Справа № 22ц-5022/10р.  Головуючий у 1-й інстанції Алєйніков В.О.

Категорія 57  Доповідач  апеляційного суду  Довжук Т.С.

    УХВАЛА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  19 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:  

  головуючого        -      Данилової О.О.,  

суддів: Буренкової К.О., Довжук Т.С.,  

без участі сторін  

  розглянувши    у    відкритому    судовому    засіданні    в    м.   Миколаєві    справу  

за   апеляційною  скаргою  ОСОБА_2  

  на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2009 року  

за   позовом  

ОСОБА_2  

до  

Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі  

м. Миколаєва  (далі – Управління пенсійного фонду)  

  про  зобов’язання вчинити певні дії,  

  ВСТАНОВИЛА:  

  10 листопада 2008 року ОСОБА_2  звернулася в суд з позовом до Управління пенсійного фонду, в якому просила зобов’язати відповідача перерахувати їй як особі, яка має правовий статус учасника війни,  пенсію, передбачену ст. 14 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зі змінами, внесеними 22 листопада 1995 року  (далі – 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року), згідно якої  учасникам війни, пенсії підвищуються на 50% мінімальної пенсії за віком та зобов’язати виплатити недоотриману різницю за період з 2000 по 2006 роки.  

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просить постанову суду скасувати і ухвалити нову постанову про  задоволення позову.  

  Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню  із наступних підстав.          

Так, судом встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус учасника війни.  

Положенням ч. 4 ст. 14 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 50% мінімальної пенсії за віком.  

Як вбачається з матеріалів справи,  розрахунок підвищення розмірів пенсії відповідачем проводився на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та здійснювався виходячи з розміру 19 грн. 91 коп.  

Між тим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Закон № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року зі змінами, внесеними 22 листопада 1995 року  має вищу юридичну силу і, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме Закон підлягає застосуванню при вирішенні даного спору, а ч. 4 ст. 14 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року до 01 січня 2007 року встановлювала розмір  доплати до пенсії, яка підвищується на 50% мінімальної пенсії за віком.  

Отже, спірні відносини з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2006 року регулювалися відповідно до  частини 4 ст. 14 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року у редакції, яка діяла до 01 січня 2007 року, та неконституційними положення цієї статті не визнавались і не скасовувались.  

Між тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

Згідно ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку встановленому цим кодексом.  

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надані суду докази  поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.  

Крім того, колегія суддів вважає, що ч. 2 ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення",   в    який   зазначено    виплату   пенсії    за  

минулий час без обмеження будь - яким строком, розповсюджується на випадки, коли  пенсія була нарахована, але не була одержана своєчасно з вини органу, що її призначив.  

Матеріалами справи не підтверджується факт нарахування  Управлінням пенсійного фонду позивачці пенсії за період 2000-2006 роки саме в тому розміру, в якому вона зазначила.  

Таким чином, суд першої інстанції, який розглядав справу за правилами адміністративного судочинства, повно та всебічно дослідив обставини спору, належно оцінив надані докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду за вирішенням цього питання.  

Доводи позивачки щодо порушення судом норм матеріального  права не  можуть бути прийняті до уваги, оскільки  спростовуються матеріалами справи.  

Враховуючи викладене  колегія  суддів  вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а  судове  рішення, як законне та обґрунтоване,  залишити без змін.  

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів  

  УХВАЛИЛА:  

    Апеляційну скаргу   ОСОБА_2      відхилити   , а  постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2009 року   залишити без змін.  

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту  проголошення та оскарженню не підлягає.  

    Головуючий  

  Судді