УКРАЇНА
Справа № 22-23260/10 Головуючий в 1 інстанції – Ящук Т.І.
Доповідач – Усик Г.І
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2010 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого – Усика Г.І.
суддів –Лесько А.О., Закропивного О.В.
при секретарі – Грозовській Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Київської міської ради на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 червня 2010 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок та права користування земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а:
У січні 2010 р. ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до ГУ комунальної власності м. Києва, ГУ земельних ресурсів КМДА та Київської міської ради.
Зазначав, що протягом 30 років він проживає в приватному будинку по АДРЕСА_1, який раніше територіально відносився до Бориспільського району Київської області. Земельна ділянка площею 0,15 га, на якій розташований будинок була надана в користування ОСОБА_3, яка померла в 1974 р. Спадкоємцем майна померлої став його батько ОСОБА_2, який прийняв спадкове майно, і в 1978 р. подарував зазначений будинок йому. Будинок відповідає всім будівельним, санітарним нормам, однак на неодноразові звернення до органів влади зареєструвати за ним право власності на вказаний будинок, йому роз’яснювали, що таке можливе лише після визнання за ним права власності на будинок в судовому порядку.
Посилаючись на вказані обставини просив його вимоги задовольнити з підстав, визначених ст.392 ЦК України.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2010 р. позов задоволено частково.
Ухвалено визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, господарські будівлі і споруди на АДРЕСА_1 згідно технічного паспорту на житловий будинок, а саме: житловий будинок під літерою «А», прибудову під літерою «а», три сараї під літерами «Б, В, Д», вбиральні «Г, Е», споруди №1-3.
В задоволенні частини позову про визнання права користування земельною ділянкою відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Київської міської ради просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на будинок та господарські будівлі і споруди, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначав, що суд неправильно застосував ст.328, ч.2 ст.331 та ч.1 ст.376 ЦК України, а також діючу на час зведення будинку Інструкцію про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджену Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 р. (яка була діючою до 13.12.1995 р.)
Крім того поза увагою суду залишились доводи представника Київської міської ради про те, що цей орган не надавав дозволу на будівництво та проектування забудови, і закінчені будівництвом об’єкти не були прийняті в експлуатацію, як того вимагає Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 22.09.2004 р.
В судовому засіданні представники Київської міської ради та ГУ комунальної власності м. Києва та просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
ОСОБА_1 та його представник просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
ОСОБА_2, представники ГУ земельних ресурсів КМДА та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи зазначені особи були повідомлена належно.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно довідки, виданої головою Бортницької сільської ради у листопаді 1976 р., ОСОБА_3 на праві особистої власності належав дерев’яний будинок, збудований у 1968 р., жилою площею 16,0 кв.м., розташований на земельній ділянці радгоспу «Бортничі» розміром 0,20 га. До будинку ніякі господарські будівлі не примикають. Зазначена довідка надавалась в Бориспільську державну нотаріальну контору для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Заповітом, складеним 09.03.1972 р., ОСОБА_3 заповідала все своє майно батьку позивача ОСОБА_2
Як убачається з довідки, виданої виконкомом Бортницької сільської ради в 1976 р., ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом ремонту будинку та сплатою страхових внесків.
З наказу №126 по радгоспу «бортничі» від 05.04.1971 р., наданого Архівним відділом Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, убачається, що згідно обміру земельних ділянок в с. Бортничі, за ОСОБА_3 рахується по шнуровій книзі 0,15 га, а фактично в її користуванні знаходиться 0,20 га.
З архівного витягу з погосподарської книги за 1974-1979 роки Бортницької сільської Ради убачається, що в особистому користуванні ОСОБА_4 знаходилось 0,20 га землі, рік забудови будинку – 1963 р., в 1975-1977 роках головою сім’ї відповідно до заповіту записаний ОСОБА_2 (всього землі було 0,01 га), а з 1977 р. (відповідно до чого не зазначено) став позивач ОСОБА_1 Загальна площа земельної ділянки в 1977-1979 р. становила 0,12 га. Накази про виділення земельних ділянок під забудову до 1964 р. на зберігання до архівного відділу не надходили. Шнурова книга сільської Ради с. Бортничі в архівному відділі не зберігається, інформації про зміну розміру земельної ділянки у по господарських книгах не зазначено.
Згідно технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1, станом на липень 2009 р., зазначений будинок має житлову площу 13,5 кв.м, прибудову на цегляному фундаменті, підвал, сараї під літерами « Б, В, Д», вбиральні «Г» та «Е», споруди № 1-3.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності н будинок та господарські будівлі і споруди по АДРЕСА_1 у м. Києві, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до витягу з по господарських книг за 1974-1979 р. Бортницької сільської ради народних депутатів, будинок АДРЕСА_1 був належно зареєстрований у виконкомі сільської ради та що головою сім’ї з 1963 до 1974 р. була ОСОБА_3
Посилаючись на те, що діючим станом на період 1974-1979 роки законодавством, не було передбачено реєстрації в органах БТІ будинків, розташованих в сільських населених пунктах, а така реєстрація здійснювалась виконкомом сільської ради шляхом внесення запису в по господарську книгу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 в передбаченому законом порядку набула права власності на будинок АДРЕСА_1, який в подальшому за заповітом перейшов у власність батька позивача ОСОБА_2, а останній у 1977 р. подарував його сину ОСОБА_1
Однак з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Судом було встановлено, що спірні будівлі і споруди були зведені до набрання чинності законом України «Про власність», а тому правовідносини з приводу набуття на них права власності чи користування, регулювались чинними на той час нормами ЦК України 1963 р.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 р., яка була чинною до 13.12.1995 р., реєстрації підлягали усі будинки і домоволодіння, які були закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі документів, що підтверджують право власності. Реєстрація проводиться на підставі документів, що встановлює право власності, а при їх відсутності громадянин подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок і видачу свідоцтва.
За правилами ст.105 ЦК України громадянин, який збудував жилий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубими порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатись цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Указом Президії Верховної Ради України від 09.12.1963 р. «Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР» ст.105 ЦК надано зворотну силу, а тому її положення застосовувались і до самовільних будівель які були споруджені до 01.01.1964 р.
Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на будинок, будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_1, суд не врахував наведені вище норми, та що відповідно до змісту п.п. 1 п. «б» ч.1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих сільських, селищних, міських рад.
Матеріали справи не містять жодних даних про звернення ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до органів місцевого самоврядування з питання узаконення спірних будівель і споруд, а також про відмову цих органів у їх вирішенні. Наявний в матеріалах справи акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта не містить дати його складання, і не затверджений.
Суд не звернув уваги на те, що в реєстрі земельних ділянок відсутні дані по земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 є землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1. Крім того в матеріалах справи наявні дані про різні розміри земельної ділянки по АДРЕСА_1 Так ОСОБА_3 користувалась земельною ділянко від 0,20 до 0,15 га, ОСОБА_2 в 1975-1977 р.р. - 0,01 га, а ОСОБА_1 в 1978- 1979 р.р. - 0,12 га. Рішення органу місцевого самоврядування про зміни розмірів цієї земельної ділянки відсутні.
Також в матеріалах справи містяться різні дані щодо дати зведення житлового будинку (в довідці сільської ради за 1976 р. зазначено рік забудови будинку – 1968 р., з архівного витягу з по господарської книги убачається, що будинок зведено у 1964 році, а в технічному паспорті зазначено – 1954 рік.
Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дійшовши висновку про те, що право власності на будинок від ОСОБА_4 в порядку спадкування перейшло до батька позивача ОСОБА_2, який подарував цей будинок позивачу у 1977 році, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність правовстановлюючого документу на будинок у ОСОБА_2, на підставі якого він міг би відчужити будинок позивачу, та відповідно самого договору дарування.
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що рушення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані по АДРЕСА_1, не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні таких вимог ОСОБА_1 за відсутності доведеності ним своїх вимог та правових підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 312-316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу представника Київської міської ради на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 червня 2010 р. задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 червня 2010 р. в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, господарські будівлі і споруди на АДРЕСА_1 згідно технічного паспорту на житловий будинок, а саме: житловий будинок під літерою «А», прибудову під літерою «а», три сараї під літерами «Б, В, Д», вбиральні «Г, Е», споруди №1-3, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на житловий будинок, господарські будівлі і споруди розташовані по АДРЕСА_1, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: