Справа №22-ц-26756/2010р. Головуючий в 1 інстанції Кротова Л.В.
Доповідач Берзіньш В.С.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Берзіньш В.С.
Суддів: Дяченко Л.О.
Куртлушаєва І.Д.
при секретарі Фінайкіній І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про визнання договору дарування дійсним і визнання права власності на майно, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2008 року,
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2008р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним на підставі ст.ст.220ч.2,328,334,638,717-722 ЦК України договору дарування нежитлової будівлі – магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на зазначену будівлю, мотивуючи тим, що 26.02.2008р. між сторонами по справі було укладено в простій письмовій формі договір дарування належної ОСОБА_3 нежитлової будівлі – магазину та цей правочин був фактично здійснений, що підтверджується актом прийняття-передачі цього майна. Проте нотаріальне посвідчення договору не відбулося, оскільки відповідачці необхідно було терміново виїхати за межі держави України на довгий строк.
Рішенням Євпаторійського міського суду АРК від 19 березня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано дійсним договір дарування магазину у складі літ. «А», загальною площею 107,5кв.м., розташованого по АДРЕСА_1, укладеного 26 лютого 2008р. між приватним підприємцем ОСОБА_3 і ОСОБА_2; визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначену будівлю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.60 СК України, ст.ст.220,640,719 ЦК України.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 і його представник підтримали доводи апеляційної скарги. Інші особи в судове засідання не з’явились, повідомлені належним чином, в тому числі і ОСОБА_3 відповідно до ч.5ст.76 ЦПК України.
Обговоривши наведені у скарзі доводи, заперечення на них та перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.303,309ч.1п.4 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Постановлюючи рішення про задоволення позову, суд виходив із обгрунтованності заявлених вимог. Такі висновки суду не узгоджуються з матеріалами справи та суперечать вимогам чинного законодавства.
2
Так ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, які не містять в собі такий спосіб як визнання правочину дійсним. Відповідно до вказаної норми матеріального закону, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлено договором або законом.
Таким чином, у сенсі ч.2ст.16 ЦК України інший спосіб захисту цивільного права або інтересу, не передбачений цією нормою (пунктами 1-10 ч.2ст.16) може бути застосований судом лише за умови його обов'язкового встановлення договором або законом.
Згідно з ч.3 ст.640 ЦК України в редакції, яка діяла на час вирішення спору судом, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Тому законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Проте, як вбачається з конкретного змісту ч.2ст.220 ЦК України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Виходячи з наведеного, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, - відсутнє.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 182 ЦК України в редакції, яка діяла на час укладення зазначеного позивачем договору та вирішення спору судом першої інстанції, правочини щодо нерухомості підлягають саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене, виходячи з положень чинного законодавства, взагалі виключає правову можливість визнання у судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Згідно ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна – будівлі магазину в установленому законом порядку укладений не був.
Положеннями ч.2ст.220 ЦК України, якими обґрунтовано позовні вимоги та рішення суду першої інстанції, передбачається можливість визнання судом дійсною угоди, яка потребує нотаріального посвідчення, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, а друга ухиляється від нотаріального оформлення угоди.
Між тим, правила ч.2ст.220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення такого правочину відповідно до ст.ст.210,640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов’язків.
Не надано позивачем і доказів наявності факту ухилення відповідача від нотаріального оформлення угоди.
Таким чином, висновки суду про визнання договору дарування нежитлової будівлі – магазину та визнання за позивачем права власності на зазначену будівлю – необгрунтованні та суперечать положенням вищезазначених норм матеріального права.
Оспорюваним рішенням суду зачіпаються права і інтереси апелянта, який перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою по справі ОСОБА_3 з 1991р. по 2007р., оскільки спірну нежитлову будівлю відповідачем ОСОБА_3 було придбано за договором купівлі-продажу 18.01.2000р.(а.с.35,37).
3
На підставі викладеного, рішення суду підлягає скасуванню як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2008 року - скасувати.
ОСОБА_2 у задоволенні позову до приватного підприємця ОСОБА_3 про визнання договору дарування дійсним і визнання права власності на майно – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді: Берзіньш В.С.
Дяченко Л.О.
Куртлушаєв І.Д.