ,  Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»:

-   абзаци другий, третій, четвертий, п`ятий, шостий та сьомий частини першої, частина третя, абзаци  другий, третій, четвертий, п`ятий, шостий, сьомий, частина четверта та частина сьома статті 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Ця позиція Конституційного Суду України підтверджена і рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, справа №1-28/2008 , згідно якого визнані такими що не відповідають Конституції України(є неконституційними) положення статті 67 розділу 1, пунктів 2-4,6-8,10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22,24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу 11 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу 111 «Прикінцеві положення Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». (В тому числі і внесені зміни до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати одноразової компенсації).

Рішення Конституційного Суду в цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв`язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, визнаних неконституційними.

Вищевказані позиції Конституційного Суду України знайшли своє поглиблення та підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008 у справі №1-37/2008. У статті 3.3 цього рішення вказано, що «зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Самі ж загальнолюдські потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах.

Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У статті 4 цього рішення Конституційного Суду України ще раз підкреслено, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію, чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина».

На підставі вищевикладеного свідчить, що одноразова компенсація йому   як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи  у відповідності до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна бути виплачена у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, встановленої на момент виплати, тобто у розмірі:   18900 грн.  (630 грн.(мінімальна зарплата) х 30 ).

А після встановлення 30 березня МСЕК йому 2 групи інвалідності повинна бути виплачена одноразова допомога, яка дорівнює різниці виплати одноразової компенсації, тобто різниці між 45 мінімальними заробітними платами на час виплати, а це сума – 39105 грн. (869 грн. х 45) і 30 мінімальними заробітними платами, тобто сумою 18900 грн., яка йому мені повинна була виплачена як інваліду 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи після встановлення йому  17.09.2009 року 3 групи інвалідності, сума якої складає суму 20205 грн.(39105 грн. – 18900 грн.).

Крім того, відповідач після того як висновком МСЕК 17.09.2009 року йому   була встановлена 3 група інвалідності не виплатив одноразову компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, тобто суму – 18900 грн.

Таким чином недоплачена йому  відповідачем сума одноразової компенсації складає загальну суму – 39105 грн  . (18900 грн. +20205 грн.) за мінусом фактично сплачених сум.

Таким чином, відповідач  недоплатив йому   одноразову компенсацію  як інваліду  2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи - 39105 грн..   

 Вважає, що судом повинен бути застосований  пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де вказується, що «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст..8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точку зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.».

Відповідачем порушені  його права, передбачені  Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, зокрема:

- п.1 ст.6 ( справедливий розгляд справи в розумний строк);

- ст.13 (право на ефективний засіб правового захисту);

- ст.17 (заборона зловживання правами);

- ст.1 Додаткового протокола до Конвенції від 20.111.1952 р. (захист права власності).

Таким чином, в порушення положень Конституції України, вищевказаних рішень Конституційного Суду України Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської районної державної адміністрації не в повному обсязі виплатило мені одноразову компенсацію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи  у відповідності до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач в судове засідання не з»явився, відповідно до довіреності його інтереси представляє представник - ОСОБА_2  

Представник позивач в судовому засіданні, який діє на підставі доручення       від 17 червня 2010 року, повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 та його пояснення повністю співпадають з викладеними в позовній заяві обставинами. Просить задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні   –Афанасьєва Л.О., яка діє на підставі доручення № 18-647 від 27.04.2010 року, позовні вимоги не визнала у повному обсязі, надала наступні заперечення.     Відповідно   до  ст.48 Закону України « По статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлює розмір мінімальної  заробітної плати на відповідні роки.

Згідно ст. 10  Закону України « Про оплату праці»  розмір мінімальних заробітних плат на відповідні роки встановлюється Верховною  Радою України за поданням  Кабінету Міністрів України при затвердженні  Державного бюджету України.

З 1996 року, при введені в дію ст. 10 Закону України « Про оплату праці»  і встановленні мінімальної заробітної плати на відповідний рік, Верховна Рада пунктом 3 постанови від 20.12.1996 року встановила, що до внесення відповідних змін у діюче законодавство, виплати, розраховані на основі мінімальної  зарплати, здійснюються в розмірах, що діють станом на 1.02.1996 року.  Кабінету Міністрів України  переглядати розміри цих виплат.

У  законах, в яких застосовувався   розмір  мінімальної  заробітної  плати встановлювалось, що до внесення змін до законів, у нормах  яких застосовується для розрахунку мінімальна зарплата. Кабінет Міністрів України  зобов»язаний  переглядати ці норми, виходячи з реальних  можливостей видаткової  частини Державного бюджету України.

Згідно ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади і у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, а також Указами Президента України, постановами Верховної Ради.

Статтею 117 Конституції  України  встановлено, що Кабінет Міністрів України, у межах своєї компетенції, приймає постанови і розпорядження, що є обов»язковими до виконання.

Статтями 62,67 Закону України « По статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» також передбачено, що « роз»яснення порядку цього закону провадиться в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов»язковим для виконання Міністерствами і іншими органами державної влади України, місцевими органами виконавчої влади».

Згідно з ч.2 ст. 95 Конституції України  виключно Законом України « Про Державний бюджет  України» визначаються будь які видатки  держави  на  загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Виходячи з реальних можливостей держбюджету, держава гарантує виплату щорічної допомоги  на оздоровлення, яка передбачена ст. 48 Закону України « По статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України  № 836 від 26.07.1996 року « Про компенсаційні  виплати  особам, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи» . Відповідно до постанови КМУ від 12607.1996 року № 836    одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в таких розмірах: :  

Інвалідам 1 групи становить - 37930 тис. карбованців,  

Інвалідам 2 групи   - 28440 тис. карбованців,  

інвалідам 3 групи становить - 18960 тис. карбованців.  

ОСОБА_1 інвалідом 3 групи став 17.09.2009 року згідно довідки МСЕК № 037494. одноразову компенсацію отримав 10.10.2009 року у розмірі 189 грн. 60 коп.

При  нарахуванні щорічної допомоги на оздоровлення Управління діяло відповідно до Конституції України, діючого законодавства, постанови Кабінету Міністрів України, як передбачено ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу  України, згідно з якою  встановлено, що при здійсненні  бюджетного процесу в Україні положення  нормативно - правових  актів  застосовуються  лише  в частині, в якій вони не суперечать  положенням Конституції  України, цього Кодексу  та  Закону України « Про державний бюджет України».

Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Суд, заслухав представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи  , оцінивши докази за  своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повно  і всебічно  з’ясованих обставинах  в адміністративній  справі та підтверджених  доказами, які були досліджені в судовому засіданні,  вважає  позов  таким, що   підлягає  задоволенню  з наступних підстав.  

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач   ОСОБА_1  є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим Луганською державною адміністрацією 06.10.2009р., а також  інвалідом війни 2 групи з 30.03.2010 року , що підтверджується , випискою з акту освідетельствовання в  ВТЕК серія 2-20 СМ  № 110697 від 30.03.2010 року, довідкою МСЕК серії 2-20 СУ № 037866 від 30.03.2010       (а.с.8-13).    

Згідно наданних суду розрахунків відповідачем  позивачу було сплачено одноразову компенсацію  як інваліду 3 групи 10.10.2009 року у розмірі 189 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796–ХІІ (далі - Закон № 796–ХІІ) передбачена виплата інвалідам 2 групи компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат. При цьому виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати , яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Як зазначалося вище, виплата одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю  управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України  № 836 від 26.07.1996 року « Про компенсаційні  виплати  особам, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи», якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 3 групи становив - 189,60 грн.

Суд вважає, що дана виплата управлінням здійснена  управлінням неправомірно , оскільки ґрунтується виключно на  постанові Кабінету Міністрів України  № 836 від 26.07.1996 року « Про компенсаційні  виплати  особам, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи»   .  

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  

Відповідно до ст.. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  № 796–ХІІ та Закони України, яким встановлені розміри мінімальної заробітної плати на відповідний рік , а не Постанова КМУ.

Суд вважає, що розрахунок недоплати компенсації позивачем наведено правильно, а саме: як інваліду 3 групи  повинна бути виплачена у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, встановленої на момент виплати, тобто у розмірі:   18900 грн.  (630 грн.(мінімальна зарплата) х 30 ).

Відповідно до ст. 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 01.12.2006 року по 31.03.2007 року – 400 гривень на місяць.  Після встановлення 30 березня МСЕК йому 2 групи інвалідності повинна бути виплачена одноразова допомога, яка дорівнює різниці виплати одноразової компенсації, тобто різниці між 45 мінімальними заробітними платами на час виплати, а це сума – 39105 грн. (869 грн. х 45) і 30 мінімальними заробітними платами, тобто сумою 18900 грн., яка йому мені повинна була виплачена як інваліду 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи після встановлення йому  17.09.2009 року 3 групи інвалідності, сума якої складає суму 20205 грн.(39105 грн. – 18900 грн.).

Таким чином недоплачена йому  відповідачем сума одноразової компенсації складає загальну суму – 39105 грн  . (18900 грн. +20205 грн.) за мінусом фактично сплачених сум.

Таким чином, відповідач  недоплатив йому   одноразову компенсацію  як інваліду  2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи - 39105 грн..   

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11,60, 213-215 ЦПК України, ст.ст.1,3,6,8,19,22,23,24,46,55,58,64,85,92 Конституції України,  ст.ст.3,7,17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст.11,13,15, п.1,5,10 ч.2  ст.16 ЦК  України  , суд  

В И Р І Ш  И В :  

Позовні вимоги   ОСОБА_1    задовольнити повністю.  

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області про відмову в перерахунку, нарахуванні і виплаті ОСОБА_1   не донарахованої суми одноразової компенсації– незаконними.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області на  користь ОСОБА_1    недоплачену  одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС   у сумі – 39105 гривень 00 коп.  за відрахуванням фактично сплачених сум  за кошти Державного бюджету.

Стягнути з ОСОБА_1  витрати  на інформаційно- техничне забезпечення розгляду справи  у розмірі 37 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Луганського апеляційного  суду.

Апеляційна скарга на  рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів після  проголошення даного рішення.

Суддя