Справа №2-2970/2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И
04 серпня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого Рудюка О.Д.
при секретарі Пономаренко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про зобов’язання проведення перерахунку та виплати пенсії, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що протягом 2006-2010р.р. вона не отримувала доплату до пенсії як дитині війни, яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому просить визнати дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії визнати неправомірними та зобов’язати останнього виплатити їй недоплачену суму як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належну їй суму відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди: з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 01.08.2010р.
У судове засідання позивачка не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином – просила розглянути справу у її відсутності, про що у матеріалах справи мається відповідна письмова заява від 30.07.2010р.
Представник відповідача проти позову не заперечувала.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням Пенсійного фонду України у Вишгородському районі та позивачкою з приводу виплати державної соціальної допомоги відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Суд дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору необхідно застосовувати положення Конституції України, як норми прямої дії, та Закон України «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон), який набрав чинності 01.01.2006р. і є чинним на час розгляду справи (далі Закон).
Судом встановлено, що позивачка є дитиною війни – особою, яка є громадянином України і якій на час закінчення (02.09.1945р.) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням, наявним у матеріалах справи. Позивачка перебуває на обліку у відповідача як пенсіонер, що має право на державну соціальну підтримку в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, запроваджену ч.1 ст.6 Закону.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
У 2006-2010р.р. така допомога позивачці не виплачувалась внаслідок зупинення дії ст.6 Закону.
Суд при вирішенні спору керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.ст.21, 22 Конституції України конституційні права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.
Згідно ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а отже постанови КМУ не повинні суперечити нормативним актам, які мають вищу юридичну силу.
Крім того, інтереси і права громадян є основоположними факторами чинного законодавства, а тому твердження про обмеженість бюджетних асигнувань не може слугувати підставою для порушення цих прав.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітей війни встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, законність вимоги позивачки про визнання її права як дитини війни на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% пенсії за віком підтверджується також рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп та від 22.05.2008р. №10-рп, якими визнано неконституційним зупинення Законом України про державний бюджет України дію інших законів щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до законів, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж вже передбачено законами.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів ст. 22 Конституції України не допускається.
За висновками Конституційного Суду України зупинення законом України Про Державний бюджет України, дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст.1,3 ч.2 ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.21,22, п.1 ч.2 ст. 92, ч.ч.1,2,3 ст.95 Конституції України.
При цьому зазначено й те, що Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Згідно ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України, а тому питання визначення розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, є також предметом виключно законів України.
Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст.6 Закону.
Таки чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком необхідно визнати неправомірними, оскільки такі дії не відповідають вимогам ст.6 вищезазначеного Закону.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі викладеного, керуючись ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.92,22 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп та від 22.05.2008р. №10-рп, ст.16 ЦК України, ст.ст.88, 213-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати дії Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними.
Зобов’язати Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі нарахувати ОСОБА_1 недоотриману щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 серпня 2010 року.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України у В вишгородському районі на користь ОСОБА_1 120,00грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене у порядку, передбаченому ст.294 ЦПК України.
СУДДЯ