У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
06.10.10 Справа №4/88-пд-09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Кричмаржевський В.А. , Яценко О.М.
при секретарі Лола Н.О.
за участю представників:
позивача –Федько М.Г., паспорт серії МО № НОМЕР_1 від 11.06.1996р.;
відповідача-1 –не з’явився;
відповідача-2 –не з’явився;
третьої особи на стороні позивача –не з’явився;
третьої особи на стороні відповідача-1 –не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 4/88-пд-09 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 13.05.2010р. у справі № 4/88-ПД-09
за позовом: Компанії «Фортіус Лімітед», м.Лондон Англія
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон
до відповідача-2: Національного банку України в особі Управління Національного банку України у Херсонській області, м.Херсон
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2, м.Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Журов Валерій Павлович, м.Херсон
про визнання недійсними додаткових угод до договору та додатку № 2 до реєстраційного свідоцтва
Встановив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.05.2010р. у справі № 4/88-пд-09 (суддя Ємленінова З.І.) позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 29.05.2006р., № 3 від 12.06.2006р. до договору кредиту № 12/01-2003 від 22.12.2003р. Визнано недійсним додаток № 2 від 11.03.2008р. до реєстраційного свідоцтва № 168 від 24.12.2003р., виданого управлінням Національного Банку України в Херсонській області.
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст.203, 207, 215 Цивільного кодексу України та мотивовано тим, що спірні додаткові угоди від імені позивача не укладалися, уповноваженою особою не підписувалися і печаткою не скріплялися, тобто угоди є недійсними, оскільки не відповідають вільному волевиявленню позивача та його внутрішній волі, а тому вони не породжують для сторін ніяких прав та обов’язків. Строк дії свідоцтва № 168 сплив 31.12.2007р., тому станом на день реєстрації додатку № 2 до реєстраційного свідоцтва банком 11.03.2008р., саме свідоцтво вже втратило чинність, тобто внесення змін до нього з боку банку є неправомірним, зазначив суд та позов задовольнив.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у апеляційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 13.05.2010р. у справі № 4/88-пд-09, у зв’язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, а також неповним з’ясуванням обставин справи та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в частині позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод, а в частині позовних вимог про визнання недійсним додатку № 2 від 11.03.2010р. до реєстраційного свідоцтва № 168 від 24.12.2003р. припинити провадження у справі. Відповідач-1 доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано, що розгляд даної справи повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України. Також, на думку скаржника, суд першої інстанції порушив статтю 41 ГПК України, яке полягає в тому, що суд безпідставно відмовив відповідачу-1 у призначенні експертизи. Крім того, відповідач-1 вважає, що оскаржуване рішення суду суперечить п.10 перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»від 23.06.2009р., відповідно до якого забороняється дострокове виконання резидентами фізичними особами та юридичними особами зобов’язань перед нерезидентами –кредиторами за договорами про залучення резидентами –позичальниками кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, оскільки визнаючи недійсними угоди, які встановлюють строк повернення кредиту, суд всупереч встановлених сторонами строків, фактично допустив дострокове стягнення кредиту.
Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що Управлінням НБУ у Херсонській області було дотримано вимоги положення з питання внесення змін до реєстраційного свідоцтва від 24.12.2003р. № 168. Зокрема, при видачі реєстраційних свідоцтв та додатків до них НБУ не відповідає за достовірність наданих резидентом документів. За достовірність пакета документів несе відповідальність резидент –позичальник, тобто відповідач-1. Разом з цим, відповідач -2 вказує на те, що НБУ в даній справі не є суб’єктом владних повноважень. Відповідач-2 просить розглянути апеляційну скаргу без його участі, у зв’язку з лімітом кошторису.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що твердження заявника апеляційної скарги про те, що спір у даній справі належить до компетенції адміністративного суду є безпідставним, оскільки в силу статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Строк реєстраційного свідоцтва № 168 від 24.12.2003р. було передбачено до 31.12.2007р., однак Управління НБУ зареєструвало зміни до нього та видало відповідачу-1 додаток № 2 від 11.03.2008р., більш як через два місяці після закінчення терміну дії свідоцтва. Відповідач -1 безпідставно посилається на п.10 перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», оскільки п.10 було виключено на підставі Закону № 2155-VI від 27.04.2010р. У зв’язку з викладеним, позивач просить апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Третя особа на стороні позивача у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що спірні додаткові угоди ОСОБА_2 не укладались та не підписувались від імені Компанії «Фортіус Лімітед». Доказом того, що укладання третьою особою на стороні позивача 29.05.2006р. та 12.06.2006р. додаткових угод є неможливим, підтверджується тривалим відрядженням ОСОБА_2 у місті Ростов – на –Дону Російської Федерації, про що свідчить посвідчення про відрядження. На підставі викладеного, третя особа просить апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Відповідачі 1 та 2, треті особи у судове засідання, яке відбулося 06.10.2010р. не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30 червня 2010р. у справі № 4/88-пд-09 апеляційна скарга відповідача-1 прийнята та призначена до розгляду на 20.08.2010р.
20.08.2010р. розгляд справи колегією суддів було відкладено у порядку статті 77 ГПК України, у зв’язку з надходженням клопотання про витребування у порядку статті 38 ГПК України від відповідача -1 певних документів.
Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2498 від 06.10.2010р. справу призначено до розгляду у складі колегії –головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.10.2010р. у справі № 4/88-пд-09 справу прийнято до розгляду у складі колегії –головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кричмаржевський В.А., Яценко О.М., якою прийнято постанову.
За заявою позивача присутнього у судовому засіданні, судовий процес проводився без застосування технічних засобів фіксації та за його згодою у судовому засіданні 06.10.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2003р. між компанією "Фортіус Лімітед" та ТОВ "ТПК Зерновик" укладено договір кредиту № 12/01-2003, який був зареєстрований управлінням НБУ в Херсонській області, про що видано відповідне реєстраційне свідоцтво № 168, яке відповідно до додатку №1 від 16.11.2004р. до реєстраційного свідоцтва, мало строк дії до 31.12.2007р.
Відповідно до умов зазначеного договору кредиту позивач надає відповідачу-1 кредит в сумі 2000000,00 дол.США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач-1, згідно пункту 4.1 договору зобов’язаний повернути позивачу отримані кредитні кошти до 31.12.2007р.
Пунктом 2.3 договору кредиту сторонами узгоджено плату за кредит у розмірі 11% річних.
Крім того, пунктом 2.4 договору кредиту передбачено нарахування відсотків на суму фактично отриманих коштів по день повного їх повернення, які за умовами пункту 2.5 договору кредиту нараховуються кредитором та сплачуються позичальником щоквартально, починаючи з 01.05.2004р.
За правовою природою укладений між сторонами договір від 22.12.2003р. є договором позики.
Додатковою угодою № 2 від 29 травня 2006р. до договору кредиту № 12/01-2003 від 22 грудня 2003р., реєстрація якої здійснена відповідачем-2 11.03.2008року передбачено, що позивач відмовляється від нарахування відсотків за користування кредитом, а їх нарахування повинно здійснюватися з 01.01.2010р. по 31.12.2011р. разом з погашенням кредиту в цей же період.
Додатковою угодою № 3 від 12 червня 2006р. до договору кредиту № 12/01-2003 від 22 грудня 2003р. передбачено строк нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, а також погашення кредиту з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.
Частиною 1 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків залежно від її волі. Правочин є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 ЦК України.
Частиною 2 статті 203 ЦК України, встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочини від імені юридичних осіб вчиняються їх органами, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що відповідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, Постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках, в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити також положенням інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
В наявних в матеріалах справи копіях додаткових угод № 2 від 29 травня 2006р. та № 3 від 12 червня 2006р. зазначено, що їх від імені компанії “Фортіус Лімітед” укладено директором ОСОБА_2, а від імені ТОВ “ТПК “Зерновик”–директором Журовим Валерієм Павловичем. При цьому зазначено, що угоди укладалися в м.Києві.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами необхідно вчиняти в письмовій формі.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що для того, щоб правочин був вчинений письмово, потрібно, щоб він був підписаний його сторонами. Саме підписанням угоди посвідчується, що особа особисто брала участь у його вчиненні, її намір прийняти на себе права та зобов'язання відповідно до змісту вчиненого правочину.
Правочин, який вчиняється юридичними особами, підписується особами, уповноваженими на це їх статутними документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріпляється печаткою юридичної особи.
Матеріалами справи встановлено, що саме ОСОБА_2 з 1999року по листопад 2007року перебував на посаді директора компанії та мав повноваження на підписання угод.
В письмових поясненнях ОСОБА_2 вказує на те, що спірні додаткові угоди № 2 від 29 травня 2006р. та № 3 від 12 червня 2006р. до договору кредиту від 22.12.2003р. №12/01-2003 в м.Києві ним не укладалися, не підписувалися і печатками не завірялися.
Таким чином додаткові угоди № 2 від 29 травня 2006р. та № 3 від 12 червня 2006р. до договору кредиту від 22.12.2003р. №12/01-2003 від імені компанії “Фортіус Лімітед” не укладалися, уповноваженою особою, не підписувалися і печаткою не скріплялися.
Крім того, додаткова угода № 3 до договору кредиту № 12/01-2003 від 22 грудня 2003р. за повідомленням управління НБУ в Херсонській області №13-13/93-472 від 25.02.2008р. до банку не подавалася і її реєстрація в установленому порядку не здійснювалася.
Згідно з пунктами 1.18, 2.5 Постанови Правління Національного банку України №270 від 17.06.2004р. “Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.07.2004р. за № 885/9484, додаткова угода №3 не набрала чинності та не може бути додатком до договору кредиту і не вносить до нього ніяких змін.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що угоди №2 від 29 травня 2006р. та № 3 від 12 червня 2006р. до договору кредиту від 22.12.2003р. №12/01-2003 не відповідають вимогам ч.2 ст. 203, ч.2 ст. 207 ЦК України і відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України є недійсними, тобто такими, які не відповідають вільному волевиявленню позивача та його внутрішній волі, а тому вони не породжують для сторін ніяких прав та обов'язків.
Висновок суду першої інстанції в частині визнання недійсним додатку від 11.03.2008р. № 2 до реєстраційного свідоцтва № 168 виданого управлінням НБУ в Херсонській області є законним та обґрунтованим, з огляду на таке.
Додаткова угода №2 від 29.05.2006р. була зареєстрована управлінням НБУ в Херсонській області 11.03.2008р., про що було видано відповідний додаток № 2 до реєстраційного свідоцтва № 168 виданого управлінням НБУ в Херсонській області щодо реєстрації договору кредиту № 12/01-2003 від 22 грудня 2003р. Строк дії реєстраційного свідоцтва встановлений в додатку №2 до 31.12.2011р., в той час як свідоцтвом №168 від 24.12.2003р. та додатком №1 до цього свідоцтва від 16.11.2004р. строк дії свідоцтва встановлювався до 31.12.2007р.
Порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів врегульовано Постановою Правління Національного банку України №270 від 17.06.2004р. “Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.07.2004р. за № 885/9484.
Згідно з пунктом 1.7 вищезазначеного Положення договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов’язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитами, підлягають обов’язковій реєстрації Національним Банком України. Резидентам–позичальникам, які не є банками, видають реєстраційні свідоцтва територіальні управління НБУ .
Уповноважені банки зобов’язані реєструвати такі договори в порядку, визначеному главою 4 розділу 1 Положення .
Пунктом 2.5 Положення передбачено, що територіальне відділення вносить зміни до реєстраційного свідоцтва у випадку зміни інформації, зазначеної в реєстраційному свідоцтві за виключенням прострочення погашення кредиту, що мало місце у правовідносинах між позивачем та відповідачем-1, про що позивач повідомляв банк.
Строк дії виданого банком свідоцтва №168 закінчився 31.12.2007р., що є підставою для його анулювання, тому станом на день реєстрації додатку №2 до реєстраційного свідоцтва банком 11.03.2008р., саме свідоцтво уже втратило чинність, а тому і внесення змін до нього з боку відповідача-2 є неправомірним.
Таким чином, реєстрація договору кредиту територіальним відділенням НБУ з видачею реєстраційного свідоцтва та додатків до цього свідоцтва є невід'ємною частиною договору кредиту від 22.12.2003р. №12/01-2003, оскільки саме реєстрація банком цих угод надає чинність договору та додаткам до нього.
Додаткова угода №2 від 29.05.2006р. була зареєстрована управлінням НБУ в Херсонській області лише 11.03.2008 року, тобто майже через 2 роки після дати її укладення, в той час як відповідно до пункту 2.5 Положення позичальник повинен був звернутися до банку з клопотанням про внесення відповідних змін до тексту реєстраційного свідоцтва протягом 2 місяців з дати настання цих змін.
Відтак, додаток № 2 до реєстраційного свідоцтва № 168 який зареєстровано управлінням НБУ в Херсонській області 11.03.2008р. не відповідає вимогам вищезазначених норм Положення, так як його здійснено саме на підставі додаткової угоди №2 від 29.05.2006р. яка визнана судом недійсною, що є наслідком визнання недійсним і свідоцтва, яким ця угода зареєстрована.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що до моменту реєстрації додаткової угоди №2 та внесення змін до реєстраційного свідоцтва додатком №2 від 11.03.2008р., позивач листом від 22.02.2006р. (а.с.14, т.1) повідомив банк про те, що відповідачем-1 пропущено строк погашення кредиту, тобто кредит є простроченим, і позивач звернувся з позовом до суду про стягнення простроченої заборгованості, що відповідно до пункту 2.5 Положення є підставою відмови в реєстрації змін до реєстраційного свідоцтва.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спір у даній справі належить до компетенції адміністративного суду є безпідставним, оскільки в силу статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
Відповідач -1 необґрунтовано посилається на п.10 перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», оскільки п.10 було виключено на підставі Закону № 2155-VI від 27.04.2010р.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення судом статті 41 ГПК України щодо відхилення клопотання про призначення судової експертизи не приймається колегією суддів до уваги, так як призначення судом експертизи є правом суду, а не обов’язком.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач-1 всупереч статті 33 ГПК України не довів тих обставин, на які він посилається у апеляційній скарзі, у зв’язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи заявника, які викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для зміни або скасування судового рішення.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 13.05.2010р. у справі № 4/88-пд-09 залишити без змін.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Кричмаржевський В.А. Яценко О.М.