справа № 2 – 336 / 2010  

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  16 вересня 2010 року      Золочівський районний суд Львівської області  

в складі судді                   Гуляка В.В.

при секретарі                   Захарчук Н.Я.

особи, які беруть участь у справі :  

позивачка : ОСОБА_1,

представник позивачки : адвокат ОСОБА_2,  

відповідач : ОСОБА_3,

представники відповідача : ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_5,  

треті особи : орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, орган опіки і піклування Золочівської районної державної адміністрації Львівської області,

представники органу опіки і піклування Золочівської РДА Львівської області : Малиновська Наталія Орестівна, Томків Богдан Ярославович,

прокурор Золочівського району Львівської області : помічник прокурора Сеньків Олег Ярославович,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Золочівського районного суду Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина, визначення місця проживання неповнолітнього сина,

          в с т а н о в и в :

 Позивачка ОСОБА_1 у заявленому позові просить позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 і просить визначити місце проживання цього неповнолітнього сина із нею, тобто із позивачкою, за адресою в АДРЕСА_1. В обґрунтування позову позивачка зазначає, що із 10 листопада 1994 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Від шлюбу у них є одна дитина, а саме син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 З вини відповідача сумісне життя і збереження сім’ї стало неможливим, тому вона вимушена була тимчасово виїхати за кордон з метою влаштування на роботу та утримання дитини. У 2005 році син ОСОБА_8 разом із нею виїхав до Італії і по даний час вона із сином офіційно живе в Італії. У них є окреме житло, вона працює і має стабільний заробіток, син навчається у середній школі. Вона піклується про дитину, бажає дати дитині європейську освіту, забезпечити виховання і відповідний добробут. Відповідач всупереч вимогам ст. 51 Конституції України і ст.ст. 141, 150, 154-155 СК України, тривалий час не надає дитині належної матеріальної допомоги, не займається її вихованням, не виявляє щодо дитини батьківського піклування, чим ухиляється від виконання своїх обов’язків як батько по вихованню дитини до її повноліття, хоча має відповідач для цього реальні можливості. Відповідач ні усно, ні письмово, ні по телефону не спілкується з дитиною, не проявляє до сина щонайменшої батьківської турботи, не піклується про його фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не вітає дитину з Днем народження, не бачився із дитиною декілька років. Своєю байдужою поведінкою відповідач може зашкодити розвиткові дитини. Раніше відповідач курив у присутності дитини, на зауваження не реагував. Відповідач на даний час не може пояснити як зовні змінився син, який у нього характер, в чому проявляються його здібності. Дії відповідача по ухиленню від виховання дитини шкодять інтересам дитини, позбавляють його можливості жити в повній сім’ї, перешкоджають встановленню батьківських відносин. Відповідач немає постійного місця проживання і немає власного житла, немає належної освіти і роботи, тому не може дати дитині належного виховання та матеріального забезпечення. Відповідач фактично самоусунувся від належного виконання своїх батьківських обов’язків.

У судове засідання позивачка жодного разу не з’явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.  

Представник позивачки ОСОБА_2 підтримав у судовому засіданні позовні вимоги та їхні обґрунтування, а також зазначив, що відповідача слід позбавити батьківських прав на підставі ст. 164 ч.1 п.2 СК України, оскільки відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини. Позивачка і відповідач на даний час перебувають у шлюбі, однак їхнє спільне життя є неможливим. Позивачка у грудні 2005 року була змушена виїхати із України в Італію разом із сином ОСОБА_8, оскільки відповідач застосовував до позивачки насильство, погано поводився із сином, не здійснював належним чином виховання та матеріальне забезпечення дитини. Відповідач із 2006 року проживає в Англії. За 5 років перебування сина ОСОБА_8 в Італії відповідач ні разу його не провідав, не бере жодної участі у його вихованні та матеріальному утриманні, не цікавиться його життям, здоров’ям, навчанням, не бажає із ним бачитись, хоча перешкод для цього у відповідача немає. Син ОСОБА_8 негативної думки про свого батька, тобто про відповідача. У своєму листі син ОСОБА_8 особисто написав про погану поведінку відповідача в період коли вони проживали разом в м. Золочеві, і про те, що відповідача слід позбавити батьківських прав. В Італію позивачка із сином виїхали 09 грудня 2005 року офіційно і на законних підставах. Неповнолітній син ОСОБА_8 перебуває повністю на утриманні і вихованні позивачки. Відповідач змінюватись і каятись у своїх негативних вчинках не бажає. Позбавлення відповідача батьківських прав є необхідним для того, щоб після повернення позивачки із сином в Україну вони знову мали можливість поїхати до Італії. Відповідач же залишаючись батьком дитини, може в майбутньому не надати згоди на виїзд дитини за межі України, і через це син ОСОБА_8 не зможе продовжувати навчання в Італії. При вирішенні питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав, слід враховувати інтереси дитини і думку дитини. Висновки по даній справі органів опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і прийняті із порушенням чинного законодавства.          

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання жодного разу не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.                        

Представники відповідача ОСОБА_4 і ОСОБА_5 позовних вимог не визнали і пояснили, що позовні вимоги є безпідставними, а обґрунтування позову є надуманими і не відповідають дійсним обставинам справи. Позивачка і відповідач на даний час перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають лише одну дитину, а саме сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Ще із 2000 року позивачка почала їздити в Італію на заробітки і перебувала там тривалі періоди часу. Весь цей час син ОСОБА_8 проживав разом із батьком, тобто із відповідачем, в м. Золочеві. Відповідач тоді належним чином займався вихованням і утриманням дитини. У грудні 2005 року позивачка незаконно і без згоди відповідача вивезла сина в Італію. З цього приводу відповідач звертався в правоохоронні органи. Із 2005 року по даний час син ОСОБА_8 знаходиться разом із позивачкою в Італії. Відповідач із 2006 року по даний час знаходиться на роботі в Англії, має стабільні заробітки. За час перебування сина в Італії відповідач спілкується із ним по телефону і через Інтернет, передає синові одяг, різні речі. Між відповідачем і сином ОСОБА_8 існують добрі відносини. Позивачка же настроює сина проти батька, тобто проти відповідача, забороняє йому із відповідачем спілкуватись, відмовляється приймати від відповідача подарунки для сина, змінювала в Італії телефони і адреси проживання для того, щоб відповідач не мав змоги із сином спілкуватись. Листа до суду син ОСОБА_8 написав під впливом позивачки. Відповідач не ухиляється від виховання сина ОСОБА_8, однак не має об’єктивної можливості займатися належним вихованням через те, що позивачка сама створила такі умови при яких відповідач не має можливості проживати разом із сином, оскільки із 2005 року позивачка із сином постійно проживають в Італії. Відповідач хоче, щоб син повернувся в Україну, проживав і навчався в Україні. Характеризується відповідач позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувався, є здоровою людиною, має в Україні зареєстроване місце проживання і житлом забезпечений. Позивачка ж має за мету позбавити відповідача батьківських прав лише для того, щоб мати можливість після повернення в Україну знову потім поїхати із сином до Італії і перетнути державний кордон без згоди на це відповідача як батька дитини.    

Представник третьої особи органу опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у судове засідання не з’явився, у поданій суду письмовій заяві цей орган опіки і піклування просив розглядати справу у відсутності їхнього представника.

Представники органу опіки і піклування Золочівської РДА Львівської області Малиновська Н.О. і Томків Б.Я. із позовними вимогами не погодились і пояснили, що для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 недостатньо фактичних даних. Син ОСОБА_8 із грудня 2005 року по даний час постійно проживає в Італії разом із позивачкою, тому неможливо провести обстеження його житлово-побутових умов, вивчити умови його проживання і навчання, провести із ним розмову щодо його ставлення до батька, тобто до відповідача. На засідання органу опіки та піклування щодо вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав не з’явились ні позивачка, ні відповідач. Оскільки син ОСОБА_8 протягом останніх 5 років, в період свого віку із 10 до 15 років, тобто в період формування особистої свідомості, фактично проживає лише із позивачкою, перебуває під її щоденним доглядом, вихованням, утриманням та впливом, тому адресований до суду лист сина ОСОБА_8 із негативною характеристикою відповідача, слід оцінювати як вияв одностороннього впливу матері на свідомість неповнолітньої дитини.  

Прокурор Сеньків О.Я. у судовому засіданні із позовними вимогами не погодився через їх безпідставність та необґрунтованість належними доказами.

Оцінивши докази по справі суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ст. 164 ч.1 п.2 СК України, на яку покликається позивачка як на підставу позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.  

При з’ясуванні питання про те, чи є наявними факти ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків по вихованню сина ОСОБА_8, суд враховує, що таке ухилення повинно бути наслідком свідомої та умисної поведінки відповідача, яка вказує на його небажання брати участь у вихованні дитини, при наявності у відповідача для такого виховання реальних можливостей.

Із досліджених доказів судом встановлено, що сторони по справі, тобто позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_3 являються громадянами України і перебувають у зареєстрованому шлюбі із 10 листопада 1994 року по даний час, що підтверджується копією свідоцтва про їхній шлюб від 07.02.2006 року.  

Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина, а саме син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Золочеві Львівської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини від 25.04.2005 року.

Неповнолітній ОСОБА_8 із 09 грудня 2005 року разом із мамою, тобто із позивачкою, вибув за межі України і по даний час безперервно проживає разом із позивачкою в державі Італія, що підтверджується копіями закордонного паспорта позивачки і проїзного документу дитини ОСОБА_8, перекладеними на українську мову з італійської мови письмовими документами уповноважених установ та служб Італії про місце проживання і місце роботи в Італії позивачки, про місце проживання і місце навчання в Італії неповнолітнього ОСОБА_8, та визнається особам, які беруть участь у справі.

Відповідач, будучи громадянином України має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою виконкому Бортківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 276 від 04.06.2010 року.

Відповідно до статей 141, 150, 180 СК України, батьки дитини мають рівні права та обов’язки щодо дитини, в тому числі щодо її виховання та утримання.  

Відповідно до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Судом встановлено, що позивачка і відповідач, тобто батьки неповнолітнього ОСОБА_8, самі створили таку ситуацію, що їхня неповнолітня дитина протягом останніх 5 років змушена проживати в іншій державі окремо від батька, тобто окремо від відповідача.  

Суд приходить до висновку, що такі дії обох сторін не відповідають інтересам їхньої неповнолітньої дитини і призводить до розпаду їхньої сім’ї.  

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 3 СК України, сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.  

Відповідно до ст. 55 СК України, дружна та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членам сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері, а дружина зобов’язана утверджувати в сім’ї повагу до батька.          

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батькам своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.  

Судом не отримано належних та переконливих доказів того, що такі дії позивачки як безперервне її проживання із неповнолітньою дитиною із грудня 2005 року по даний час за межами України, зокрема в Італії, відповідають інтересам дитини і позитивно впливають на її виховання без участі іншого з батьків, тобто без відповідача.

Суд вважає, що бажання відповідача щоб син ОСОБА_8 проживав і навчався в Україні, а не в Італії, не може трактуватись як таке, що суперечить інтересам дитини, оскільки статтями 151, 153 СК України гарантовано право кожного із батьків на особисту участь у вихованні своєї дитини та безперешкодне спілкування з дитиною. Відповідно ж до ст. 150 ч.1 СК України, батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.    

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист інтересів дитини та інших прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків. Невиконання батьками таких своїх обов’язків як піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкування з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не створення умов для отримання дитиною освіти та невиконання інших дій щодо виховання дитини, можуть розцінюватись як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.  

Встановлені судом по даній справі фактичні обставини, умови проживання неповнолітнього сина ОСОБА_8, поведінка його батьків, тобто сторін по справі, вказують на відсутність в діях відповідача ознак свідомого та умисного ухилення його від виконання батьківських обов’язків щодо виховання дитини, в період останніх 5 років.  

Судом також встановлено, що до виїзду неповнолітнього ОСОБА_8 за межі України, тобто до грудня 2005 року, він проживав і навчався в м. Золочеві, проживав разом із батьком, тобто із відповідачем і перебував на його вихованні.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що позивачка, яка є його дочкою, їздить в Італію на заробітки із 2001 року. Протягом перебування позивачки на заробітках в Італії і до грудня 2005 року неповнолітній ОСОБА_8 проживав в м. Золочеві разом із батьком та із бабусею, тобто із відповідачем та мамою відповідача.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 показали, що до грудня 2005 року неповнолітній ОСОБА_8 проживав в м. Золочеві разом із батьком, тобто із відповідачем. Протягом того часу батько добре ставився до сина, любив його, займався його вихованням, здійснював за ним догляд і матеріальне утримання. Характеризується за цей період відповідач як батько лише з позитивної сторони. Відповідач був проти того, щоб син їхав до Італії, однак позивачка без згоди батька вивезла сина до Італії. Зі слів матері відповідача їм, тобто свідкам, відомо, що відповідач із Англії часто дзвонить до сина в Італію, спілкується із ним по телефону та через Інтернет.  

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показала, що відповідач ОСОБА_3 є її батьком від першого шлюбу. Відповідач любить свого сина ОСОБА_8 і добре до нього відноситься. Відколи син ОСОБА_8 знаходиться в Італії, то відповідач часто із ним спілкувався по телефону та через Інтернет, передавав йому одяг, мобільний телефон, комп’ютер. Вона, тобто свідок, також особисто брала участь у такому спілкування через Інтернет. Від часу коли почалась судова справа про позбавлення батьківських прав, син ОСОБА_8 на дзвінки не відповідає і відповідач немає можливості із ним спілкуватись. Відповідач хоче, щоб ОСОБА_8 проживав на Україні, і через це виникають конфлікти між відповідачем і позивачкою. У період часу коли відповідач із сином ОСОБА_8 проживали разом в м. Золочеві, то відповідач нормально виховував сина, здійснював за ним догляд та утримання.    

Із довідки Золочівського НВК «Школа радості»-ДНЗ» № 79 від 01.06.2010 року вбачається, що ОСОБА_8 із 15 січня 2002 року по 30 серпня 2005 року навчався у цьому навчальному закладі в м. Золочеві, а його батько ОСОБА_3 оплачував додаткові освітні послуги, вартість харчування, довіз до школи і додому, відвідував батьківські збори та виховні заходи.  

Наявними у справі копіями нагород та грамот ОСОБА_8 за час його навчання у 2002 -2005 роках у м. Золочеві підтверджується позитивний вплив на його навчання в цей період його батьків, в тому числі і відповідача.  

Із довідки поліклініки Золочівської ЦРЛ № 68 від 01.06.2010 року вбачається, що ОСОБА_3 на обліку з приводу психічного та наркологічного захворювання не знаходиться.  

Із довідки Управління МВС України у Львівській області № 528026 від 03.05.2006 року вбачається, що ОСОБА_3 станом на 19.04.2006 року до кримінальної відповідальності не притягувався і засудженим не був.  

Із характеристики Золочівського деканату Львівської Архієпархії УГКЦ від 03.06.2010 року вбачається, що ОСОБА_3 характеризується виключно позитивно, в тому числі і як батько. Проживаючи в Англії ОСОБА_3 має там роботу, користується повагою інших людей, відвідує українську церкву.

Наявність факту написання неповнолітнім ОСОБА_8 особистого листа від 07.06.2010 року адресованого суду, із негативною характеристикою свого батька, тобто відповідача, не може бути безумовною підставою для висновків про ухиляння відповідача від виконання батьківських обов’язків по вихованню сина, оскільки такий лист, на думку суду, є виявом одностороннього впливу позивачки на свідомість та поведінку неповнолітньої дитини в період їхнього спільного перебування в іноземній державі протягом тривалого періоду останніх років.          

Крім цього суд враховує, що відповідно до ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю.  

Відповідно до статей 19, 158 СК України, обов’язок державного контролю щодо захисту прав дитини на належне батьківське виховання покладається на органи опіки та піклування.  

По розглядуваній справі орган опіки і піклування Золочівської РДА Львівської області та орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, які беруть участь у справі в якості третіх осіб, за результатами розгляду питань щодо позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8, дійшли до висновків про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8, про що зазначили у своїх відповідних висновках від 15 червня 2010 року та від 02.09.2010 року (рішення від 18.08.2010 року).  

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_8.  

При цьому, суд враховує, що бажання позивачки створити для себе комфортні умови для виїзду в будь-який час із сином ОСОБА_8 за межі України без дозволу другого із батьків ОСОБА_8, тобто без дозволу відповідача, не може бути приводом чи підставою для застосування такого правового засобу як позбавлення відповідача батьківських прав, і відповідно для розриву зв’язку між батьком і сином в сфері права дитини на батьківське виховання.  

При вирішенні позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_8, суд враховує, що сторони по справі, тобто позивачка і відповідач, на даний час перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Позивачка має зареєстроване в Україні місце проживання в АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта позивачки і довідкою ЖЕО № 1 м. Ів.-Франківськ № 2455 від 01.07.2010 року.

Відповідач має зареєстроване в Україні місце проживання в АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою виконкому Бортківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 276 від 04.06.2010 року.

Про зареєстроване в Україні місце проживання неповнолітнього ОСОБА_8, у суду інформація відсутня.  

Фактично ж із грудня 2005 року по даний час позивачка разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 безперервно проживає в Італії, а відповідач із 2006 року проживає в Англії.

На даний час неповнолітньому ОСОБА_8 виповнилось 15 років.    

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.  

Таким чином, суд вважає, що у вищенаведеній ситуації, та без усвідомленого волевиявлення самого неповнолітнього ОСОБА_8, не може бути задоволена вимога позивачки про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_8 із позивачкою за адресою в АДРЕСА_1.    

Керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 9, 10, 27, 28, 29 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою ВР України від 27.02.1991 року), ст.ст. 3, 5, 6, 7, 8 Європейської Конвенції про здійснення прав дітей (ратифікована Законом України від 03.08.2006 року), розділом 1 Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок (схвалена постановою ВР України від 05.03.1999 року), ст.ст. 3, 19, 55, 141, 150, 151, 152, 153, 155, 158, 158, 160, 164, 165, 166, 171, 180 СК України, суд –

          в и р і ш и в :

  Відмовити   у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 і визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.  

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Золочівський районний суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.  

   Суддя :