У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року жовтня місяця 21 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Іващенко В.В.
Суддів Дяченко Л.О.,
Летягіної О.В.
При секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» в м. Сімферополі АР Крим, Державного казначейства України, Головного Управління Державного Казначейства України в АР Крим, про стягнення суми заборгованості та відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5,
на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 03 серпня 2010 р.
в с т а н о в и л а :
у грудні 2009 р. ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» в м. Сімферополі АР Крим, Державного казначейства України, Головного Управління Державного Казначейства України в АР Крим про стягнення суми заборгованості та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що у 1990 р. позивачці була надана можливість отримати автомобіль ГАЗ 2410 «Волга» зі сплатою 16 000 руб. в Ощадбанк СРСР, відділення № 39 в м. Сімферополі. Взамін позивачка отримала відповідну облігацію № 0014186 Державної цільової безпроцентної позики, згідно з якої на протязі п’яти років їй мав бути виданий зазначений автомобіль. Проте, після сплати зазначеної суми, автомобіль вона так і не отримала. У 1998 р. взамін облігації вона отримала ощадну книжку, рахунок №Ц-223 від 24.02.1998 р. З 2008 р. позивачка неодноразово зверталась до відповідних установ із вимогою повернути кошти, сплачені за автомобіль, між тим, до сьогодні вона їх так і не отримала. Замість цього їй було запропоновано у 2008 р. отримати компенсаційну виплату у розмірі 1000 грн. по облігаціях безпроцентної позики 1990 р. в установах ощадного банку СРСР. Між тим, позивачка вважає, що відповідач повинен виплатити їй компенсацію втрати від знецінювання грошових заощаджень у розмірі 139 143, 97 грн., яка була розрахована від суми сплаченої за автомобіль у розмірі 16 000 руб. з урахуванню індексу інфляції споживчих цін. На підставі викладеного, посилаючись на ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», позивачка просить стягнути з відповідачів у рівних частках грошову суму у розмірі 139 143, 97 грн. та грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 03 серпня 2010 р. у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення її позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, на неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що відповідно до ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» Держава зобов’язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому законом порядку. Також апелянт не згодна з рішенням суду в частині відмови їй у відшкодуванні моральної шкоди. Вказує, що вона, людина похилого віку, у зв’язку з бездіяльністю відповідачів втратила звичний для себе спосіб життя, в наслідок чого у неї вже тривалий час порушений сон.
Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що порядок проведення компенсаційних виплат, в тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеного положення Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд постанов, за якими громадянам України здійснено виплати, виходячи з переліку груп вкладників та черговості виплат проіндексованих грошових заощаджень в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України на відповідний рік. Але ОСОБА_5 від зазначених виплат відмовилася.
З такими висновками суду погоджується і колегія судів, оскільки вони відповідають обставинам справи та правовідносинам, які склалися між сторонами.
Судом встановлено, що у 1990 р. позивачці було надано автомобіль ГАЗ 2410 «Волга» зі сплатою 16 000 руб. до Ощадбанку СРСР № 39 в м. Сімферополі. Взамін позивачка отримала відповідну облігацію № 0014186 Державної цільової безпроцентної позики., яка знаходилась в установі колишнього Ощадного банку СРСР, правонаступником якого є ВАТ «Державний ощадний банк України».
Відповідно до ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 р. внаслідок знецінення ОСОБА_5 втратила грошове заощадження, розміщене у державному цінному папері, установою Ощадного банку України проведено одноразову компенсаційну індексацію з відкриттям 24.02.1998 р. лицевого рахунку №Ц-233 на її ім’я з залишком 16800 грн. з видачею ощадної книжки.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про державний внутрішній борг України» від 16.09.1992 р. до складу боргових зобов’язань Уряду України включається також частина боргових зобов’язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнятих на себе Україною.
Зобов’язання держави перед громадянами України, які станом на 01.01.1992 р. мали заощадження в установах Ощадного банку СРСР регулюється ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 р. (зі змінами та доповненнями).
Судова колегія не приймає довід апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», оскільки саме статтею 1 вищезазначеного закону встановлено, що зобов’язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., облігації державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.
Установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 р. – березня 1997р.провели одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видавалась одна книжка.
Згідно зі ст. 6 ЗУ «Про державний внутрішній борг України» компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України починаючи з 1997 р. та інших формах відповідно до діючого законодавства.
У межах одного бюджетного року проводиться виплата компенсації громадянину лише за одним рахунком.
Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
Порядок проведення компенсаційних витрат визначається Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 було запропоновано отримати компенсаційну виплату у 2008 р., проте від цього вона відмовилася. Виплата встановлених судом вкладів громадян на будь-яких інших підставах не передбачено.
Відповідно до ЗУ «Про державний внутрішній борг України» та ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень» суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Довід апелянта про те, що у зв’язку з бездіяльністю відповідача вона втратила звичний для себе спосіб життя, що призвело до тривалого порушення її самопочуття що дає їй право на компенсацію моральної шкоди також є безпідставним, оскільки діючим законодавством України не передбачено відшкодування моральної шкоди у разі втрати громадянами заощаджень в установах Ощадного банку СРСР.
Враховуючи, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судова колегія, керуючись ч. 1 ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, ч.1.ст.308, 314, 315, 319, 323, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 03 серпня 2010 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді :