Справа № 11- 637/10р. Головуючий І-ї інстанції
Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України Павлова Ж.П.
Доповідач апеляційного суду
Олещук Т. Л.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
Головуючого Ржепецького О.П.
Суддів Куценко О.В., Олещук Т.Л.
при секретарі Березняку В.В.
за участю прокурора Краснікової К,Г.
засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3 та представника потерпілої ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2010року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Миколаєва, судимий 14.04.2009р. Баштанським районним судом Миколаївської області за ч.1 ст. 185 КК України до 150 годин громадських робіт, знятий з обліку за відбуттям покарання 21.07.2009р.,
засуджений:
за ч. 1 ст. 286 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, зобов’язавши його не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально – виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Позов прокурора про відшкодування матеріальної шкоди та позов ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди з ЗАТ « Страхова компанія «АХА Страхування» залишені без розгляду.
За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним в тому, що
він 14 травня 2010 року приблизно о 21 год. 20 хв. в м. Миколаєві в умовах темної пори доби при достатній видимості, керуючи технічно несправним автомобілем ВАЗ-21104 д/н НОМЕР_1, несправність якого полягала у встановленні на одну вісь автомобілю ( задню) шин різних моделей з різним малюнком протектора, що не відповідало вимогам п.п. 2.3 Правил дорожнього руху України, рухався по освітленій, асфальтованій проїжджій частині пр. Леніна зі сторони вул. 8-го Березня в напрямку вул. Бузника, в крайньому лівому ряду свого напрямку руху потоку транспортних засобів, зі швидкістю 53,2 – 55,6 км/год.
При наближенні до не регульованого пішохідного переходу, розташованого по пр-кту Леніна в районі будинку № 16 водій ОСОБА_3, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 «а», 8.1, 12.1, 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, тобто не контролював рух транспортного засобу, хоча повинен був його контролювати та мав таку можливість, проявив неуважність в дорожній обстановці, яка склалась, не знизив швидкість руху та не зупинився перед регульованим пішохідним переходом, по якому перетинала проїжджу частину пр. Леніна справа наліво пішохід ОСОБА_5, хоча повинен був це зробити та мав таку можливість, маючи намір продовжити рух, виїхав на нерегульований пішохідний перехід та скоїв на останню наїзд.
В результаті ДТП пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта за ступенем тяжкості відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров’я на строк більше ніж 21 день.
Настанню даної дорожньо-транспортної пригоди сприяло злочинне порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 2.3 «а», 8.1, 12.1, 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України, які знаходяться у причинному зв’язку з наслідками, які настали.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_3, не оспорюючи обставини та кваліфікацію злочину, просить скасувати вирок суду в частині позбавлення його права керування транспортним засобам строком на 1 рік.
Посилається на повне відшкодування спричинених внаслідок ДТП збитків, відсутність порушень Правил дорожнього руху протягом 13-ти років водійського стажу, відсутність з боку представника державного обвинувачення вимоги щодо позбавлення його права керування транспортним засобом. Зазначає, що є безробітним та мав намір використовувати автомобіль для зайняття підприємницькою діяльністю з надання послуг з перевезення та отримання відповідного заробітку для себе та родини.
В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6, не оспорюючи обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 1 року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 роки, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 47450грн. на відшкодування моральної шкоди. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі винного внаслідок м’якості, невідповідності стягнутих сум перенесеним моральним стражданням потерпілої.
Зазначає, що засуджений лише здійснив первинні заходи щодо організації лікування потерпілої, але в подальшому участі в її лікування та реабілітації не приймав, тоді, як лікування потерпілої триває по сьогоднішній день. Вважає, що суд неправильно визнав пом’якшуючими покарання обставинами для засудженого - щире каяття та відшкодування шкоди. Також вважає, що прим призначенні покарання судом не враховано попередню судимість ОСОБА_3. Тому вважає призначене ОСОБА_3 додаткове покарання занадто м’яким. Вважає необґрунтованим зниження суми позовних вимог потерпілої про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_3 та його захисника, які просили задовольнити апеляцію засудженого та відмовити в задоволенні апеляції представника потерпілої, думку прокурора, яка вважала необхідним залишити вирок без зміни, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, є обґрунтованим, що апелянти не оспорюють.
Покарання ОСОБА_3 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, пом’якшуючих покарання обставин та особи винного.
Засуджений вчинив злочин, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, з необережності. ОСОБА_3 раніше судимий за вчинення злочину середньої тяжкості, але покарання відбув повністю, виключно позитивно характеризується за місцем проживання. Пом’якшуючими покарання обставинами є щире каяття винного та добровільне відшкодування потерпілій матеріальної шкоди. Обтяжуючи покарання обставини відсутні.
Виходячи з сукупності зазначених обставин, суд правильно визначив для засудженого основне та додаткове покарання та дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування призначеного покарання та звільнив його від відбуття покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов’язків відповідно п.п. 2, 3 ч.1 ст. 76 КК України.
При вирішенні позову щодо відшкодування потерпілій моральної шкоди суд врахував всі обставини, на які посилається представник потерпілої в апеляції, а саме: тривалість її лікування, перенесення сильного стресу у зв’язку з ДТП, порушення звичного складу життя після травми, те, що вона тривалий час лишена можливості вести звичний спосіб життя, повноцінно працювати. Виходячи з характеру моральних страждань потерпілої, суд вірно визначив розмір суми, яку стягнув з ОСОБА_3 на користь потерпілої на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляцій.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засудженого ОСОБА_3 та представника потерпілої ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2010 року відносно ОСОБА_3 без зміни.
Головуючий
Судді